Вижити, відбитися і стати частиною того світу, який Москва знищити просто не здатна. Саме це і є нашою головною задачею як нового Карфагену

Життя в різних країнах письменника збагачує, але з невеликою приміткою – що корені не вростають в повітря, вони вростають у ґрунт.

Світло вивільняється, стрімко скидає вагу, слабне його натиск, кожен день блідіший за попередній. Невагомість неба породжує невловність світла...

У кожної дитини надходить такий тяжкий період, коли вона починає мучитися всілякими думками про то, чого хоче від життя, якою вона буде дорослою...

Вороніжчина в значній частині була колонізована українцями. Московити, що заселяли ці землі, до сталінських часів ніколи з ними не змішувалися

Так і хочеться розчинитись у часі, заливши собі ту хвилю тепла, того наївного щастя, дивитися на дощ, на мокру бруківку, трамваї, дахи і людей казково красивого Львова.

«Пиймо, друзі, грай, музико, нам вже все одно»... Не одному з тих, хто співав цю пісню, було забрано «день повороту», але – не світло душі...

Виживання України в опорі стане закінченням вічного страху угорців і даниною тим, хто загинув на вулицях Будапешта у трагічному 1956 році.