«Ніч»: історія однієї пісні
Днями відбулася онлайн-презентація нової опери Максима Коломійця «Ніч», де головною героїнею є… відома пісня «Ніч яка місячна». Прем’єру спільно підготували Kyiv Symphony Orchestra разом з італійським дириґентом Луїджі Ґаджеро, хор Українського радіо під орудою Юлії Ткач та культурне об’єднання «Hronotop.ua» за підтримки Українського культурного фонду. Хто не встиг на прем’єру – оперу можна безкоштовно переглянути у запису.
Появі лібретто опери, яке написав Тарас Фролов, передувало дослідження майже 200-річної і ледь не детективної історії пісні «Ніч яка місячна».
Для старшого покоління ця пісня стійко асоціюється з фільмом 1974 року «В бій ідуть тільки „старики“». Це означає, що ця ніжна, навіть еротична українська пісня про ніч, любов і красу увібрала в себе жахи війни і подвиги льотчиків-винищувачів.
Здатність музики ставати «рамкою» для подій, зберігаючи у собі потім їхні сліди – унікальний феномен, що дозволяє досліджувати історію пісні як історію окремої живої одиниці. Її прообраз з’явився у 1831 році, коли вийшов друком цикл оповідань Миколи Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». В одному з них, а саме у «Травневій ночі, або Утоплениці» зустріч молодого козака Левка з Галею супроводжується наступними словами Левка:
«Ты спишь или не хочешь ко мне выйти? Ты боишься, верно, чтобы нас кто не увидел, или не хочешь, может быть, показать белое личико на холод! Не бойся: никого нет. Вечер тепел. Но если бы и показался кто, я прикрою тебя свиткою, обмотаю своим поясом, закрою руками тебя — и никто нас не увидит. Но если бы и повеяло холодом, я прижму тебя поближе к сердцу, отогрею поцелуями, надену шапку свою на твои беленькие ножки…»
У 1870 році корифей українського народного театру Михайло Старицький пише вірш «Виклик», в основу якого лягає наче підрідковик цей текст Гоголя. Це – первинний варіант тексту майбутньої пісні «Ніч яка місячна»:
Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна:Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Саме цей текст Старицький взяв за основу для серенади Левка. Протягом 1883-1884 разом з Миколою Лисенком вони створили оперу «Утоплена» за однойменним твором Гоголя. Перший рядок серенади виглядав наступним чином:
Нічка спускається місячна, зоряна —
Ясно, хоч голки збирай;
Вийди, коханая, вийди, моторная —
Часу кохання не гай!
Щоб зрозуміти, наскільки далеким є цей музичний варіант від кінцевого – загальновідомого – достатньо прослухати цей запис (здається, 1950-го року) з архіву Українського радіо. Лисенко написав не романтичну арію, а швидше світський кант у дусі Григорія Сковороди.
У школі зазвичай вивчають зрілу поезію Старицького, де любов стає соціологізованим образом і каталізатором громадянських почувань – «Вона з’явилась в творчім слові/ І благу спільному сприя», «Нехай же зіллється кохання/ З любов’ю в спілці лагідній —/ На вірне, дружнє побратання,/ На розріст чесних, добрих дій». Чи варто говорити, що нічого окрім позіхання такі рядки у школяра не викличуть? А ось в ранній ліриці Старицький спирається на українську пісню, тому й кохання змальовує чуттєво, пристрасно і на фоні красивого нічного пейзажу. Дуб тут «гордочолий», ніч – «місячна, зоряна», а роса – «перлиста».
Правда чи легенда, а ніби Михайло Петрович ще гімназистом гуляв біля річки і почув дзвінкий та сумний дівочий спів. Тонкостанна с чорною тугою косою дівчина в білій вишитій сорочці і чорній спідниці стояла на дерев’яному помості, викручувала мокру білизну і співала. Юний Старицький запросив її на вечорниці, а вона відповіла, що не прийде, бо не має черевиків, та й не слід наймичці гуляти з паничами. В XIX столітті ця історія подавалася як «любов з першого погляду і щемкий біль нерозділеного почуття кохання». Сьогодні би її точно перевірили на ознаки харасменту.
Спливає час, і пісня отримує всі ознаки народної. У 1978 році публікується дуже малим накладом збірка «Пісні літературного походження». У ній ми вже бачимо більш звичний варіант:
Hiч яка мiсячна, зоряна, ясная,Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Вірш Старицького, заснований на образах народної лірики, і сам став фольклором, увібравши в себе усталені для фольклору словосполучення. «Видно, хоч голки збирай» було звичнішим для народної пісні висловом, аніж «Ясно, хоч голки збирай».
Що ж стосується музичної версії, яку ми вважаємо фольклором – це зовсім не серенада, написана Лисенком, а пісня кобзарів Василя Овчиннікова та Андрія Волощенка. Вперше вона була надрукована у збірці 1914-го року «Школа гри для бандури. Шевченко, Василь». Коментар до нотного тексту наступний: «Мельодію записав від кобзаря А. Волошенка. Трохи перероблена».
А потім у лавах УПА цей ніжно-еротичний романс перетворюється на повстанську пісню. Володимир Косовський змінює в ній слова, залишаючи мелодію Овчиннікова і Волощенка. Тепер пісня звучить наступним чином:
Ніченька темная, ніченька синяя
Мороком кутає гай.
Вийди, коханая, вийди, єдиная,
Разом зі мною втікай.
Я заведу тебе в нетрі глибокії,
Річка там тихо біжить.
Будемо жити разом з гранатами,
Разом з гвинтівкою жить.
Там, по лісах і ярах, на віддалинах
Ворогу нас не впіймать,
Там наплювать нам на Гітлера й Сталіна,
Там на обох наплювать.
Крові вкраїнської море бездоннеє
П’ють, та не вип’ють усе.
Сталін в Сибір гнав батьків міліонами,
Гітлер — до райху везе.
Всі, як один, по лісах поховаємось,
Всі, як один, утечем.
Дружно піднімемось, часу не згаємо,
Вдаримо з лісу вогнем.
А як не стане катів на Україні,
Щастям розквітне наш край.
Вийди, коханая, вийди, єдиная,
Разом зі мною втікай!
Прослухати «повстанську» версію можна у виконанні Тараса Компаніченка ось тут .
У 1970-ті роки пісня «Ніч яка місячна» отримала всесоюзну популярність. Леонід Биков зняв свій фільм «У бій ідут тільки «старики». За сценарієм у ньому мала звучати українська пісня, і вибір стояв між двома піснями – «Дивлюсь я на небо» і «Ніч яка місячна». Биков наполіг на останньому варіанті. У фільмі актор Володимир Талашко співає голосом Миколи Кондратюка. Після цього пісня почала стійко асоціюватися з «Вєлікой отєчєствєнной войной». Якщо подивитися коментарі , побачимо, що більшість обертається довкола мема «дєди ваєвалі». Щоправда, починаючи з 2014 року додається ще одне постійне слово – «дєди ВМЄСТЄ ваєвалі».
Окремо від фільму про війну пісня потрапила у постійний репертуар Краснознамьонного імені Алєксандрова ансамбля пєсні і пляскі Совєтской Арміі. Ось за цим посиланням можна послухати версію, де солює Євґєній Бєляєв. В інструментовці переважають балалайки. Пісня звучить повільно, з дивними розхитуваннями темпу. І остаточно втрачає свій еротизм.
Ще менше Ероса і ще більше Танатоса – у версії Хора Срєтєнского монастиря. Цей запис, який увійшов в альбом «Вижу чудное приволье» швидше схожий на заупокійну молитву.
Російська історія виконання на цьому не завершується – пісню співали Алєксандр Малінін, Сєргєй Звєрєв та ще низка росіян. Але гугл-запит «ничья комисячна» говорить про те, що не так багато росіян, схоже, зрозуміли, про що пісня.
Це не жарт: ось хоча б цитата з новинної статті 2019 року «В единстве народов — сила России!»: «В этот день перед зрителями выступили…О.Митрофанова и П. Низьо с песней «Ничья комисячна». Або ось цитата з біографії льотчика-штурмовика Івана Коваленка: «До конца жизни дедушка шутил. Любил петь. Он рассказывал, что был запевалой. Очень любил петь «Пора в путь дорогу» и «Ничья Комисячна».
Найцікавіше з української радянської історії – мабуть, виконання Бориси Гмирі під супровід Державної капели бандуристів. За гамбурзьким рахунком, це взагалі найкраще виконання пісні з тих, що можна відшукати на YouTube. Гмиря співає її своїм надзвичайно красивим, глибоким тембром у якомусь еталонному темпі. Ось його запис 1962 року на «Голубом огоньке»:
Аби не бути голослівними, пропонуємо вам порівняти це виконання з двома іншими дуже достойними версіями: це співає Дмитро Гнатюк , а це – Анатолій Солов’яненко.
Серед альтернативних версій також конче радимо послухати Квітку Цісик, яка співає пісню на початковий текст Михайла Старицького «Ніч така, Господи, місячна, зоряна».
У часи Незалежності українська естрада зверталася до «Ночі» багато разів. Ось, наприклад, виконання Олександра Пономарьова і Святослава Вакарчука з Ігорем Грохоцьким. Основний настрій цих інтерпретацій – автентична туга і непозбувна бентега. Куди і чому зникла ніжна еротика – не відомо і не зрозуміло.
І, нарешті, щоб підсилити ваші патріотичні почуття, пропонуємо версію найвідомішого шоумена серед класичних музикантів, нідерландського дириґента і скрипаля Андре Рйє. Це любительський запис його концертного виступу разом з німкенею Анною Рекер. Така собі повільна пісня гондольєра.
У кожного з вас є своя улюблена версія пісні «Ніч яка місячна», і тому ми у своїх порадах можемо бути непереконливими. То яка версія «Ночі» - ваша?
