[Лист селянина до редакції "Дѣла".]
Я молодий ще чоловік. Заледви пів копи лїт менї скінчило cя. Ta, на моє лихо, вдав ся я такій непосидючій, що вже з маленького хлопця приглядаю ся житю бутю народу і рад би-м все чути, все видїти, все знати та й, о скілько все пійму своїм хлопским розумом, також після того хлопского розуму судити. Прошу Вас, Вп. редакторе, зволїть де-що з моїх хлопских думок умістити в "Дѣлї".
Маю на думцї нашу хлопску щербату долю та й наш просвітний поступ. Коли я був маленьким хлопцем, прислухував ся я при всяких нагодах бесїдї-розмові і оповіданям наших старших людей. І о чім же они говорили-оповідали? О страхах, опирах, о вмерцях, що ходять по смерти, о відьмах, чарівниках, хмароломниках, о хованцях, инклюзах, вовколатах [вовкулаках — Peд.], що перекидають ся з чоловіка на вовка і противно, о всяких пакістниках-потворах, пів звіра а пів чоловіка, пів риби а пів людини, о людях-людоїдах з одним оком і т. п.
Нинї-ж рідко де почуєш таку бесїду, — нинї говорять також о "людоїдах", але вже не з одним оком", а "сотворених на образ і подобіє боже"... Нинї говорять хлопи при всяких оказіях і на вечерницях о своїй бідї-нуждї та як би то з неї вийти. Нинї судять хлопи о справедливости, правдї і з пересвідченя свого хлопского розуму кажуть: Нема правди на світї!
Стоїть правда у порогах,
А неправда коло стола.
Ой правду бють-катують...
А неправдї асистують...
Нинї значна часть хлопів розуміє вже "чия правда а чия кривда"; нинї хлопи судять: хто має рацію — і признають єму єї, хоть-би се говорив чи робив малозначний чоловік, у свитї чи сїрацї, — а хто говорить неправду або кривдить, хоть би се, на відворіт, був і многозначний пан, навіть з золотим ковнїром... Нинї хлопи приходять вже що-раз до більшої свідомости, до самопізнаня, до почутя своєї чоловічої і горожаньскої гідности, не хотять вже хилити своїх голов, гнути своїх карків перед леда яким панком, н. пр. екзекутором або возьним, не хотять стояти з шапкою під пахою по судових коридорах та леда кого по руках цїлувати. Нинї часто можна вже почути бесїду хлопа, що говорить з самосвідомостію: "я господарь!"
Щоби не нудити та й не говорити голословно, скажу де що на примірах.
Ми хлопи рускі видимо вже власними очима гноблячу нас систему, кривдячу нас на кождім кроцї... Ми не віримо словам, хоть-би найвисших урядників або послів, що вийшли не з нашої волї, ино хитрощами, підкупством або тероризмом, коли они говорять у Відни: що в Галичинї не було беззаконности, насильства і т. п. при виборах; що у нас не протеґує ся війтів, людей найгіршого сорта; що у нас урядники не зневажають хлопа і т. д. Ми з відразою відкидаємо то, що підсувають нам, нїби ми не з самосвідомостію а лише "з намови аґітаторів" їздили до Відня в депутації, щоби пожалуватись перед монархом на наші кривди, на незаконности і надужитя при сегорічних соймових виборах... Не судїть нас, високі панове, з того, що ми не хотїли запускати ся в широкі бесїди по віденьских улицях та по реставраціях, — прийдїть до нас на село, а ми вам о всїх і о всїм розкажемо! Ми, хлопи, знаємо, хто то так річ повів, що нас не впущено на цїсарске подвірє, щоби ми були могли побачити бодай через вікно лице Єго Величества цїсаря...
Що нераз урядники зневажають хлопа, ми знаємо з пересвідченя. Що се правда, подам пару фактів. Ми знаємо, що ц. к. комісар Щелиґовскій в Жовкві ударив хлопа в лице на коридори за то, що хлоп стояв в шапцї, і був за то покараний. Ми знаємо, як бувшій ц. к. староста жовківскій Ляникевич обходив ся з людьми, а на интерпеляцію бувшого посла д-ра Короля в соймі, він оправдував ся, що він лише так гримав обцасами в канцелярії... Ми знаємо, що ц. к. начальника суду повітового в М. тепер укарано трома добами арешту або 15 зр. за зневагу війта. Ми знаємо, що ц. к. секретар староства Слонецкій сего місяця засуджений на пять діб арешту за то, що підчас урядованя в присутности богато людей зневажив хлопа простакуватими словами і побив єго. Щоби не знайшов ся якій невірний Тома та й сего не заперечив, розкажу цїлий факт подрібно. До села Бутин належить присїлок зв. Шишаки складаючій ся з 40 хат положених на горбку жовтого піску. Присїлок той нещасливий ще й тим, що — крім кількох морґів баюри — не має нїякого пасовиска, тож бідні люде мусять пасти худібку по своїх сїножатях положених поміж паньским лїсом. Лучає ся, що дехто, щоби скоротити дорогу, пережене крадьком худобу через паньскій лїс. Власне — як люде кажуть — пан комісар [секретар староства] судив такі справи в канцелярії громадскій в Бутинах і, позасуджувавши кождого господаря на пару діб арешту та й від 5 до 20 зр., ще й набив одного [Павла Чикала] палицею, зневажаючи єго за то, що той заперечив гайовому, мов-би пас у лїсї. А кілько-ж то селян, боячи ся гірших наслїдків, цїлком не доходить своєї кривди?!
Дальше — ми знаємо, хто дбає о то, щоби війти підписували, що в нашій "богоспасаємій Галилеї — благоденьствіє" та й що члени рускої депутації у них "не мельдували ся"! Ми знаємо, що ті війти, що вислугують ся в такій спосіб своїм "łaskawym dobrodziejom" — се люде, що і Роспятого з хреста зняли би і оплювали, як би хтось сего запотребував... От в нашім повітї єсть славний війт Микола Музика в Бутинах, славний з того, що сидїв дванацять разів в арештї, гірше Татарина гнобить свою громаду, безправствам і деморалізації єго нема кінця, а мимо того війтує він через кільканацять лїт до нинї. Свого часу видїл повітовий був суспендував єго, але бувшій староста жовківскій а теперішний радник намістництва п. Ляникевич утримав єго та й сказав бувшому послови д-рови Королеви знані слова: "Ja wiem, że Muzyka łajdak, ale dopоki taki Mekełyta i Kudryk będą mieszać się do wyborów, będę go trzymał!" Чи-ж се не протеґованє? От і тепер, перед трема тижднями, жовківскій видїл повітовий по раз другій одноголосно усунув Музику з війта та й Музика спустив був уже носа, — але поїхав до Жовкви і вернув веселїйшій... знов виспівує коровячим голосом по цїлих ночах в коршмі, аж люде в селї зі сну схапують ся, а єго приятелї говорять, що нїби п. староста [Чижовскій] сказали єму: "Не бій ся, Музико! доки я старостою, доти ти війтом..." Не знаємо, чи се правда; пожиємо, то й побачимо. Але люде в околици гуторять собі, що Музика має їздити по селах збирати підписи против рускої депутації [як назбирав на сих днях фіру дубини] і має нїби їхати до Відня сказати там, що то все, що в меморандум було написане, є неправда, бо вибори [як то вже сказав один високій урядник] відбули ся "цїлком лєґально", а в депутації їздили бунтівники... Може бути, що Музика щось таке загадує, бо він до всего майстер. Він сам голосив громадї, що правибори відбудуть ся ві второк, хоть властиво відбули ся в понедїлок. Та й дїйстно громада підняла "бунт", бо не голосувала на Музику і єго поплечників, хоть всі жиди і кількох піяків-марнотратників [узнаних судово за таких] хотїли мати єго виборцем (Громада вибрала на виборцїв священика і чотирох молодих честних ґаздів). Дальше Музика внїс протест після "Wink-y", але зараз донїс, що не буде можна перепровадити правибори инакше, бо громадяне пильнують... І зробив донесенє, що хлопи приходили до виборів з сокирами, вильми, камінєм і т. д. В наслїдок того веде ся против кількох передових молодих людей слїдство. Музика вже крутить, що нїчого не видїв, лиш люде єму казали, а головний свідок, писар громадскій, каже, що чув лише, як один ґазда казав: "Як так дальше війт буде фальшувати, то хлопи готові на вибори йти з вильми!" Що з того буде, не знаємо; знаємо лиш то, що хлопи — вже не худоба, за яку нас мають наші нїби-опікуни, та й знаємо, що сказав наш батько Тарас, що ті хлопи —
Дізнають ся небожата
Чия на вас шкура —
Та й засядуть і премудрих
Немудрі одурять...
Один хлоп в имени многих
Дѣло
09.01.1896