Від 1918—1920/21 майже не було у Львові духовного семинара. Се був правдиво тяжкий удар для нашої церкви. Як раз в тім часі, коли пошесть і війна десяткували ряди нашого духовенства, неможливо було виховувати нових кандидатів. Всі, що зрозуміли вагу сеї справи, з великою трівогою глядять на будучність нашої гірко досвідчуваної церкви.
Сего однак шкільного року по великих заходах удалося отворити семинар та скликати питомців бодай трех вищих років. Перший рік на разі не може бути принятий до середини, бо військо займає єще дотепер більшу часть будинку. Як нам відомо, се одинокий случай в цілій теперішній польській державі, що так важна церковна інституція зареквірована на військові ціли.
Тепер однак приходить пекуча справа. За всяку ціну удержати семинар. Розходиться головно о матеріяльну його сторону. Дотація признана для семинара виглядає на іронію. На удержання одного питомця виплачують аж 23 М місячно. Не є також виключене, що незадовго устане всяка дотація. Так отже тягар удержання семинара мусить перейти на дієцезію, як се предвиджує церковне право і як се діється у многих краях, де вже наступив розділ держави і церкви.
Тому то Митрополичий Ординаріят віднісся зі зазивом до всего духовеньства своєї дієцезії о скору поміч для зруйнованого семинара. Поміч, про яку говориться у відозві, не є тяжка ані неможлива до переведення. Треба доброї волї та жертволюбивости, а удержання семинара буде запевнене. Нехай тільки кожда церква в дієцезії пожертвує на рік 1.000 Мп., а кождий священник незначний даток в харчах, а семинар, в повні заосмотрений, буде міг без тяжкої журби о хліб насущний звернути цілу свою працю, увагу на виховання та науку питомців.
Ми зі своєї сторони дуже поручаємо сю справу нашому духовеньству. Много ми ратували, основували та піддержували всяких інституцій, тепер розходиться о найблизшу та найважнійшу для нас. Можна сказати о основу нашого церковного життя та єствовання. Бо єсли Ректорат буде змушений для браку матеріяльної піддержки розвязати семинар, се могло би принести для нас необчислені шкоди, про які нині не можна писати. А відвічальність спала би на духовеньство.
Працюймо, всечесні Отці, працюймо всіми силами, бо инакше загинемо — не лиш ми, але й наш нарід!
[Нива, ч. 5 і 6 за листопад і грудень]
02.11.1920