Трактування австрійського патріотизму галичан як малоросійства – це вигадка зазбручан, що ніяк не можуть змиритися з нашим пієтетом до цісарів

Бо іншого тіла немає і не буде, його не можна взяти напрокат. Оцінки в школі – не для батьків. І це стосується всього. І заперечення «нащо мені читати ті твори чи ті логарифми» не працюють

Людство не може бути самотнім. Самотня – окрема людина. Втім, вона самотня (одинока) – лише для стороннього ока: вона – з минувшиною, зі своєю мрією, яка не збулася...

Москва хотіла б вбити душу українських міст, зруйнувати їхню атмосферу. Бо якщо немає вулиць і немає будівель – яка там душа! Бо коли ти вбиваєш місто – ти вбиваєш і надію

Акорди, такти, частоти вислизають, як вода крізь пальці, залишаючи нам лише відчуття плину. Музиці підвладно усе, окрім статичності.

Фраґмент з «Повісті про загублений скарб» (за мотивами книги «Symbola aureae mensae duodecim nationum» Міхаеля Маєра)

А також тиф, Рудольф Вайґль, Гуґо Штайнгауз, інтеґрал Лєбеґа, Станіслав Улям та Джордж Кістяківський

Зрозуміло, що оцей сюжет є глибоко комічним і гротескним. Але ж через це ще більше серйозним. Ясно, що з такого треба посміятися. І дійсно треба.