В. Л. Модзалевський †.

Тільки недавно прийшла з Київа звістка про смерть Вадима Львовича Модзалевського. Помер він, кажуть, від червінки — хороба зкосила завжди слабий і знесилений невтомною працею й голодом орґанізм.

Розповідають кияне, що принесли нам цю звістку сумну, про те, з яким розпачем та жалем глибоким ховали друзі дорогого небіжчика... Багатьох з тих друзів не було там — ми по цей бік прірви... Й тим більшою стає скорб наша — тут.

Громадянство наше не знає багатьох і дуже багатьох з найкращих представників нашої найкультурнішої інтеліґенції, а небіжчик належав як раз до типу діячів мало відомих ширшим колам суспільства. Зате серед людей науки, літератури й мистецтва ім'я його й його шляхетна, повна надзвичайної краси внутрішньої й чаруюча красою зовнішньою постать — назавжди лишиться невмірущим образом, образом незрівняно прекрасним, і кожний спомин про нього при кожній згадці про найменшу дрібницю з життя минулого на Вкраїні, про втрачене або відроджене на полі культури національної, завдаватиме жалю всім, хто служить їй занедбаній, але серцю нашому милій...

***

В.Л. Модзалевський народився на Чернігівщині десь на початку 80-х років (йому не минуло ще 40-ка років). Походив він з старого козацького старшинського роду. Скінчивши кадетський корпус й військову інженірну школу, на початку рр. 900-х вступив він до війська молодим офіцером, але участь його в одній з військових революційних орґанізацій привела його в каземат цитаделі — з відомого "Косого Капоніру" вийшов він на ниву иншої діяльности: ще з літ юнацьких виявляв він великий інтерес до історіоґрафії, й опинившись у рідному Чернігові, як "піднадзорний" офіцер запасу армії, він за допомогою неб. П.Я. Дорошенка дістав посаду секретаря чернігівського дворянства. Розкрилися йому тут багаті збірки дворянського архіву, а трохи згодом став він і директором музею чернігівської ж архівної комісії. В "Київській Старині" та в "Трудах черн. арх. комісії" почав він публікувати ріжні історичні акти й історичні розвідки. З початку орґанізації Українського Наукового Т-ва в Київі співробітничав він в "Записках" Т-ва. Брав участь і у львівських "Записках". Найціннішою й найсоліднішою працею його — результатом вистудіювання колосальних архівних матеріялів явився "Малороссійскій Родословник" (вийшли в світ 4 томи, 5-й залишився в рукопису).*) Для кожного, хто працює в обсягу української історії, книга ця завжди служитиме необхідним джерелом. Численні додатки й поправки до неї залишилися в тисячах невиданих ще карток.

З початку революції В.Л. Модзалевський прийняв найдіяльнішу участь в українському національному рухові, працюючи по всіх чернігівських національних орґанізаціях, а з окрема в культурно-просвітніх та видавничих підприємствах.

В р. 1918-му Міністр Освіти В.К. Проколович (в березні м.) запросив Вадима Львовича на посаду Начальника Архівно-Бібліотечного Відділу. З незрівняною енерґією й повним самовіданням узявся В. Л. за орґанізацію архівної справи на Вкраїні й над переведенням глибоко продуманої архівної реформи. Може ні в одній із галузів культурного життя нашого не зроблено так багато, як зробив В. Л. в справі збереження й упорядкування наших архівних багацтв за часів найстрашнішої руїни.

З кінця літа 1918 р. В. Л. працював ще й як секретар Комісії для орґанізації Української Академії Наук, а коли Академія на початку р. 1919-го розпочала свою орґанізовану діяльність, В. Л. загальним зібранням Академії обраний був на посаду Керовничого Постійної Комісії для складання Біоґрафичного Словника діячів України, — десятки тисяч карток — результат цієї роботи. Одночасно, як один з найкращих знавців історії нашої матеріяльної культури й художніх пам'яток її, взявся він за орґанізацію Секції історії Мистецтва в Науковому Т-ві й працював як товариш Голови Секції. Перевтомлений тяжкими умовами праці в большевицьких "Вукописах" та "Вукомизисах" ("вукозлодах", як називав він їх), перевтомлений невтомною боротьбою в одстоюванню українських інтересів по всіх музейних та архівних комісіях та комітетах, взяв він посаду Правителя Канцелярії Української Академії Мистецтва, продовжуючи наукову працю в Академії Наук. Одночасно пристав він до великої, розрахованої на будучину праці в укр. видавництві "Друкарь", як секретар видавничого відділу. Починаючи з 1-го числа "Нашого Минулого", він взяв участь в цьому історичному журналі, спочатку як секретар, а пізніше як діяльний співробітник, і в теках редакції, якій большевицьке безладдя не давало змоги випускати періодично готовий до друку матеріял, — ще багато написаних їм розвідок і зібраних матеріялів. Його велика бібліотека — бібліотека одного з найкращих знавців укр. історіоґрафії, одного з небагатьох, коли не єдиного, спеціяліста в питаннях української сфраґістики й ґеральдики, видатного бібліоґрафа — стає центром культурного єднання всіх наших молодих сил наукових у Київі. Через діяльну участь в "Книгарі", "Нашому Минулому" та в др. часописях поширює В. Л. свої літературні звязки, й гостинна кімнатка його в помешканню ректора Академії Мистецтва й особистого друга його, теж нині покійного Г.І. Нарбута, поруч із світлою майстернею великого майстра стають привітним притулком і місцем світлого відпочинку для всіх київських художників, письменників, учених і журналістів. В найстрашніші часи большевицького терору серед стін, позавішуваних старовинними портретами, серед полиць та шафів, наповнених старовинним українським шклом і порцеляною, тканинами й шиттям, на стильових стільцях та диванах, покритих килимами-раритетами, вигідно розміщувалися люде, що тримали в руках нерви культурного життя сивого Київа. Літературні плани, дискусії, проєкти — виносили нас геть за межі повсякденної боротьби за шматок хліба, й проривалася завіса червоного страху, крівава завіса, що застилає там в Київі людям очі: відпочивали душі, й дотепи й сміх чергувалися з музикою й співами, з деклямаціями нових поезій... Там повстала й "Academia vagabunda" — жартовливе об'єднання нашої скромної київської літературної й мистецької боґеми, що прибрала собі форму й стиль XVII. віку: мовою далеких, але славних часів плямували ми безнадійно-тупу в своїх денаціоналізаційних заходах московську каторгу, що нахабно засвоїла собі епітет "комуніста".

Згадую ту любов, ту повагу велику, яку всі, хто знав В. Л-ча і мав щастя з ним зблизитися, виявляли до нього.

Мало єсть таких людей на світі, яких би доля наділила такою красою духовою, такою моральністью глибокою, якими відзначався небіжчик. Мало хто зрівнятися міг би з ним працездатністю... За два роки останніх з-під пера його вийшло безліч ріжних розвідок, а ще більше лишилося їх закінчених та незакінчених в його теках. В 1-му та ІІ-му вип. "Записок 1-го Відділу Укр. Академії Наук" надрукована одна з останніх його розвідок: "Роман Ракушка, перший ґенеральний підскарбій", в "Нашому Минулому" — докладну історію будування Мгарського Монастиря — одного з найкращих памятників укр. мистецтва й укр. меценатства. Серед закінчених праць небіжчика знаю я велику розвідку про історію гутного промислу на Чернігівщині (виробництво шкла). З великим захопленням приступив був покійник, вкупі з П.Я. Стебницким та В.К. Прокоповичем, до складання великої "Галереї українських мучеників" — біоґрафій борців за українську державність та самостійність, починаючи з XVII віку. В Петербурзі надрукована його давня праця про пам'ятники укр. мистецтва в Чернігові. Тисячі документів приготовлено ним до друку в проєктованих Академією виданнях. Скільки знайдено ним було цікавих матеріялів по впорядкованих їм київських архивах! Скілько планів було замріяно!

Урвалося життя великого знавця — на посту, який механично ніхто не заступить... Зійшла з світу людина, якої не забудеш...

Оцінка його праць? Його наукової діяльности?

Він не був ученим методологом, не був синтетиком. Учень школи О.М. Лазаревського, він опрацьовував архивні джерела й давав матеріяли прийдешнім науковим силам, але так багато дав і стількох запалив любов'ю до своєї науки й любов'ю до минулого нашої батьківщини, що не вік і не два згадуватимуть люде його чесне й світле ім'я.

Це в царині мистецтва й студіювання джерел нашої старої культури — третя втрата... Нарбут, Шероцький, Модзалевський... Неоднакові, в життю, всею вдачею своєю такі один від одного відмінні, вони, ці троє, найбільше любили найвищу красу й усе віддавали на вишукування глибоких традицій національних в укоханій їми царині українського життя. На святі неминучого, близького відродження нашої культури згадають їх трьох — три передчасні жертви, такі болючі для нас, бідних ще на сили культурні.

Кожний з них знайде оцінку. Але коли возгласять вічную пам'ять останній з жертв жорстокої смерти, всі ми, що знали близько небіжчика, попросимо, щоб возгласили її "Вадиму Прекрасному".

*) Ґенеалоґія старих родів Полтавщини й Чернігівщини — "Малороссіи" по рос. термінолоґії. Цікава подробиця — підпис під портретом гетм. Мазепи — "Гетм. Ів. Мазепа, измѣнившій царю і отечеству" зроблений не автором, а видавцем — відомим М.В. Стороженком, без дозволу й відома небіжчика.

[Воля, 12.03.1921]