Початок другої декади ХХІ століття позначився становленням нового міждисциплінарного напряму наукових досліджень – культуроміки. Її започаткував проект Google N-gram, який створив оцифровану базу із понад 500 млрд. слів із 5,2 млн. книг. Дозволяючи відстежувати частоту вживання окремих слів у книгах від 1500–го року й дотепер, він відкрив широчезні можливості для досліджень в галузі історії, культурології, лінгвістики, політології, права тощо. Можливості культуроміки, однак, не вичерпуються лише проектом Google N-gram. В ширшому значенні її можна трактувати як крос–темпоральний контент–аналіз масиву оцифрованих текстів. Американський дослідник Калев Літару (Kalev Leetaru) застосував культуроміку для дослідження новинних повідомлень з різних країн світу від 1979 до 2011 рр. Вчений отримав несподівані результати, які дозволили йому ретроспективно спрогнозувати події Арабської, а також визначити з точністю до 200–кілометрів місцезнаходження Осами бін Ладена напередодні його захоплення у пакистанському Абботтабаді. Методології та результатам дослідження К. Літару присвячена ця стаття.
Рис.1
У праці «Культуроміка 2.0: Прогнозування масштабної людської поведінки на основі використання настроїв у світових ЗМІ у часі та просторі» (Culturomics 2.0: Forecasting Large-Scale Human Behavior Using Global News Media Tone in Time and Space) К. Літару протиставляє традиційну культуроміку запропонованій ним «культуроміці 2.0», яка не лише вимірює частоту вживання слів у часовому контексті, але й надає їм індексну оцінку та визначає їх географічні координати. Такий підхід дозволяє отримати графічне зображення динаміки настроїв, які позначають дані слова, а також карту світового медіа–дискурсу, яка дає краще розуміння цілого ряду явищ світової політики. Об’єктом свого дослідження Літару зробив понад 3,9 млн. інформаційних повідомлень ЗМІ з різних країн світу, зібраних британською інформаційною службою «Резюме світового мовлення» (Summary of World Broadcasts) впродовж 1979–2011 рр. «Резюме світового мовлення» було створене британським урядом в роки Другої світової війни для моніторингу зарубіжної преси. Після війни його географія значно розширилася, і сьогодні вона готує регулярні зрізи інформаційних повідомлень більшості друкованих, трансльованих та електронних ЗМІ у майже всіх країнах світу. На відміну від книг, автори яких здебільшого осмислюють вже минулі події, повідомлення ЗМІ – животрепетні та емоційно і суб’єктивно забарвлені. Саме ця риса, на думку К. Літару, є найважливішою, адже дозволяє фіксувати «настрій» медіа–дискурсу, який, як показали результати дослідження, є барометром, що здатний передбачати ймовірні майбутні події. На переконання автора, в умовах нестабільного, глобалізованого суспільства запропонований ним метод має значний прогностичний і евристичний потенціал.
Рис.2
Методологія оцінки «настрою» повідомлень ЗМІ ґрунтується на виявленні емоційно забарвлених слів (наприклад, «жахливий», «поганий», «страхітливий» чи, навпаки, «добрий», «гарний», «чудовий») та, залежно від переважання тих чи інших слів, присвоєння їм індексів, з яких згодом будується графік. За допомогою потужної обчислювальної техніки К. Літару проаналізував 52 438 інформаційних повідомлень про Єгипет (включаючи єгипетські та арабські джерела) з січня 1979 до січня 2011 рр. – останнього місяця напередодні демонстрації на площі Тахрір, яка призвела до відставки президента Х. Мубарака. Рис. 1 чітко фіксує, що лише один раз за увесь цей період світовий медіа–дискурс про Єгипет був настільки негативний, як напередодні Арабської весни [1]:
Рис. 3
Спалах негативу довкола Єгипту у січні 2011 року спричинив вибух у коптській православній церкві в Александрії, в якому загинула 21 людина й було травмовано 70. Неспроможність протидіяти актам тероризму підірвала внутрішню та зовнішню легітимність уряду Х. Мубарака, який виправдовував політику обмеження прав та свобод саме боротьбою з терором. Крім того, наперед усталена негативна оцінка ЗМІ позбавила Х. Мубарака підтримки світової спільноти під час революції на площі Тахрір.
Подібним був і настрій світових ЗМІ довкола Тунісу – країни, в якій почалася Арабська весна. К. Літару проаналізував настрій 16 856 статей, в яких впродовж 1979–2011 рр. згадується Туніс. На рис. 2 видно поступове погіршення сприйняття країни у ЗМІ, починаючи з січня 1997 року:
Рис. 4
Настрій світового медіа–дискурсу об’єктивно фіксує наявність внутрішньо– та зовнішньополітичних негативних чинників, які можуть привести до революції. Хоча цей метод не міг передбачити самоспалення торговця фруктами Мухамеда Буазізі, з якого почалася Арабська весна, однак він чітко продемонстрував: воно відбулося в дуже несприятливий для туніської влади час, коли рівень її внутрішньої та міжнародної легітимності був критично низький.
Метод «культуроміки 2.0», на думку К. Літару, передбачає не лише майбутні кризи, але й стабільність. Як приклад автор наводить сприйняття Саудівської Аравії (Рис. 3), настрій ЗМІ довкола був майже незмінний впродовж попереднього десятиліття й яку оминули події Арабської весни (проаналізовано 31 196 статей):
Рис. 5
Порівнюючи графіки Єгипту та Тунісу, з одного боку, та Саудівської Аравії, з іншого, К. Літару робить висновок, що «суттєвий ухил в бік негативу свідчить про можливі заворушення, а відсутність такого ухилу є індикатором стабільності».
Свою методологію вчений застосовує не лише для аналізу подій Арабської весни, але й щодо інший країн та регіонів. Рис. 4 і 5 фіксують сприйняття Сербії світовими ЗМІ в роки конфлікту на Балканах (проаналізовано 96 251 статтю).
Рис. 4 показує, як змінювався настрій світових ЗМІ довкола Сербії в період з 1979 до 2011 р. Промовистою є негативізація впродовж 1995–1999 рр. – від підписання Дейтонських угод, які поклали край громадянській війні в Боснії, до ескалації нового конфлікту в Косово. Військова операція НАТО 1999 р. стала кульмінацією негативного сприйняття Сербії світовими ЗМІ.
Рис. 6
Оскільки конфлікт на Балканах мав етнічну природу, К. Літару визначив, як медіа–дискурс співвідноситься з висвітлення етнічної проблематики. На Рис. 5 показано відсоток новин, в яких, окрім Сербії, згадувалась хоча б ще одна етнічна група на Балканах. Між Рис. 4 та Рис. 5 існує висока обернена кореляція Пірсона (r = - 0,73) [2], яка свідчить, що загострення медіа–дискурсу співпадає з його етнічною контекстуалізацією. Іншими словами, чим гострішим було сприйняття Сербії, тим більше уваги зверталося на етнічні проблеми в ній. На думку К. Літару, метод «культуроміки 2.0» дозволяє використовувати і інші фактори контекстуалізації конфлікту, зокрема згадки про релігію, права людини, соціальні групи тощо.
Окрім визначення настрою ЗМІ, К. Літару у своєму дослідженні здійснив ще й географічне позиціонування новин. Цікаво, що цей метод дозволив йому з точністю до 200 кілометрів визначити місцезнаходження Осами бін Ладена напередодні його захоплення у м. Абботтабад (Північний Пакистан). Вчений спроектував на карту та з’єднав лініями усі географічні посилання, які містили новини про лідера Аль–Каїди з 1979–2011 рр. (Рис. 6). 49% усіх новин згадували місто у Пакистані, а найпопулярнішими були Ісламабад та Пешавар. Саме у 200–кілометровому радіусі у Північному Пакистані, який включає Абботтабад (50 км. на північний схід від Ісламабаду та 150 км. на схід від Пешавару) зійшлися усі географічні посилання з новин про Бін Ладена за понад 30–літній період:
Можна зробити висновок, що вимірювання настрою медіа–дискурсу – цього «пульсу» світової політики – якщо й не здатне передбачати настання майбутніх подій зі 100% певністю, то принаймні дозволяє відслідковувати погіршення умов, які збільшують ймовірність настання таких подій. Цікаво, що за кілька років, які передували Помаранчевій революції, настрій світових ЗМІ щодо України також дуже різко погіршився. Згадаймо справу Гонгадзе, касетний скандал, «кольчужний» скандал, акцію «Україна без Кучми» тощо. К. Літару цілком міг би застосувати український досвід для підтвердження своїх тез. Водночас світовий медіа–дискурс майже ніколи не був настільки негативним як в роки Холодної війни, особливо під час Фултонської промови В. Черчілля чи напередодні Карибської кризи. Революції чи військових дій, однак, тоді так і не відбулося. Думається, що вченому слід було б також визначити, який відсоток таких подій настає відносно усіх випадків погіршення настрою світових ЗМІ.
Примітки:
- Графік подає нормалізовані дані, фіксуючи коливання настрою світових ЗМІ довкола середньостатистичного показника, який на осі «y» відповідає 0.
- Коефіцієнт кореляції Пірсона (позначається «r») – показник залежності між двома змінними X та Y, який набуває значень від –1 до 1. Значення +1 означає, що залежність між X та Y є лінійною, і всі точки функції лежать на прямій, яка відображає зростання Y при зростанні X. Значення -1 означає, що всі точки лежать на прямій, яка відображає зменшення Y при зростанні X. Якщо коефіцієнт кореляції Пірсона = 0, то лінійної кореляції між змінними немає. В статистиці прийняті такі показники кореляції Пірсона: |00,9| - 0 - відсутня; |0,1| - |0,3| - низька; |0,3| – |0,5| – середня; |0,5| – |0,1| – висока.