Гулевич із самого початку був іншим. Саме тому його життя – це шлях. Від зануреного в себе читача і перекладача – до воїна, який обороняє Україну і гине за неї

Що  то  за  розкіш  така  –          Дослухатись у тиші до тиші І  споглядати  її  –                  Що  то  за  розкіш  така? Тиша... Нікого й ніде...  

Не варто думати, що це якась особлива молодість і до неї протестного пориву не було. Він завжди був. Це українське відчуття несправедливості – невмируще. Пам'яті Ярослава Рущишина

Його твори плоттю своєю з щоденних турбот простих людей. Ця простота і є, власне, для нього показником життя, в якій вгадуються усі моделі людської поведінки та різноманітні психотипи

Західний вітер частенько доставляє до нашої оселі просто з львівського вокзалу вуглецевий і дуже зрозумілий аромат. Він манить і запрошує у мандри, візуалізує спогади і передчуття

Часом не можу згадати виразно чийогось лиця. Але руки… Ці потиски рук, здається, і є мною. Вони мене виліпили. Пам'ятаю усі.

У 1990-х у Львові з’явилися вуличні «газетярі». Але бізнес не приніс омріяних прибутків, і вони швидко щезли. А тепер щезають і газети...

Мати і троє малих дітей ідуть вулицею. І тут мати каже: «Діти, ми підходимо до алеї героїв, помоліться за їхні душі». І все – лиш чути кроки і вітер. І свічки