Кооперація й політика.

І. Політична нейтральність кооперації.

Про кооперацію дуже поширена думка, що це рух аполітичний, нейтральний в політиці, що кооперація може істнувати при всякому державному устроєві, пристосовуючи свою роботу до істнуючих політичних умов. Такі думки про кооперацію панують не тілько серед звичайної публіки, далеко стоячої від кооперативної роботи, — а й серед самих кооператорів, а навіть серед кооперативних ідеольоґів. Коли й являються з рідка голоси за те, щоб кооперація виступала, як самостійний політичний чинник, то ці голоси, до цього часу, майже не зустрічали прихильників. Особливо у нас на Україні. Коли при виборах до Установчих Зборів, деякі кооператори висловились за виступ з окремим кооперативним списком, кооператори й не кооператори підняли голос, що кооперація не може виступати на виборах самостійно, мовляв, бо в кооперації працюють люде ріжних політичних напрямків, від самих лівих до самих правих, від комуністів до монархистів. Отже окремі кооператори, що здобули собі популярність своєю кооперативною роботою, хочуть використати цю популярність і зібрати голоси несвідомих політично мас, на користь партій, ворожих цим масам.*) Монополія пасивного виборного права мусить належати політичним партіям. Разом з тим ці самі політичні партії не задумуються використовувати, як тілько можна, кооперативні апарати і навіть кооперативні кошти в своїх узько-партійних інтересах. Звичайно кожний кооператив, від малого до найбільшого, використовується тою партією, до котрої належать керовники кооператива. Отже, як би теоретично не блюли кооператори свою кооперативну чистоту, як би не відхрещувалися від політики, життя вимагає, чи по волі чи по неволі, приймати участь в політичній роботі. Але через те, що кооперація не робить своєї політики, ця робота часто провадиться в шкодливому для кооперації напрямку, а ще шкодливіщі дає результати для загально-громадського добра. Наша кооперативно-політична практика показала, що до роботи політичної бралися, хоч і під благословенням своїх партійних і непартійних товаришів, в більшости елєменти, котрі не провадили, по тій або иншій причині, практичної роботи в кооперації. В величезній більшости це були кооператори-інструктори, культурно-освітники і т. и. Практики ж кооператори примушені були провадити буденну тяжку працю і не мали змоги віддаватися не тілько політиці, а навіть не дуже задумувались над тим, що роблять їх товариші політики. Тим більше не зверталось на це уваги, що прінціпових ворогів кооперації майже не було. Робота партій, побудованих на засадах цілком не відповідаючих нашому українському економичному життю, чим раз заплутувалась все більше, перспективи перед політиками все більше й більше затемнювалися, аж поки й зовсім не зникли з перед очей. Політика звелась до політиканства, а кооператори, тремтячи над своїми установами, кидалися то в один то в другий бік, шукаючи порятунку з безвихідного становища. Але виходу не було. Прихильні до кооперації політики (а такими були всі українські політики) помимо своєї волі, довели до руїни разом з усим иншим і кооперацію. Я далекий від думки, що головна причина невдач нашої політики полягає в тому, що її вели в більшости люде молоді, недосвідчені особливо в господарських справах. Але я певен, що колиб кооперація мала свою політичну думку, щоб практики кооператори більше звертали уваги на хід політичної машини і направляли її на свій шлях, багато тих непоправимих, а може й катастрофичних помилок вдалося б обминути. Українська кооперація, як і взагалі українське життя останніх років, жила й розвивалася ненормально швидким темпом, і звичайно не хватало ні часу ні людей на ту кольосальну роботу. Хоч орґанізаційно наша кооперація й набувала своєрідних форм, але ідейно вона годувалася цілком з чужих джерел. А чуже, якеб воно не було гарне, не завше буває придатним. Необхідне пристосування до місцевих умов. Умови українського життя цілком виняткові, і нам може бути дозволено навіть трохи погрішити, що до політично-кооперативної нейтральности. Отже, поминаючи дотеперішню роботу кооперації й кооператорів з усими її успіхами і помилками, я в цій статті хочу спинитися на думці, яку ролю в українському політичному житті має відогравати українська кооперація в будучому. Дотеперішній період історії української кооперації, на мою думку, минув. З часом коли кооперація підпорядкована соціялістичній державі, коли усунуто прінціп самодіяльности з кооператизованого населення, а вся ініціатива перейшла до державних урядовців, з кооперації, крім вивісок, нічого не лишається. Коли припустити, що соціялістичний лад укріпиться, то кооперація хоч і не замре цілком, але набуде зовсім відмінні форми від тих, в яких ми бачили її до цього часу. Коли ж цей лад повалиться, то кооперації доведеться майже з початку починати свою роботу. А так, як 99% говорить за те, що за кооперативну роботу доведеться наново братись, потрібно підготовитись до тої роботи, виробити собі певний світогляд і встановити методи, щоб не повторювати наново вже пережитих помилок.

Через що кооперація мусить бути аполітичною? Зерном, з якого виросла кооперація, була соціялістична ідея. Капіталістичний грунт, прийнявший в своє лоно це зерно, видав цілком своєрідний росток, котрого не сподівалися навіть ті, хто те зерно посадив.

Так, Роберт Овен не був прихильником тих перших споживчих кооперативів анґлійських робітників, котрі своїм ідейним батьком рахували Овена.

Тим часом ця квола рослина почала розвиватися і розсівати свої зерна по всьому світу. Поширення кооперації природним шляхом випереджувало її теоретичних дослідувачів.

Ідея виявилась настілько живучою, а грунт для її поширення настілько сприяючий, що навряд чи знайдеться якась инша ідея, яка таким швидким темпом і так грунтовно завойовувала б собі популярність і практичне примінення.

Кооперативна ідея йшла одними шляхами з ідеєю соціялістичною і коли остання залишала на пройденім шляху квітки червоного маку, то перша встеляла той шлях густим руном буйного хліба. Мета в них одна: увільнення праці від визиску, але соціялізм обіцяв це увільнення в майбутности, не даючи нічого конкретного зараз, а кооперація дбала про поліпшення, хоч невелике, становища працюючих зараз, обіцяючи таки ж в майбутньому повне визволення.

Соціялізм мав дати задоволення працюючим після повалення капіталізму, а кооперація вирішила не ждати цього повалення і, пристосовуючись до умов капіталістичного життя, тими ж капіталістичними способами боротися з капіталізмом і поступово відвойовувати в нього засоби визиску працюючих.

Засобом боротьби у соціялізма була революція, у кооперації — еволюція.

Засвоївши собі еволюційний метод боротьби, кооператори в цьому напрямку й розвивали свою кооперативну ідеольоґію. Але як би успішно не йшла ця боротьба, все таки ворог був настілько сильний, що майже не помічав свого слабкого противника. Маючи в своїх руках всі матеріяльні багатства і майже всю політичну владу, капіталізм стояв міцною скалою і мало що йому шкодило повільне підмивання його основ кооперативними струйками. Бачучи це, соціялісти не поділяли цілком захоплення й ентузіазму кооператорів, але й не була цілком ворожими цьому рухові, рахуючи його все ж таки користним і потрібним в умовах капіталістичного життя. Але чим більше розростався кооперативний рух, чим глибше запускав свої коріння в щілини капіталістичної твердині, тим більше почував тісноту для свого нормального розвитку, а капіталізм все більше звертав увагу на невигоди такого співжиття. Нарешті мусить прийти до того, що таке співжиття стане, а по части вже й стало неможливе, і між капіталізмом і кооперацію почнеться жорстока боротьба. Боротьба ця велася й раніш, ведеться й зараз, але дотеперішня боротьба була хоч і уперта, але повільна і тиха.

Мусить наступить і справжня війна. Натурально, що поки кооперація уявляла собою слабенькі рослинки, котрі в тіні капіталістичного лісу шукали собі доживи, можна було мовчати, або навіть і не думати про свої політичні права. Коли ж ці рослини стають уже лісом, коли кооперація набралась сили і вже може і має право гукнути конкурентові — вступись з дороги, то вже годі гратися в аполітичність, нейтральність і т. и. слова. Годі оставатися в стороні від політичного життя й пасивно дивитися на боротьбу політичних, капіталістичних і соціялістичних партій. Кооперація мусить виступити, особливо в нас на Україні, в повнім озброєнню на арену політичного життя. Кооперація мусить стати активним політичним чинником.

Яку ж ролю кооперація повинна відогравати в політичному життю? Чи мусить вона бути придатком до якоїсь партії, чи до ґрупи партій, чи мусить виступати сама, як рівнозначна сила, конкуруюча з иншими політичними течіями? Чи має в собі кооперативна ідея ті елєменти, які служать підставою всякої політичної течії і являються возбудителями енерґії до боротьби за осягнення намічених завдань?

Для мене особисто немає ніякого сумніву, що кооперація єсть сама по собі ціль і не може служити засобом для когось, або для чогось. Вона мусить виступати сама, як самостійна політична, економична й соціяльна сила.

Кожний політично-соціяльний напрямок ставить своїм завданням улаштування державного життя так, щоб в цій державі життя йшло й розвивалося нормальним ходом і щоб було забезпечено, як найкраще істнування, як кожній людині з окрема, так і цілій масі людей, обєднаних в цій державі. Але про те, як досягти цього завдання, які шляхи до цього найкращі й найкоротші, кожна політична течія, думає по свойому. Кожна думає, що вибраний нею шлях найкоротчий, а її методи роботи найдоцільніщі. Через це між окремими політичними ґруппованнями провадиться жорстока боротьба, котра коштує народові дуже дорого. Часто побідницею остається ґрупа, котра лише здатна до боротьби, до руйновання старих форм життя, а зовсім нездатна до творчої роботи, і тоді наступає справжня руїна народнього господарства. (За прикладами нам Українцям не треба далеко ходити.)

Отже головне, що мусить мати кожний політичний напрямок, це — мета і — знати способи, як цеї мети досягнути.

Способів цих дуже багато, але життя настілько складне, що всяка новонароджуєма держава ніколи не може цілком використати чужих зразків, а завше мусить своїми силами, пристосовуючись до місцевих умов, утворювати своєобразні форми. На жаль, до цього часу всі українські партії не пристосовували своїх проґрам до українського життя, а навпаки дбали з усеї сили пристосувати життя до своїх проґрам, позичених у чужинців і утворених в зовсім инших обставинах. Через це кожна з них лише до того часу мала якийсь вплив, поки не стала до практичної роботи, поки не стала коло влади. Як же починали проби переводити в життя свої проґрами, життя відштовхувало їх і йшло далі своїм шляхом.

Кооперація також має свою мету, а саме: орґанізація свідомої, самодіяльної, рівноправної суспільности. Вільна самоорґанізація окремих особ для збереження найбільших вигод од своєї праці і усунення всіх, хто бажає користуватися чужою працею, орґанізація всіх продуцентів і всіх споживачів в одну кооперативну сімю і усунення вcix посередників між продуцентом і споживачем.

А так, як кожний продуцент являється разом і споживачем, а кожний споживач — продуцентом, то кооперація в своїй конечній стадії орґанізації уявляється нічим иншим, як управлінням всим виробництвом і роспреділенням всіх вироблених товарів між своїми членами. Разом з тим зберігається повна воля діяльности як окремої особи, так і цілих орґанізацій. Без примусу досягається пляномірність в виробництві, справедливе роспреділення матеріяльних багацтв, повна воля особи, цілковита рівність всього громадянства, незалежність в духовому житті і т. и.

Цеб-то кооперативний ідеал стремиться до розвязання всіх протиріч суспільности і досягнення повної гармонії в людських взаємовідносинах.

Коли цей ідеал порівняємо з ідеалом соціялістичним, то не найдемо між ними ніякої ріжниці. І це цілком природно, бо й кооперація й соціялізм мають спільне ідеольоґичне джерело і обидві течії течуть в одне море.

Але величезна ріжниця між ними єсть зараз, поки вони течуть нарізно. Соціялізм, в своїм еґоістично-клясовім засліпленні, розбиває все на своїй дорозі; руйнує сьогодня те, що йому-ж самому потрібно буде завтра; розбуджує і виховує клясову ненависть, котра настілько загострюється, що переходить всякі межі і перетворюється в ненавість людини до людини, незалежно від її клясової приналежности; не тілько не обєднує людей з більш-меньш спільними інтересами, а навпаки роз'єднує навіть людей з цілком однаковими інтересами, вносячи розбрат в чисто робітничі, пролєтарські орґанізації.

(По неволі уявляється большевизм, як найбільш яскравий і найбільш послідовний вияв соціялізму.)

В періоді боротьби соціялізм являється настілько ж жорстоким клясовим еґоїзмом, як і капіталізм. В час свого панування — уявляється, як ґрандіозна машина, в котрій кожна людська одиниця цілком підлягає її механичній силі, в котрій індівідуальна воля цілком підпорядковується волі колективній.

Кооперація навпаки: нічого не руйнує, а лише будує, абсолютно позбавлена клясового еґоїзму, перейнята наскрізь етичними чуттями, розбуджує почуття братньої любови, виховує почуття громадського обовязку, привчає людей до колєктивної праці, обєднує людей не тілько з однаковими, а навіть з ріжними інтересами, розбуджує інстінкти громадськости і солідарности.

Наведу кілька думок видатного кооперативного ідеольоґа і дослідувача професора М.І. Туган-Барановського, як він характеризує кооперативний рух: "Кооперативний рух є єдиним в своїм роді соціяльним рухом нашого часу, що є перейнятий в самій сильній мірі етичним ідеалізмом і чистим натхненням."

"Соціялісти (знов таки большевики) кажуть, що кооперація, як рух тісно звязаний з капіталістичним ладом, мусить впасти разом з останнім. Це помилка: при соціялізмі кооперація не тілько не вмре, а навпаки останеться вищою формою господарського устрою. В соціялістичній державі праця буде поставлена примусово для кожного громадянина, а примус суспільности над особою єсть соціяльне зло. Ідеальним суспільством може бути лише таке, де буде абсолютна воля особи. Воля людської особи єсть вище соціяльне благо і поскілько ця воля зуміщається з волею инших людей, вона повинна бути незалежною. І в злиднях вільна людина зберігає свою людську гідність. В соціялістичній державі всі найдрібніщі деталі життя громадянина можуть підлягати державному контролеві. Це несе для людскости велику небезпеку, бо панування середньої верстви нaceлeння над сильними індівідами, котрі двигають історію вперед, може зробити неможливим, виявлення творчої ініціативи і життя стане на місці." (Кооперативний ідеал. К. 1919 р.).

Коли порівняємо ці два способи (революційно-соціялістичний і кооперативний) досягнення одної і теїж мети — визволення працюючих мас від експлоатації і утворення ідеального суспільного ладу — то побачимо, котрий з них кращий. З одного боку розбудження низьких інстінктів людини, смертельної ненависти людини до людини і руїну матеріяльних здобутків багатьох поколінь, з другого — розвиток найкращих, найвищих почувань людини — братерської любови і творчої орґанізованої роботи.

Але з цього не виходить, що кооперація повинна відкинути всяку боротьбу. Самою проповідю кооперативних ідей обмежиться не можна. Кооперація мала, має й матиме чимало ворогів і про це не треба ніколи забувать. Хто знає історію кооперації в ріжних країнах, той знає, які перешкоді були, а в багатьох краях ще й зараз є, для вільного розвитку кооперативного руху. Для того, щоб ці перешкоди усунути, потрібно мати сильне кооперативне представництво в законодавчих державних установах. Мало того. Коли кооперація мусить охопити все економичне й культурне життя, то не тілько потрібно усовувати перешкоди, а потрібно ще й творити спеціяльно сприяючі обставини, спонукаючі населення до виявлення ініціятиви в будуванні нових форм життя. Для цього мають служить і школа і церква і преса, а також всі инші чинники, через котрі можна виховувати народ у відповідному напрямкові. Для цього потрібно знов таки кооперативне представництво в законодавчих установах. Оборону своїх інтересів кооперація не може довіряти ніяким иншим політичним ґрупам, які б вони не були близькі до кооперації, бо для них кооперація буде лише засобом, тоді як вона єсть ціль. Коли кооперація стане на цей шлях, тоді не могтимуть большевики казать, що кооператори по дитячому мріють про мирне перетворення капіталізму з допомогою кооперації; що кооперація при всіх своїх успіхах, більш чи менш помітно витісняє лише дрібну торговлю і майже не зачіпає великої, користуючись сама з її послуг; що ж до продукційних, виробницьких підприємств кооперації, то в загальній сістемі капіталістичного виробу вона займає дуже маленьке місце і ніякого впливу на хід і розвій капіталістичної промисловости не виявляє. Взагалі велитенська орґанізація капітала ніколи не вважала кооперації поважною конкуренткою. Маючи повну змогу задушити її неначе кошеня, як би це було потрібним, вона дозволяла ідеологам кооперації мріяти про мирне витіснення капіталізму, а кооперативним книговодам захоплювитись баришами, віднятими у дрібних крамарів. Якіб не були слабі ці арґументи, але вони розраховані на несвідому кооперативно публіку і роблять відповідний вплив на маси. А по части, коли прийняти на увагу дотеперішню кооперативну пасивність в політичних справах, вони й цілком слушні. Бо й справді, коли кооперація досягне свого ідеалу, як що вона могтиме робить тілько те, що її дозволять, а не те, що вона хоче? А до того ще й дозвіл той буде залежати цілком від ворогів кооперації.

В останній революції соціялісти побідили своїх клясових ворогів і знищили їх і матеріяльно і фізично. Мали повну змогу будувати нову соціялістичну державу. Зробили величезний опит, чи можна підпорядкувати роботу стоміліонового населення єдиній центральній, хоч і колективній, волі. Результати вже видні для всіх, хіба що самі ті, хто робив отте, ще не хочуть бачити. Праві соціялістичні партії також показали свою нездатність до творення нового життя. Сидіти на соціялістичній лавці, котра покладена на капіталістичні підпорки, не зовсім зручно, її в такім становищі багато не зробиш. Соціялістична ідея збанкротувала (у нас на Україні напевно). На її місце мусить виступити ідея кооперації в найширшому розумінні нього слова.

*) В де-яких країнах кооперація виступила активно на політичну арену і посилає своїх представників, як в краєві адміністративні та господарські державні орґани, так і в парляменти (Анґлія, Фінляндія і т. и.).

[Воля, 04. 06. 1921]