[Кілька слів про Рускій институт для дївчат в Перемишли.]
Брак вихованя і образованя наших руских дївчат в дусї народно-рускім єсть може і одною з найважнїйших причин за слабого і повільного розвою публичного житя галицких Русинів. Брак характерів, посвяченя для справ публичних — се вади многих наших мужів, що [як хвалять ся] стоять на чолї нашого бідного народу. Погоня за дрібними, часто в круг родимого житя входячими користями, виступає яко знамя нашої теперішної політики; — добро і вивисшенє одиниць уважаєсь за піддвигненє чести і добра загалу народу руского. Правда, є і у нас люде характеру, але их мало. Причину сего треба добачувати в наших женщинах, котрі [з незнаними виїмками] дбають виключно о добро дому свого та своєї родини, а не зважають на добро загалу народу; они то не заохочують мужів своїх до житя публичного, ба противно, відтягають их від того. Правда, образують ся наші дївчата не тілько в дома, ходять і до шкіл, але — польских, бо руских на Руси нема. Правда, ходять і до пансіонів, але — польских, бо руских на Руси нема, — ходять та й учать ся про Wandy, Krakusy, але учать ся не з смаком, бо в дома их до чого иншого нагинали, дух их чого иншого бажає, — ходять і учать ся про św. Kunigund-и, św. Wojciech-ів та про инчі святі особи, про які з уст законниць що дня кільканацять разів чують, про св. Володимира нїколи, — чують, як побожні старі "dobrodziejki" нарікають на світ, де всюда тілько "diabeł" і "szyzma" панує та Богу в провадженю людей до щастя вічного перешкаджають. Вічно се слухають молоді дївчата і им, хотячим жити і глядячим з надїєю на світ Божій, стає сумно, а серце их, повне благородних почувань, а ум прагнучій знаня і благородних идей нидїє, — они стають апатичними, они цїлком невдоволені зі школи, наука не интересує их і они стають в житю публичнім на всякій випадок не підмогою а радше перешкодою.
У нас на Руси бачать се люде доброї волї, видять патріоти брак шкіл руских відповідних для дївчат, та й не заложили рук, а станули до працї. По довгих короводах та заходах, став у нас в Перемишли будинок института для руских дївчат. Справдїшна палата, якою і високо цивілізовані, більше про школу нїж про війско дбаючі Янкеси могли би повеличатись. Тяжко прийшло до введеня в житє сего нашого института, бо "ъ" і "ы" мало що цїлого вже готового института не обернули на нї на що, мало що не зробили з него дім чиншевий, де би замість Мінерви просвіти, може радше темнота всевладно панувала... Ба вже коли навіть институт війшов в житє, хотїли єго наші сердечні "маститі" перемінити на просту Бурсу, хиба на те, щоби польским законницям більше дївчат до вихованя в дусї польскім достатчати. Та, на щастє, правда і світло побідили — наш институт став перворядним в цїлій Галичинї, став наче-б всеучилищем для наших дївчат. Хотя противники наші [з Русинів!] зголосили повну абстіненцію, таки дївчат в институтї знайшлось богато і институт розвиваєсь красно. Великі труди, які посвящує ся при научуваню в институтї, приносять прекрасні плоди.
А вже-ж на сїм місци треба заявити сердечну подяку і признанє Вп. пани Тересї Несторовичевій, котра, хоч заможна і замужна, богато часу посвячує для наших дївчат в институтї. Безкористовно, не для пустої слави, а чисто з патріотизму удїляє она в институтї науки гри на фортепянї. Наука тая з-під єї рук, яко скінченої артистки, приносить прекрасні плоди. Доказом сего був концерт, якій відбув ся дня 1. червня с. р.; гра молоденьких елєвок всїх присутних очарувала. Дальше належить ся подяка пп. професорам рускої ґімназії, котрі прекрасно учать дївчата в институтї. Не менше настоятельки і учительки нашого института вповнї відповідають своїй великій і тяжкій задачи. Но безперечно найбільшу заслугу для розвою института положив Впр. о. архипресвитер Константин Чехович, предсїдатель института, котрий про єго добро і розцвіт дбає, як про зїницю свого ока. Він і являєсь майже що дня в институтї, випитуючись, чи де чого не достає, ба і сам наочно о всїм переконуєсь і всякому лиху запобігає.
В віддяку за той спасенний труд Впр. о. Константина Чеховича устроїли в єго честь ученицї института вечерок дня 1. н. ст. червня с. р. яко в навечеріє єго именин. Естрада в авли института була прибрана в прекрасні цвіти а серед них виднїв ся портрет Впр. именинника. Всї наші институтки виступили в прегарних народних строях на естраду. Поглядаючи на сей гарний образ здавало ся, що чоловік видить прекрасний букет живих цвітів. З посеред сего букету виступила дрібна маленька цвітка і проголосила своїм чудним, немов ангельским голосочком привітане слово в честь Впр. именинника, по чім дївчата відспівали прекрасне "многая лїта". За сим наступили деклямації, співи і гра на фортепянї після уложеної проґрами. Був се немов першій испит з роботи в институтї, і испит сей випав знаменито. Хоч "патріоти високої скалї твердости" і сим разом засвітили своєю абстіненцією, то таки гостї місцеві і околичні заповнили простору авлю института. Концерт закінчив Впр. именинник подякою з глубини серця за овацію а відтак, навязуючи до навечерія свята рівноапостольних Константина і Єлени, сказав: "Як св. Константин побідив хрестом святим ворогів своїх, так то побідить в недалекій будучности просвіта з сего института темноту, яка розпанувала ся по цїлій Руси".
По концертї Впр. п. предсїдатель показував гостям урядженє і комнати института. Всї були очаровані гарним устроєнєм і ладом. Наконець оглянули величезний город институтскій. Город виглядає величаво, як справдїшний парк при школах в північно-американьских державах. Величаві кльомби пообсаджували наші дївчата прекрасно подобираними цвітами. В тім городї мають наші дївчата прегарну прогульку, а в лїтї місце до науки і розривки. Институт наш положений в найкрасшій части міста, на підгірю Карпат, помежи красними городами. Город института найвеличавійшій в Перемишли і додає величезному будинкови института прегарної окраси і маєстатичного виду. Одним словом — институт наш єсть дуже добре уряджений, наука в нїм провадить ся після найлїпших плянів.
Участники концерту вийшли з института вповнї вдоволені з надїєю на красшу будучність нашого народу, на поправу чорної нашої долї. Одно тілько — учениць на так величезний будинок институтскій єсть за мало. Однак кождий початок трудний, а особливо у нас Русинів, де все свої, вороги або малодухи, боять ся нового, хоч і дуже доброго, а волять старе, хоч і лихше... Длятого відзиваєм ся до всїх Русинів доброї волї, котрі хотять, щоби их дочки вийшли з школи дївчат образованими та з широким світоглядом і руским чувством та щоби стали до роботи на рівни з нашими мужчинами для піддвигненя нашого народу з всякої нужди, — нехай посилають свої дочки до нашого взірцево устроєного института. Чим більше буде дївчат, тим лїпше буде институт розвиватись, тим менше буде коштувати удержанє поодинокої дївчини, а надто знайдесь і немало безплатних місць для дївчат убогих. Дївчата зі всїх сторін Руси будуть тут взаїмно пізнаватись і учити ся за молоду продумувати над поправою долї свого народу. Тут будуть вираблятись чисті, красні характери, буде завязуватись приязнь взаїмна, котра і по за час пробуваня в институтї потреває, так що дївчата і скінчивши институт будуть з собою порозуміватись також в справах публичних, через що дасть ся підклад до публичного житя і патріотичної роботи нашого жіноцтва. А тогди певно Русь наша не загине, а стане сильна просвітою, сильна добробитом на рівнї з иншими цивілізованими народами.
Дѣло
05.06.1896