[Відгомони галицких виборів соймових].
Ві второк зачала ся перед судом присяжних вже в Кракові розправа карна против двох академиків краківского університету Кароля Ґондзиньского і Володислава Циґи, слухачів II року прав, обжалованих о провину з §§.302 і 305 зак. к. Після акту обжалованя вина тих двох академиків має бути така:
Дня 20 серпня 1895 р. відбули ся в коршмі, званій "Відень" в селї Ясени, пoв. бжеского, збори передвиборчі селян для наради, кого вибрати послом до сойму з повіта бжеского. Кандидатом шляхотского комітету центрального був ґр. Стадницкій, а сторонництво людове, котре скликало сі збори, старало ся всїми силами поборити сю кандидатуру. На зборах явило ся по-над 200 селян, а крім того кільканацять осіб з т. зв. интеліґенції: академики (прихильники сторонництва людового), діюрністи староства (пяні, котрі відтак зробили донос — як показало ся зі зізнаня обжалованих), инжінєр видїлу повітового, лїкар д-р Парві і инші. Обжаловані два академика, Ґондзиньскій і Циґа, промавляли на зборах і в своїх промовах мали допустити ся провини, о котру их прокураторія обжаловує.
Ґондзиньскій — як каже акт обжалованя — висказував, що шляхта, пани і духовеньство суть неприятелями і ворогами люду, старають ся лиш єго використати і обдерти, теж не повинні бути вибирані людом на послів. Відтак докинув ще слова: Хлопи за мало вивішали і вирізали в 1846 р. панів і шляхти, скоро их доси водять за лоб". — Циґа рівнож поясняв селянам різницї клясові, при чім говорив, що шляхта і пани від найдавнїйших часів аж до нинїшних поводились з хлопом як з робучою худобою: шляхтич міг хлопа замкнути, бити і знущати ся над ним безкарно, а були случаї, що коли шляхтич змерз в руки на ловах, велїв привести першого лїпшого хлопа з нагінки, розпороти єму черево і грів собі в єго теплих утробах руки.
Як в слїдстві так і при розправі оба обжаловані не признають ся до вини закиненого им проступку. Ґондзиньскій заперечив при розправі, мов би говорив о різаню шляхти; він радив селянам вибрати послом такого чоловіка, котрий би відчував і знав нужду селяньску. Рівнож не виступав против духовеньства, лиш зазначав, що в справах політичних не треба слухати священиків, котрі тримають зі шляхтою. — Циґа толкував ся тим, що хотїв виказати селянам добродїйства конституції і длятого порівнав теперішне положенє селян з давним в середних віках. Згадав о розпорюваню черева хлопам, але не відносив сего до шляхти польскої, лиш взагалї до середновічної шляхти, щоби лїпше пояснити селянам их теперішні права.
Розправа потреває кілька днїв, бо треба переслухати кільнанацять свідків, що були на тих передвиборчих зборах. Обжалованих боронить д-р Зайнфельд; обжаловує прокуратор д-р Буяк, а трибуналови проводить радник Вавравш.
________
На народнім вічу у Відни дня 22 вересня 1895 р. сказав д-р Адлєр, видавець дневника Arbeiter Ztg., між иншим ті слова: "В Галичинї зближають ся тепер вибори до сойму; як там допчуть право (голоси: швіндель!) — швіндель за слабе на те слово — се річ відома. Але що фалшованє і найпростїйшій гнет стають по просту основою виборів і що сойм опирає ся не на голосованю народу, але на голосованю жандармів, се найпідлїйше из всего..." Опісля, зійшовши на ґp. Баденього, сказав: "У всїх краях мали ми дїло з старостами, у котрих була зелїзна рука. Можна би их звати брутальними, коли би се не було заборонене. Але ті панове знають також, що ми тих брутальних старостів одного за другим виховали до законного поведеня, і ми чуємо в собі досить виховуючої сили, щоби також польских презідентів міністрів виховати."
В тих словах прокураторія державна добачила провину, і дня 17 с. м. ставав д-р Адлєр перед повітовим судом у Відни, обвинений з §.300 уст. кар.
На запитанє судьї заявив обжалований, що не почуває ся до вини і може довести правду того, що сказав.
Судья: Але чому ви ужили слів "підлий" і "брутальний"?
Обжал.: Подібні нарушеня законів из сторони властій годї назвати иншими словами.
Судья: Кого-ж ви властиво розуміли?
Обжал.: Хто себе чув зобидженим, нехай зголосить cя. Впрочім можу зазначити, що я осуджував всї орґани посполу, від намістника почавши до повітового комісаря, і то лише их урядованє; их честь менї рівнодушна.
Судя: Як ви розуміли слоза про брутальних старостів?
Обжал.: Я сказав тими словами старостам комплємент, що під нашим впливом их урядованє сталось законним, та що нам чейже удасть ся, привчити до того також ґp. Баденього.
В дальшій розправі заявив обжалований, що хоче перевести доказ правди що до незаконностій, про які згадував в своїй річи. Передовсїм може оперти ся на пропамятнім письмі, яке рускі селяне, що були на тім вічу, мали вручити тогдїшному презідентови міністрів ґр. Кільмансеґови. Коли секційний шеф, що принимав тих селян, відчитав те письмо, то сказав, що тут очевидно заходить злочин надужитя урядової власти. Відтак обжалований готов зложити депешу, з котрої виходить, що комісар староства Добровольскій вeлїв одного виборця закувати в кайдани, бо був невдоволений єго голосованєм. "Я можу все довести, а суд потребує лише візвати тогдїшного намістника Галичини, ґp. Баденього, котрий все знає докладно."
Судья не згодив ся на доказ правди, бо при таких лайках як "підлий, брутальний" доказу правди не можна допустити.
По виводах прокуратора і оборонця сказав єще обжалований д-р Адлєр: "Можу лише коротко ствердити, що исторія галицких виборів до сойму є одною з найбруднїйших картин австрійскої исторії адміністраційної. Правительство знає о тім дуже добре, і я визивав єго нераз на зборах і в печати, щоби раз довести до розясненя річи перед судом присяжних. Але правительство ухиляло ся від того і з тої причини застановлено три процеси против мене. Причина того все є ясна. Ґр. Бадені має масло на голові та не хоче вийти на сонце суду присяжних. Надїю cя, що независимий судья узнасть се."
Судья засудив обжалованого на 200 зр. кари або на 8 днїв арешту, бо "очевидно зобиджено власти, котрі мали приказ переводити вибори. Вирази, яких ужив обжалований, є очевидними лайками, на котрі неможливий є доказ правди". Що до другого инкримінованого уступу бесїди увільнено обжалованого. — Так обжалований як і прокуратор оголосили жалобу неважности і відклик що-до виміру кари.
Дѣло
22.04.1896