Капітал ідей для добрих змін

Капітал ідей для добрих змін, або Для чого Львову Майстерня практиків культури

З початком пандемії сфера культури ввійшла в стан анабіозу однією з перших. Очевидно: відтік фінансування, заборона публічних заходів. Натомість навесні 2020 року Львівська міська рада запустила конкурс «Фокус на культуру» задля підтримки й виживання культурної сфери міста. Так, одним з проєктів-переможців великого лоту стала Сертифікатна освітня програма від Кафедри культурології Українського католицького університету  –   Майстерня практиків культури, набір на яку стартує вже цієї осені. Проєкт реалізовується спільно з КУ «Інститут стратегії культури» та ГО «Інститут суспільних ініціатив».

Про формат Майстерні, цільові авдиторії та бажані зміни в середовищі культури розповідає академічна керівниця проєкту завідувачка кафедри культурології УКУ Зоряна Рибчинська.

–   Хто такий практик культури? Яка його/її роль в суспільстві?

–   Практик культури  –   не дуже поширений вислів в Україні, але ми обрали саме його, тому що, на нашу думку, він краще виражає сутність роботи у сфері культури. У нас назагал говорять про менеджерів культури. Але люди, які працюють у сфері культури, створюють інституції й керують ними, реалізовують проєкти  –   не є просто менеджерами. Вони є тими, хто культуру практикують, актуалізують і залучають до неї, надають їй особливе значення та виняткову цінність. Відтак, практик культури  –   це людина, яка, з одного боку, дуже добре розуміє культуру як своєрідну сполучну тканину суспільства, розуміє її значення й те, як вона твориться і діє. З іншого боку, це людина, яка дуже добре володіє інструментами, що дозволяють  втілювати ідеї, створювати й поширювати цінності, формувати ставлення суспільства до життєво важливих тем. Наприклад, до свого минулого, до свого майбутнього, до свого сучасного, до мистецтва, до свого повсякдення, до способів спілкування, до стосунків з владою, зрештою. Ми говоримо про практиків культури як про людей, що володіють широким світоглядом, що ґрунтується на ідеї культури як плеканні і творенні того, що наповнює життя сенсами. Людей, які дуже добре розуміють, як ці сенси пов’язані з тим, що нас оточує на щодень, як вони можуть на краще змінити життя окремої людини, громади чи загалом суспільства.

–   Очевидно, що Львів має вже певне середовище культурних практиків, які постійно працюють у сфері культури. Що вказало на те, що така програма потрібна місту?

–   Львів справді є одним з небагатьох (на жаль) міст в Україні, де сфера культури помітно розвивається. За останні роки сформовано достатньо активне професійне середовище практиків культури, яке, однак, потребує більшої підтримки та внутрішньої взаємодії. Коли ми у 2016 році в Українському католицькому університеті створювали бакалаврську програму з культурології, то вже під час першого набору нас часто запитували, чи маємо якусь пропозицію для людей, що вже мають досвід, які працюють і не мають можливості навчатись чотири роки. Коли ми говорили про це з колегами на кафедрі, то зрозуміли, що ми не готові зараз пропонувати й будувати магістерку (бракує ресурсів і часу), але ми готові зробити з нашими партнерами з Інституту стратегії культури і колегами з інших кафедр УКУ сертифікатну програму.

Ми одразу відмовились від створення класичної освітньої програми з курсом лекцій та семінарів, де є викладач за кафедрою і студенти за партами. Після перших зустрічей з представниками й представницями середовища, розмов у фокус-групах, консультацій з експертками прийшли до ідеї створення освітньої платформи «Майстерня практиків культури». В її основі  –    ідея рівноправного діалогу фахівців та обміну досвідом і знань про роботу у сфері культури. Це буде місце, де учасниці й учасники програми зможуть спільно творити нові ідеї у спілкуванні й взаємодії, знаходити партнерів для майбутніх проєктів. Люди, які залучені в створення цієї програми, будуть їх супроводжувати радше як фасилітатори й помічники у налагодженні діалогу і взаємодії.

–   Якими основними професійними й особистими якостями повинен володіти практик культури?

–   На це питання можна відповісти по-різному. Мені видається, що сьогодні ця людина насамперед повинна вірити. Вірити у власні сили, вірити у людей, які її оточують, вірити у те, що можна зробити неможливе, бо без цієї віри в принципі немає сенсу йти в культуру. Мене вразили розмови з людьми, які працюють в невеликих народних домах у місті та його околицях. Вони всі дуже різні, але їх об’єднує власне це  –    віра у важливість своєї праці, яку, на жаль, не завжди достатньо цінують і шанують. Але вони не здаються і продовжують працювати. Коли ж я їх запитала, чому вони не покинуть цю роботу, не підуть у сферу, де зможуть краще заробляти й мати набагато менше клопотів, то вони відповіли дуже просто: як не ми, то хто? Оця відданість своєму покликанню, віра у важливість своєї праці, напевно, є однією з визначальних рис практиків культури.

Якщо ж говорити про фахові риси, які, до слова, у цій сфері не віддільні від особистих, то варто згадати про добре розвинене вміння спільної праці, розуміння партнерства як однієї із найбільших цінностей у сфері культури, де немає суперників, і де кожен/кожна можуть стати вашими однодумцями чи навіть співтворцями. Мені видається, це дуже важливо. Також це професійний світогляд, який має базуватися все-таки на сучасному розумінні культури, розумінні тих тенденцій, які зараз панують як глобально, так і локально. Важливим є усвідомлення культури як дієвої сили, що дає нам можливість визнати своє персональне й спільне минуле, осмислити свій теперішній життєвий досвід, творити  наше спільне майбутнє. Сила культури походить із поєднання двох важливих прагнень: утвердити свою актуальність і зберегти, передати те, що вважаємо цінним. Розуміння джерел цієї сили дає можливість глибше усвідомити й сенс щоденної праці  –    задля чого і для кого ми робимо те, що робимо, а також точно й зважено обирати інструменти реалізації задумів та ідей. Це базові вміння проєктної діяльності, знання, як функціонують державні й муніципальні інституції, як діють громадські об’єднання та ініціативи. Це також вміння ставити мету, що закорінена у контекст (локальний і глобальний, соціальний, мистецький тощо), вміння бачити, що може стати ресурсом розвитку, і водночас розуміння крихкості й цінності культури.

–   Що ця програма покликана змінити в середовищах?

–   Я б дуже хотіла, щоб вона стала місцем сили. Вона б мала зміцнити це середовище професійно, а також більше його об’єднати. Не будемо приховувати, що культура залишається найбільш чутливою до політичних, соціальних й економічних змін і викликів. Коли в період карантину йшлося про потребу в економії, про обмеження бюджету, то на першому місці опинилась, власне, культура. І це показало, наскільки незахищеним і крихким є це середовище і культура загалом: багато людей втратили роботу чи дохід, багато інституцій пережили серйозні кризи, багато проєктів просто не відбулись. Інша не менш дражлива справа  –   - це загальноприйнята практика інструменталізації культури, що є наслідком цілковитої або значної залежності державних та локальних інституцій від фінансування, яке донедавна (а часто й досі) відбувалось у ручному режимі без прозорості процедур і цілісного бачення напрямків і пріоритетів у культурній політиці.

Ми б хотіли, щоб ця програма була тим місцем, де практики культури могли б знаходити фахову підтримку, куди можна було б повертатися з новими питаннями, з новими потребами та ідеями. Ми уявляємо цю програму як таку, що буде постійно розвиватися, змінюватися відповідно до потреб середовища. І ми сподіваємося, що, власне завдяки цьому, воно стане професійнішим, згуртованішим і зможе краще себе захищати, легше знаходити порозуміння для реалізації нових проєктів і створення нових осередків.

–   Чи можете назвати основні теми, напрямки роботи Майстерні практиків культури?

–   Початковим запитом від Майстерні практиків культури до потенційних учасників буде прохання сформулювати ідею доброї зміни, яку би людина хотіла впровадити в тій інституції чи в тій місцевості, де працює. І з цими ідеями добрих змін наші учасники будуть працювати впродовж чотирьох, переважно, дводенних модулів.

У супроводі тренерок вони знайомитимуться з інституційним ландшафтом культури Львова і шукатимуть своє місце в ньому, визначатимуть необхідні фахові компетенції, які прагнуть опанувати, дискуватимуть про цінності та сенси, які формує культура, знайомитимуться з її актуальними концепціями та функціями. Не оминемо й знайомства з основними принципами роботи культурної інституції, визначення її функцій в громаді та пошуку ресурсів розвитку, а також познайомимо зі сучасними інструментами проєктного менеджменту. У безпосередньому зв’язку з попередньою буде тема побудови якісної комунікації всередині команди, а також з локальною спільнотою, формування й розвиток авдиторії й партисипативні методи роботи, пошук партнерів і створення власної професійної мережі.

Ми сподіваємося, що на фіналі учасники й учасниці Майстерні зможуть пояснити, чому й кому важлива ідея доброї зміни, з якою вони працюватимуть упродовж усіх модулів, як її можна реалізувати, і що ми досягнемо внаслідок її впровадження. Ми вирішили запропонувати учасникам сформувати ідеї добрих змін, тому що це дозволить людям подивитися ширше на свою щоденну працю, побачити нові можливості й сформувати актуальні цінності. Дуже сподіваюсь, ми побачимо пропозиції системних змін, які дозволять покращити роботу не окремої взятої інституції, а загалом сфери культури, бодай би в нашому місті.

–   Які, на Вашу думку, найбільші проблеми культури нашого міста?

–   Насамперед хочу сказати, що окреслення горизонту проблем дозволяє не тільки побачити больові точки, а й прослідкувати якість і динаміку розвитку. Попри всі складнощі Львів у сфері культури має значні досягнення: поява нового покоління практиків культури, низки яскравих подій та митців, заснування нових інституцій, покращення фінансування та інфраструктури, робота над створенням Фонду культури... І це напевно невичерпний перелік. Однак на цьому етапі розвитку приходить усвідомлення й нових викликів і потреб. Так, нам критично бракує тривалих міжінституційних і міжсекторних проєктів, що могли з’явитись в результаті появи дієвої фахової мережі. Не менш важливою є потреба в розвитку якісних моделей комунікації як на рівні окремих інституцій чи проєктів, так і на рівні управління чи департаменту культури. Якщо ж говорити про світоглядні проблеми, то, як на мене, багатьом інституціям і практикам культури все ще бракує глибшого розуміння загальних культурних процесів як в країні, так і у світі. Таку зосередженість на самих собі, брак відваги глянути на себе збоку можна назвати провінційністю або недостатньою відкритістю і включеністю у процес творення культури. З цим нам ще потрібно багато працювати, й задля цього, зокрема, ми і взялись за створення Майстерні практиків культури.  Сподіваюсь, що вона стане ще одним дискусійним майданчиком, де учасники матимуть змогу розширити світоглядні горизонти та поглибити розуміння сенсу своєї праці.

–   Якою Ви бачите цільову авдиторію проєкту?

–   Цього року ми відгукнулись на запит, що сформувало нам міське управління культури, яке тепер в результаті створення львівської територіальної громади працює над включенням у міську мережу нових інституцій, які розташовані в приміській зоні, в невеличких містечках або селах. Переважно, це народні доми. Ми вже мали нагоду познайомитися з людьми, які там працюють, дізнатись, з якими викликами їм доводиться давати собі раду. І очевидно, що ми будемо очікувати зголошення від цих людей, але не тільки. Дуже хочемо, щоб серед учасників першого набору Майстерні практиків культури були люди з різним професійним досвідом, з різного типу культурних інституцій, громадських організацій чи незалежних проєктів. Адже одна з центральних ідей Майстерні  –   стати місцем зустрічі та створити можливості й нагоди для знайомства й обміну знаннями й досвідом. Думаю, що цінне й корисне для себе знайдуть тут і люди, які мають за собою роки праці й досвід численних проєктів і побудови інституцій, і люди, які тільки починають працювати у сфері культури.

–   У чому Ви бачите найбільший потенціал цієї програми?

–   Потенціал Майстерні практиків культури я бачу в її постійному русі й розвитку. Зі самого початку ми думали про програму-конструктор, яку можна буде щоразу складати по-новому відповідно до актуальних потреб середовища. Ми хочемо створити безпечний і відкритий простір, де основною ідеєю буде партнерство і співпраця, і де будуть народжуватися цікаві й плідні ідеї. Сподіваюсь, здобувши більший досвід, ми зможемо розширювати коло тем та питань, потенційну авдиторію учасників, знайдемо нових партнерів в Україні та закордоном.

–   Про що цей проєкт для Вас одним словом?

–   У команді ми довго дискутували про набір ключових понять, які є важливими для нас і будуть важливими для Майстерні. У цих дискусіях ми часто говорили про комунікацію. Для мене за цим словом стоїть одне з базових понять багатьох теорій культури  –    діалог. Адже культура  –   це постійний діалог, це історії, які ми розказуємо собі навзаєм про світ і про себе самих. Діалог неможливий без вміння побачити, відчути свого співбесідника як унікального й цікавого, як рівного собі. Відтак, головне завдання інституції культури  –    створити умови для появи й підтримки діалогу між різними людьми, різними поколіннями, різними спільнотами. Слід сказати, що справжній діалог не завжди буває легким і приємним, але він здатен лікувати рани, здатен дарувати надію. І це нашому суспільству сьогодні особливо потрібно. Тому Майстерня практиків культури  –    це місце діалогу, в якому кожен і кожна мають нагоду розповісти свою історію, почути й побачити Іншого, знайти підтримку і подарувати її.

Розмовляла Лілія Байбула.