І.
Це важне питання мало розроблене. Не тільки у нас, але й у західних европейських народів. І не дивниця. Бо новочасні політичні партії починають пoявлятиcь щойно з обмеженням абсолютної влади монархів. Впливові котерії в абсолютистичних монархіях це не політичні партії (хоч вони й вирішували важні політичні справи) — тільки камаріллі. Суть їх ділання таємна, позакулісна; тільки в ряди-годи ділають вони явно. Якраз навпаки мається справа з політичними партіями. Правда — і камаріллям годі відмовити того, що вони являються виразниками певних світоглядів і нераз виступають з зовсім виразними проґрамами. Але корінь їх сили не в освідомленім народі (бо були камаріллі, особливо клєрикальні, які мали глибокий вплив у темнім народі). Ріжниця між ними не полягає також на висліді їх діяльности, бо бувають камаріллі, яких діяльність хосенна для держави й населення, а бувають політичні партії, яких діяльність абсолютно шкідна, руйнуюча, деморалізуюча.
В поняттю "політична партія" криються два ріжні поняття, а саме: про підліжжа, на якім партія працює, й про орґанізаційний звязок, який працює на тім підліжжю.
Живлом, стихією партії єсть політика. Це поняття криє в собі знов два зовсім ріжні поняття. Бо політика це з одного боку штука, з другого боку наука. Першої без природного нахилу й інстінкту навчитись неможливо.*) Одна без другої не приносить ніякого пожитку, але противно — приносить шкоду. Тільки разом сполучені, можуть вони виказати будівничу діяльність. Головна таємниця доброї політики це змисл практичности, значить: треба бачити факти, розуміти їх силу і будувати тільки на них. Всяка утопійність це найбільш руйнуючий чинник політики. Розуміється, нпр. почування, які в масі вже вкорінені, або можуть бути вкорінені, як нпр. почування, звязані з ідеалом самостійної української держави, — це також факт, з яким політика мусить рахуватися.
Політика це найважча з діяльностей, до яких спосібна людина. По перше тому, що вона обіймає чинник штуки і чинник науковий. По друге тому, що вона вимагає величезних жертв у людях і засобах. По третє тому, що вона розпоряжає найбільшою силою й укладає людське життя. Коли нпр. від великого майстра даної штуки (малярства, різьбарства, будівництва і т. и.) залежить розвиток одного з проявів людського життя, то від політика залежить розвиток суспільства в цілій його повноті, залежить семя, громада, держава, людство, ступінь їх культури, цивілізації й науки та всі прояви їх артистичної діяльности. В відношенню до політики поодинокі науки, як історія, ґеоґрафія, наука про державу, соціольоґія, суспільна економія, психольоґія народів, наука про війну зі всіми її підвідділами і т. д. і т. д. — це тільки науки помічні.**)
Політик мусить заздалегідь орієнтуватися в незвичайно замотанім клубку людських мотивів, плянів, постанов і діл, умов, вдач поодиноких народів і суспільних слоїв, настроїв, почувань, пристрастей, інтересів, потреб, характерів і т. и. і т. и. Це воістину дуже важке завдання, якого не годен виконати ні великий учений без вродженої політики, без глибшої науки, ні навіть чоловік, що посідає одно й друге, а не має політичної практики.
Все це виробити може в даних обставинах тільки політична партія. Вже з цього видно, яке високе завдання партії й якими умовими силами повинна партія розпоряжати.
II.
Слово партія — походження латинського й означає частину якоїсь цілости, нпр. партії українських с.-р. або укр. с.-д., або хліборобів або самостійників, це частини української інтеліґенції, які мають більший або менший вплив на народ в певних його слоях. Вже само поняття партії як частини чогось більшого, ніж партія, вказує на це, що партія являється тільки засобом, середником до цілі, що вона не єсть ціль сама в собі. Коли якась партія ставить свій інтерес понад інтереси цілости, до якої вона належить — тоді вона нищить тіло, в якім сама живе, а тим самим мусить знищити й себе.***)
Мимо цього не треба забувати, що кожна партія це бойова спілка (орґанізація) людей однакового світогляду, яка має на меті переперти засади того світогляду. Значить — боротьба це явище від партії невідлучне. Діло в тім, 1. щоби партія не вела своєї боротьби без огляду на добро цілого народу, 2. щоби вела боротьбу прилично, себто: шанувала противника. Інакше партійна боротьба затроює політичну атмосферу і в ній не може вирости нічого дійсно путнього.
Виховуючи партійних діячів, виховує партія тим самим діячів державних. Розуміється, щоб виховати їх, на це треба мати: 1. своїх вихованців, 2. свій світогляд, який дававби відповідь на всі питання складного публичного життя, 3. відповідну партійну літературу. Що до першої з цих точок, то майже всі українські партії посідають уже можливу скількість поважних, вироблених людей. Гірше мається з двома дальшими умовами. Ми тепер якраз єсть свідками того, як наші партії починають виробляти собі свій світогляд і свою партійну літературу, причім чужі впливи ще такі міцні, що партійні теоретики у нас не мають у собі мірила доброго партійного діяча, й найбільше бояться того, щоб хто не посудив їх о те, що вони — кепські соціялісти і т. и.****) Та це поява властива кождому молодому партійному рухові.
IІІ.
Хибно булоб думати, що партія це представництво економічних інтересів якогось слою населення. Правда, такі партії істнують. Але це тільки один тип партій. А їх чимало. Головні типи партій такі:
I. Найчастіще повстають партії в дуже простий спосіб: в публичнім життю являється енерґійна й освічена одиниця, яка своїм особистим впливом творить партію. Коли вона опреться в своїх змаганнях на інтересах якоїсь більшої групи населення, або витворить якийсь окремий світогляд, або зробить одно й друге, — тоді партія переживає свого основника.
II. Партії історичні держаться просто тому, що вони мають традицію, минувшину. Проґрама тут властиво ні причім. Вони звичайно й не мають проґрами, а укладають її безпосередно перед виборами, щоби було з чим виступити (як це роблять нпр. в Америці). До цеї групи історичних партій належать найстарші анґлійські партії торіїв і віґів — обі з початку шляхетського походження й обі оперті на церковних справах. Проґрами їх згодом ставали глибші й ширші та сильно мінялися. Ці партії витворили найтривкіщу "партійну вірність".
III. Проґрамові партії, яких батьківщина головно в Німеччині, це партії світогляду й інтересів. Виглядалоб, що вони можуть витворити найтрівкіший тип політичної партії. В дійсности єсть якраз навпаки: такі партії витворюють сектанство й розбиття. Бо життя вимагає нераз зміни партійних "принціпів". А тоді піднімається крик про "зраду", наступають розколи і т. д. Вихований політично Анґлієць не може собі уявити, як можна опустити партію тому, що вона змінила свою проґраму, а вихований політично Німець (і кождий його трабант) не може знов уявити собі, як тоді можна не кричати про "зраду". Бо тут знаменита атмосфера для ділання доктрини, яку раз пущено в рух.
IV. Партії опортуністичні це противенство партій доктринерських. Вони після своєї вигоди зміняють кличі й плятформи. До цього мають нахил партії, які довго були урядовими, як до доктрінерства мають нахил партії, які довго були в опозиції. Розуміється, опортуністичні партії не все бувають шкідливі. Це залежить від обставин і від уряду, який вони підпирають.
V. Партії, які обстоюють те, що є, і партії, які домагаються змін.
VI. Партії демократичні й аристократичні. До цих останніх стоять близько плютократичні, оліґархічні і т. и.; вони звичайно комбінуються. Перші обстоюють засаду: рівні права для всіх, другі засаду привілеїв, "скріплених прав" для деяких. В теорії консеквенцією другого роду цих партій являється автаркія (монархія). В практиці це не конче так виглядає, бо монарх часто нівелює привілєї тих, які під фірмою демократії всякими обманствами й корупцією мають фактичні привілєї. Тут джерело зітхання до монархії темних мас, які не мають змоги оборонитися перед над'ужиттями т. зв. демократії.
VII. В найновіщих часах виринули або закроюються зовсім нові партії:
1. Оперті виключно на господарських інтересах певних навіть дрібних фахових груп або слоїв населення. Долю їх забезпечить мабуть пропорціональна система.
2. Від коли загранична політика перестала бути справою правительства, а стає чим раз більше справою цілого народу (особливо діється це скорим темпом від останньої війни), — закроюються нові партії під впливом заграничної політики. Це партії виразно імперіялістичні й пацифістичні та партії, що змагають до певних означених союзів.
3. Большевизм витворює новий тип партії. Та з оцінкою і навіть з научною характеристикою її треба вижидати на дальший розвиток подій, якщо большевизм удержиться.
З того всього можемо прийти до таких висновків:
1. Повстання й розвиток партій вимагає певної свободи.
2. Партії це орґанізації, конечні як природний вислів ріжних світоглядів, інтересів і індивідуальностей та школи для державних діячів.
3. Партії хосенні тоді, коли не забувають, що вони часть цілого, і тому мають служити цілости, обстоюючи й свої частинні інтереси.
4. Найздоровіше політичне життя єсть там, де є тривкі політичні партії, супроти чого вічні зміни партій і сектантські розколи приносять шкоду загалові.
5. Для виховання партійних а тим самим державних діячів треба вироблення свого світогляду й відповідної літератури, передовсім про історію партії.
6. Все це в українських партіях щойно починає творитися.
*) Гл. проф. Г. Онкен: Політика як штука.
**) Гл. проф. Р. Пільоті: Політика як наука.
***) Гл. проф. В. Блюме: Значіння партій.
****) Гл. інтересні статті проф. М. Грушевського в орґані с.-р. "Борітеся-поборете!"
[Воля, 20.11.1920]
25.11.1920