Радісним відгомоном пронеслася по місті вістка, ще вернула із пятилітнього заслання на Сибірі наша визначна громадянка п. Константина Малицька. Її товариші недолі давно вже, крім ред. Ю. Балицького, повернули на рідну землю, а її й далі вялила туга за тим старим городом Льва, за маленькою дітворою, за тими дівочими школами, в які вона вкладала всю душу і незломну енерґію. І серед ріжних днів радости і горя, які переживала за сих останніх літ львівська українська громада заєдно споминала про свою Малицьку, посилала їй свій тужний привіт з бажанням, щоби як найскорше в здоровлі між своїх вернула.
І повернула. Всі зраділи. Зраділи її поворотом, а ще більше, що повернула при повнім здоровлю та питомій собі енерґії, що повернула Малицька така, якою її вивезли. Ні одна черта її не постарілася, а душа навіть відмолодніла.
За ініціятивою давніх товаришів недолі повстав Комітет повитання п. К. Малицької, який 21. ц. м. зорґанізував само повитання. В гарно пристроєній музейній салі зібралися запрошені комітетом відпоручники педаґоґічних, просвітно-орґанізаційних, фінансово-торговельних інституцій, наукових, учительських, журналістичних і духовних кругів, представниць "Союза Українок" та українського жіноцтва в числі 60 осіб.
Солінізантку ввели в салю дир. М. Заячківський і п. М. Білецька. Входячу повитав в імени громади короткою, але прекрасною, щирою промовою проф. д-р О. Макарушка, а від імени жіноцтва п. М. Білецька, вручивши їй китицю квітів.
Відповіла на їх промови п. К. Малицька. Лагідно, спокійно, чистим метким голосом плили її слова серед напруженої тишини — дякуючи за неожиданий так сердечний привіт та переповідаючи в головних начерках про свій шлях із Львова аж над Анґару, про свою працю в Красноярську, про орґанізування перших українських шкіл і просвітних кружків на далекій Сибірі, про свою переписку з львівськими товаришами недолі, про революцію, про "Колчаківський полон", а вкінці про свою дорогу на захід через Петроград, Балтик, Штетін, Франкфурт над О., Познань, Краків, Львів. Перебула довгу тяжку дорогу, але ніде не знайшла злих людей. Всі і всюди були для неї добрими, тому до нікого не має жалю і просить, ради Бога, не робити з неї мучениці. Вона одна із тих тисячів, що несуть наслідки своїх діл та під ними не упадають, лиш навпаки загартовлюються, та доказують світу, що справа української нації вийшла вже з обсягу деклямацій, промов, мрій, а війшла на реальну путь — тюрем, ссилок і крови. І се дає їй найліпшу запоруку — оконечної побіди. Недалекий вже час, коли всі народи, (бо жаден нарід не є злий, лиш системи їх державности!) пoлучаться в один союз, в одну велику федерацію, як не все-европейську, то східно-славянську, тоді й наша славна Україна займе своє відповідне місце як незалежна держава, "без хлопа і пана".
Грімкі оклески нагородили слова нашої громадянки, що кинула сніп своїх ідейних поглядів, які привезла з собою з краю Великої Революції. Відтак виталася п. Малицька з усіми зібраними, серед загальної щирости й добросердечности. Серед розмов розмістили пані Комітетові з "Союза Українок" гостей при в підкову уставлених, гармонійно з прикрасами стін пристроєних столах до товариської перекуски. При столі завелася сердечна, товариська балачка на сучасні теми.
Серед звуків "Червоної Калини" покінчилося це вельми симпатичне товариське саято.
*
Наша редакція вислала отсе письмо на привітання Малицької:
Достойна Пані! Не маючи змоги через важні перепони явитися на товариськім зібранню у Вашу честь, уважаємо своїм приємним обовязком найщирійше і найсердечнійше привитати Вас з поворотом на рідну, обездолену землю, на стражденну галицьку пожарину.
Ваше імя, Достойна Пані, через довгих шість літ воєнної хуртовини, серед припливу і відпливу бушуючого воєнного моря, серед огнів і блискавиць, — тоді, як головами накладали тисячі за велику ідею нації, як люде немов в тіни переходили цей падол терпіння, як вмірали мистці, поети і пророки — ніколи не забувалося нами. Ви своєю важкою і трівкою працею, своїми запальними піснями, своєю казкою наших днів довший час піддержували народнього духа і сталили його на нові дії. Витривалістю своїх замірів та постійністю своїх пересвідчень поставили Ви на вид стать української Жінки Героїні. У формованню того новітнього чинника нашого національного життя Ваша заслуга непомірна, а Ваша благородна стать через довгі роки світитиме прикладом иншим. За любов до свого народу, за здійснення його ідеалів Ви приняли на себе важкий хрест і пішли тернистою дорогою в далеку, морозну Сибір.
В день Вашого вітання на рідній скованій землі прийміть наші сердечні бажання, висловлені з глибини душі.
Громадська думка
25.09.1920