До статті: "Історичні значіння виразу "православний" — слів кілька.

 

Автор статті обєктивно, переконуючо і фахово заналізовав нам слово "православний" так під зглядом етимольоґічним, як доґматично-історичним. Слово "православний" дасться єще пояснити і під зглядом гомілєтично-пасторальним.

 

Церков Христова має за задачу не лише всіх людей научати, але і притягати — приєднувати до себе і до Христа Бога. А притягає вона людей ріжними способами, які їй піддає св. Дух. Між иншими також, як та добра Мати, похвалами своїх добрих дітей, а наганами злі діти, а зичливостію і приступностію чужинців єще не своїх дітей. Особливо похвалами старалася Церков від віків горнути до себе вірних; бож вже з природи і чужинець і грішник скорше навертається, єсли його за щось похвалиться, ніж єсли його ганиться і то явно та публично при других. А вже явна і публична похвала ділає дуже корисно не лише на хваленого, але і на других, хотяйби грішників і ворожо для Церкви успосіблених. Між ріжними родами похвал уживає Церков дуже часто нині, а єще частійше уживала в давних часах похвал, так званих "epiteta ornantia" т. є. ріжних похвальних титуляр і призвіск, згідно зі звичаями своїх часів і народів.

 

Вже Гомер давав своїм богам і богиням героям і другим особам ріжні епітета орнанція, як: арґіротоксос, подасокіс, і т. п. а Греки, як взагалі всі східні народи, любовалися загально в таких похвальних епітетах не лише в стосунку підданих і невольників до своїх кирів, базілєвсів, диспотів і тиранів, але у взаїмнім стосунку рівних з рівними, і то нераз до пересади і підхлібства, облуди і фарисейства. Тому і Церков в тих часах послугувалася зглядом своїх вірних також такими епітетами і похвальними висказами відповідно до особи та її заслуг для Церкви, або її вірности та послуху для Церкви. І так напр. св. Василія назвала Церков "Великим", Григорія — "Богословом", св. Йоана — "Златоустом—Хризостомом" і т. п. Імператора величала "благовірним" і "богохранимим", хоч не всі грецькі імператори були благовірні і не всі лишилися богохранимими. Так само і зглядом вірних, особливо присутних в храмі, уживала Церков часто похвальних слів і епітетів так в проповідях і науках духовних, як також і в богослуженнях, на котрих брали участь вірні, аби в той спосіб побожних вірних похвалити за їх участь в богослуженню і вірність для своєї Церкви, а других, що лише з цікавости прийшли на богослуження, чи на проповідь, приєднати на завсіди до своєї Церкви. Тому то слова "правослявні" — "ортодоксой" уживала Церков зглядом своїх вірних також в формі похвали, узнання їх побожности, а не конче в значінню стисло доґматичнім — виключаючім, мовби лише до ортодоксів присутних в Церкві говорив проповідник свою проповідь, або священнодійствуючий правив своє богослуження, а вже не-ортодокси, хотяйби присутні, були ним виключені від слухання його науки чи богослуження. Тож під зглядом гомілєтично пасторальним уживала Церков особливо в богослуженнях і проповідях того слова "ортодоксой — православні" скорше лише в формі похвали й узнання побожности вірних, ніж (точно) в значінню доґматичнім, і тому так в проповідях, як в богослуженнях можна би дуже легко заступити слово "православні" — словом "побожні", "реліґійні", як се в практиці нині Церков робить.

 

І єще одно. Богослуження церковні, особливо св. Літурґія, є не лише способом внішного почитання і прославлення Г. Бога на землі, а Літурґія є ще жертвою в честь Г. Бога, але всі богослуження, не виключаючи і св. Літурґії, є також фіґуральними, притягаючими науками і проповідями для вірних і других на тім богослуженню присутних, лише що не в формі ораторській, але у формі артистичній і фіґуральній (симболічній). Тож як на проповідях звертається проповідник до своїх слухачів з зазивами і то часто похвальними на пр.: "Любі браття!" "Побожні браття і сестри!" "Побожні христіяне!" і т. п. так також і на богослуженнях церковних і на Літурґіях звертається священнодійствуючий чи сам, чи через своїх діяконів до вірних, присутних, на його богослуженню, нераз з такими похвальними словами і епітетами як нпр: на Великім Вході на Літурґії, де всім від папи почавши, дає при їх іменах похвальні титули. Тож і коли звертається до присутних в Церкві прочих вірних і їх не лише не лишає згадати, але і їх хвалить за їх віру та побожність явно і публично словом "...і всіх Вас православних христіян".

 

Отже єще раз повторяю, що слово "православний" так в давних часах, як і нині уживається в Церкві не лише в значінню точно доґматичнім, але також і в значінню гомілетично-пасторальнім, як одну з форм похвальних і титулярних. І в такім значінню і толкованню ceго слова "православні" можна би се слово сміло заступити яким иншим словом похвальним нпр. "побожні", "реліґійні", — або і зовсім опустити в богослуженнях, як опускаємо його в проповідях без шкоди для богослуження і без шкоди для вірних, — так як нині і в світських справах і у відношеннях людей до себе, навіть зглядом своїх монархів і зверхників і властей редукуються титули і епітета ornantia до minimum, аби було менше пересади, підлещування і облуди. Бо нині в часах пари і елєктрики, праці і машини мало мають люди часу бавитися в войни, поєдинки і вигадування високопарних титулів, епітетів і панеґіриків, а затоє загально всі посвячують свій час і сили праці і продукованню чогось xосенного для людей. — Так я розумію тоє слово "православний — ортодоксос". — А як в нас особливо тут в Галичині, нині розуміє загал теє слово "православний"? Жаль і сором се сказати. Се слово таке святе, таке чисте, як брилянт, як блискуча перла, таке величаве і похвальне, як найвисші похвали і реліґійні признання, сталося нині для нас всіх загалом страшним, мерзким пугалом, страхопудом; гірше єще, — слово "православний" сталося нині знаменем, символом, гаслом зради, єреси — мало "каменем преткновення", воно сталося нині підлим, зрадливим, іскаріотським поцілунком самого Іcyca Христа — трутиною, жалом гадючим — те слово так святе, так чисте і невинне, як сам Христос Бог! І звідки така радикальна переміна? звідки і як ангел стався діяволом? слово спасення сталося словом прокляття і то вічного божого прокляття? Га! є слова, котрі сквернять уста, які їх вимовляють; але є і уста, які сквернять найсвятійші слова, які вимовляють. Дам маленьке порівнання. У Львові і в инших містах обходила молодіж память св. О. Николая, опікуна молодіжі. Зразу з почестю оден хлопець перебирався за св. О. Николая, і в ризах святительських ходив з дарунками від дому до дому, і всі дома радо його витали. Але з часом найгірша часть міської молодіжі на свій лад обходила память св. О. Николая. Ото оден з них, перебраний за св. О. Николая в святительських ризах, лазив ночами від шинку до шинку і по сутеренах камениць, а другі попихали і обкидали його болотом, снігом і посміховиськами. І дійшло до того, що хлопець шануючий себе не хотів перебиратися за св. Николая, а навіть не брав участи в таких свято-миколаївських орґіях. Так щось подібно зробили схизматики і єретики зі святим словом "ортодоксос — православний", що нині побожний христіянин-католик боїться, стинається і бридиться називати себе "православним".

 

Отже не слово "православний" сквернить і ганьбить уста і самого чоловіка, але радше уста і сам чоловік сквернить і каляє слово так святе, як слово "православний—ортодоксос". — Що до мене, я був би за тим, щоби то слово "православний" зовсім не уживати в наших Церквах ані на проповідях, ані в богослуженнях, бо наш нарід і так не розуміє доґматичного значіння ceгo слова, а своєю вдачею "всім богам служити" і честь їм віддавати, може і найчеснійшого священика і найвірнійшого католика представити перед тими, що дуже наслухують і наглядають наше духовенство в справах реліґії, хоч самі звичайно не мають ніякої реліґії, за шизматика, тому, бо "наші єґомость називають нас в церкві православними христіянами". Зате можна наш нарід хвалити иншими словами йому зрозумілими. А слово "православний" лишити для теольоґів і уживати його лише в ділах теольоґічних і наукових.

 

[Нива, ч. 5 і 6 за листопад і грудень 1920]

12.11.1920

До теми