Віднайдені опери Порфирія Бажанського уперше звучали в Львівському органному залі
Виконавці опер Порфирія Бажанського на сцені Львівського органного залу.
Чи помічали ви, як важко сьогодні стало догодити вибагливому слухачеві, аби здивувати, захопити його? У розмаїті жанрів і подій, десятків і сотень варіантів інтерпретацій та записів у вільному доступі несамохіть шукаєш дещо, у що захочеться пірнути, в чому дійсно захочеться розібратися і на якийсь час навіть «застрягнути». Таким «ковтком свіжого карпатського повітря» стала резонансна прем’єра двох опер Порфирія Бажанського у Львівському органному залі.
Опери «Довбуш» та «Біла циганка» були оркестровані і виконані вперше в історії! «Думай глобально – дій локально», – напевно, таким гаслом керувалися автори проєкту, керівники Органного залу Іван Остапович і Тарас Демко. Адже дослідження маловідомої творчості галицьких композиторів у контексті відродження національної спадщини справді має світове значення. Колосальну пошукову, музикознавчу, організаційну, виконавську роботу ініційовано в рамках проєкту Ukrainian Live за підтримки Українського культурного фонду.
Свідченням широкого суспільного резонансу навколо віднайдення і постановки «народних опер» Порфирія Бажанського, насамперед, стала відсутність вільних місць у глядацькій залі. Серед глядачів можна було побачити чи не всю культурну еліту Львова: можновладців та членів Галицького Музичного Товариства, викладацько-професорський склад та студентство мистецьких навчальних закладів міста, музикантів та знаних солістів сцени. Не обійшлось і без вірних поціновувачів української музики. У своїй короткій промові на початку концерту куратор проєкту Тарас Демко анонсував амбітні плани: «Довбуш» і «Біла циганка» продовжать звучати у форматі подкастів (аудіо-серій), які можна буде прослухати онлайн на YouTube та в мобільному додатку Ukrainian Live Classic. Вже під час концерту стало зрозуміло, що строката театральна музика Бажанського абсолютно органічно інтегрується у такий формат. Більш того, митцям слід серйозно замислитись над ідеєю повноцінної сценічної постановки на оперній сцені. Я би придбала квиток на таку виставу одна з перших.
Під батутою Івана Остаповича – Ukrainian Festival Orchestra.
Отож, артисти на сцені, лунає невелика увертюра до опери «Довбуш», і з цього моменту слухач починає дивуватися. Найперше, наскільки не наївним виявляється галицький naіve. Жвава ритміка, народний колорит, цікаві контрастні форми – ці та інші засоби, підпорядковані законам благозвучності, створюють суто приємне і непересічне враження від музики, що виконується. Нові для слухача мелодії зовсім не здаються новими – вони відсилають до етніки, окреслюють зв’язок зі знайомими пісенно-танцювальними жанрами, дивують демократичністю і динамізмом.
Сюжет мелодрами «Довбуш» розгортається в Карпатах між 1738-1745 роками. Три дії наскрізної побудови досить умовні, позаяк навіть в межах одного акту зустрічаємо хронологічні стрибки на рік-два уперед. В опері є кілька ліричних ліній: Довбуша із Сенею, Параскою, Єриною, лінія Єрини і Миханя. Олесь Довбуш завдає страждань кожній зі своїх дівчат, не будучи до кінця щирим з жодною із них. Засліплена ревнощами Сеня прирікає коханого на смерть, бо краде чарівну «кулю від диявола», яка береже бравого опришка від смерті. У фіналі неминуча смерть знаходить Довбуша, а той заповідає товаришам помститися Сені і припинити розбої. Дівчина шкодує про свій вчинок і одразу гине від рук побратима Олекси.
Значною мірою успіх постановки опер Бажанського належить вдалому оркеструванню, яке здійснив композитор і мультиінструменталіст Сергій Вілка. Одразу вловлюється, наскільки виважено, творчо і з повагою до композиторського задуму він підійшов до такого складного завдання. Робота варта оплесків! Певно, найяскравіша риса оркестровки – партитура рясніє унісонами. Причин для цього могло бути чимало: прагнення до простоти, скупа фактура у клавірному джерелі, бажання підсилити виразність мелодії чи може натяк на традицію давньоукраїнської монодії. І чим більше питань, тим менше відповідей. Але чи не ця загадковість нас так приваблює?
Диригент-постановник Іван Остапович.
У процесі підготовки програми чимало таємниць довелось розгадати і виконавцям. За словами диригента-постановника Івана Остаповича, нотний текст доводилось «збирати по крупинках». Наприклад, відсутність тактових рисок у першоджерелі тягнула за собою складності з трактуванням метроритму. Але під час виступу ніщо не виказувало подібних проблем. Хіба що вокалістам іноді було важко ритмічно організувати свої речитативи так, щоб вони звучали в одному пульсі з оркестром. Ось ще одна виконавська складність = особливість. Виявилось, операм Бажанського властиве радше театральне (інколи навіть кінематографічне) начало, ніж оперне. У вокальних партіях практично відсутня кантилена, натомість переважає non legato, staccato. Таким чином головне драматичне навантаження несе оркестр, поетичний текст і акторська гра солістів. І якщо до звучання Ukrainian Festival Orchestra цього вечора питань не виникало, то зі солістами акустика залу-костелу зіграла злий жарт. Спроби диригента слідкувати за динамічним балансом не завжди були вдалими, і розчути вокал (не кажучи вже про текст) було вкрай важко. Якби не друковані лібрето, стежити за сюжетом було б неможливо. Ансамбль солістів також був нестабільним. Очевидно, що значний досвід виконавців головних партій опер Степана Дробіта, Христини Макар та Лілії Нікітчук допоміг їм попри все звучати досить переконливо. Натомість, їхні колеги по сцені, яким, зокрема, не завжди підкорювались складні ритми у речитативах, на жаль, не змогли пристосувались до специфічних акустичних умов. Маємо надію, що запланований студійний запис все-таки дасть можливість слухачам у повній мірі оцінити голоси солістів та оригінальність гуцульського діалекту, який є однією з «родзинок» опер Бажанського.
Наступним здивуванням і окрасою усього дійства став хор (по суті вокальний ансамбль). Не зважаючи на дрібні виконавські неточності, хористи співали напрочуд злагоджено. І якщо жіночого складу подекуди бракувало, чоловічі голоси звучали потужно й ефектно. Хор виступає активним учасником обох опер. У «Довбуші» солістам хору віддано репліки деяких другорядних персонажів, а у «Білій циганці» хорові епізоди (на кшталт лейтмотиву) мають важливе формотворче значення, позаяк служать обрамленням сцен та дій. Ось чому роль хору насправді важко переоцінити. Приємно, що постановники це врахували і приділили увагу детальній роботі з хоровим колективом.
Виконавці головних партій Степан Дробіт, Христина Макар та Лілія Нікітчук.
На продовження думки про театральне начало музики Бажанського, хочеться докладніше проаналізувати драматургію, закладену композитором. На мою думку, заявленого «гостросюжетного трилера посеред Карпат» не сталося, бо самих лише фактів смертей чи вбивств у лібрето для цього замало. Вітаїстична жанровість позбавляє ці опери надмірної гнітючої напруги. Однак, тривожний характер оркестрового супроводу у «Білій циганці» посіяв сумніви: можливо, щось у тому є. До слова, «Біла циганка» поступається «Довбушеві» як з музичної, так і з концепційної сторони. Три дії загальною тривалістю до 30 хвилин фактично уніфіковані, спрощені та прискорені. Хоча, знову ж, хронологічно друга дія переносить глядача одразу на 12 років уперед – чим не кінематографічний прийом?! Історія оповідає про життя Сандри (Олександри) – дочки боярина Богдана, викраденої циганами «на замовлення» його брата Василька, спраглого до чужих статків. Зрозуміло, що тендітна дівчинка почуває себе у циганському таборі «білою вороною», хоча щиро любить своїх нових батьків. Вона не здогадується про своє шляхетне походження. Вайда, названий батько Сандри, скаженіє від того, що дівчина відмовляється красти, і намагається вбити її, його зупиняє натовп. Тим часом Сандра знайомиться у лісі з молодим красенем Лесем – сином боярина Юрія. Згодом ця зустріч возз’єднає дівчину зі справжнім батьком. Смерть Василька і циганки Клуци наприкінці мелодрами контрастує із очікуваним хеппі-ендом, в якому дізнаємося про заручини Олександри і Леся. «Біла» циганка Сандра плаче за Клуцею.
Солістка Лілія Нікітчук.
Сюжети обох опер тяжіють до стиснення і концентрації з головною драматичною кульмінацією наприкінці твору і, радше мають риси натуралізму, реалізму, веризму, новели, аніж трилера. Очевидно, що наїв, не будучи примітивом, накладає свій відбиток на стиль письма і зумовлює деякі композиторські недопрацювання, в тому числі прогалини у драматичній концепції. Тому для виконавців надважливо виразно і багатогранно наповнити цю музику барвами і сенсами за рахунок акторської складової. Концертний формат постановки передбачав виконання кількох різних партій одними і тими самими солістами і, зізнаюсь, сприйняттю це завадило. Такі обставини вимагали від артистів гіперболізованої акторської гри, досконало продуманих образів, уміння швидко перевтілюватися. Найкраще з цими завданнями впоралась мецо-сопрано Лілія Нікітчук. Доречна жестикуляція і міміка, вдале оперування інтонацією та чудова подача звуку, необхідна саме для цього залу, цілком компенсували акустичні складності і зробили образи її героїнь довершеними і зрозумілими.
У цілому ж, концерт викликав цікаві рефлексії та залишив вкрай позитивні враження. Переконана, що організаторам проєкту вдалося досягти головної мети – гідно представити загалу оригінальні, проте досі невідомі твори композитора Порфирія Бажанського, привернути увагу науковців, музикантів і громади в цілому до такої багатогранної персони та його творчого доробку. Не варто бути голослівним, забута музика Бажанського довела усім присутнім на прем’єрі, що не «Запорожцем за Дунаєм» чи «Наталкою Полтавкою» єдиними живе і житиме національна опера/драма. На підтвердження цієї думки – фінальні оплески, що довго невщухали!
Фото: Роксоляна Труш.
07.07.2021