Листи митця

 

Волею долі і завдяки пані Уляні Дзиндрі потрапили до мене листи Андрія Коверка до Євгена Дзиндри.

 

 

 

 

Вони висвітлюють маловідомі імена, грані, течії, тенденції, стосунки у мистецькому житті Галичини початку – середини XX століття.

 

У подальшому викладі цитуються матеріали, взяті з різних джерел без посилання на них. То ж прошу авторів не взяти за зле, бо йшлося мені висвітлити доробок і постать А.Коверка. Тож вдячний за допомогу в цьому всім і Вікіпедії.

 

Євген Дзиндра народився в селі Демня на Львівщині в селянській сім'ї. Демня – давній осередок народної різьби по каменю; там міститься кар'єр, з якого видобувають вапняк, придатний для різних мистецьких потреб. Він навчався спочатку в сільській школі, потім в Миколаєві, що за 6 км від Демні. Вчився в скульптора Андрія Коверка, а з 1933 р. Євген продовжував навчання у Львівській художньо-промисловій школі на відділі декоративної скульптури.

 

 

Андрій Коверко (* 28 серпня 1893, с. Острів, тепер Буський район, Львівська область – † 19 липня 1967, Кишинів, Молдова) – український скульптор і різьбяр, член Спілки художників Української РСР.

 

Проте на стінах Львівської спілки художників нема його фотопортрета посеред інших членів спілки, і цілком невідомий широкому загалу великий і цікавий доробок різьбяра й скульптора та його педагогічна діяльність.

 

Якби не старання поета Ігора Калинця і не ажіотаж довкола спорудження пам’ятника Великому Митрополиту Андрею Шептицькому у Львові, то пам'ять про видатного скульптора поступово затиралася б на скрижалях історії мистецтв.

 

 

Тут ітиметься лише коротко про міжвоєнний творчий доробок А.Коверка та «молдавський період» – про речі, дотичні до листів.

 

Андрій Коверко у 1931 році створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького, яку було встановлено в жовтні 1932 року в саду Богословської Академії у Львові на вул. Коперніка, 38. Андрей Шептицький схвалив цю роботу. Створив також скульптури в каплиці Львівської греко-католицької Духовної Семінарії; вівтар та іконостас для церкви Святого Духа у Львові (1926-1927); вівтар та іконостас для церкви в Сокалі; різьблені в дереві портрети І.Франка, О.Новаківського, І.Свєнціцького, М.Вороного, І.Труша й інших видатних діячів Галичини. 

 

Царські врата іконостасу семінарської церкви Святого Духа (Львів). Різьблення А.Коверка (1926-1927)

 

 

Ліворуч − Є.Дзиндра, А.Коверко та A.Павлось біля пам'ятника В.Матюку в с. Карів. Праворуч − Є.Дзиндра, А.Коверко та A.Павлось (1937).

 

 

У церкві св. Миколая Архієпископа Мирлікійського в Миколаєві, закладеній у 1848 році, встановлені пам'ятна керамічна таблиця "Українська молодь Христові" (1933), барельєф і мармурова таблиця “Пам'яті поета о. Миколи Устияновича” (1935) роботи скульптора Андрія Коверка. Він створив також велику раму, вкриту різьбою виноградної лози, до ікони великомучениці Варвари, намальованої львівським скульптором Андрієм Дунаєвським в 1734 році.

 

В Косові коштом громади було встановлено могилу-памятник Т.Шевченку. Автором погруддя Кобзаря був Михайло Гаврилко. 5 серпня 1928 року було поновлено пам’ятник, знищений поляками 1923 року. Нове погруддя зробив Андрій Коверко.

 

Він реставрував пам’ятник Шевченкові у Винниках. 29 березня 1925 року відбулося повторне відкриття відновленого пам'ятника, що був пошкоджений у 1919 році поляками.

 

У церкві Вознесення, збудованій 1901 року архітектором Владиславом Галицьким при вулиці Старознесенській, 23 (на Знесінні, у Львові) на місці дерев’яної, привертають увагу дерев’яні різьби Андрія Коверка. В інтер’єрі міститься одноярусний іконостас із різьбленими царськими та дияконськими вратами. Престоли перед іконостасом і бічним вівтарем (при південній стіні) оздоблені його рельєфами. Йому ж належить катедра під головним престолом і рельєф «Добрий пастир» у головній наві.

 

В одному зі своїх листів до Євгена Дзиндри Андрій Коверко критично згадує роботу Сергія Литвиненка.

 

Славетний скульптор зі с. Братищева Григорій Крук допомагав скульптору О.Литвиненку споруджувати знаменитих “Каменярів” на могилі Івана Франка на Личаківському кладовищі. Ще раніше він, як і Євген Дзиндра, також працював і вчився різьби по дереву в майстерні Андрія Коверка і допомагав йому в праці над іконостасом та вівтарями для каплиці Львівської духовної семінарії.

 

Скульптором пам’ятника, який тоді встановили в саду тієї ж духовної семінарії (вул. Коперника), був знаменитий митець Андрій Коверко.

 

 

«Митрополит Андрей бачив цю монументальну споруду. До цього часу збереглися навіть цікаві фотографії, на яких є тодішній ректор семінарії о. Йосиф Сліпий разом із Митрополитом і семінаристами на фоні цього пам’ятника. З приходом радянської влади цей пам’ятник був знищений», − розповів блаженійший митрополит Святослав.

 

 

«Большевицьке військо ввійшло і до семінарії. На вулицях лежала кинена польським військом зброя, і були вже зорганізовані відповідні гуртки, щоби витати большевиків… Одну частину семінарії зайняло військо і розбило пам’ятник митрополиту Андреєві в городі, а другу частину – університет, спершу на схоронище для бездомних, а опісля на гуртожиток. Я мусів перенестися до Святого Юра,» - згадує у своїх «Споминах» Патріарх Йосиф Сліпий. Одним із перших злочинів більшовиків після окупації Львова у 1939 році було знищення пам’ятника Митрополиту Андрею.

 

У Львові у воєнні роки зосередилась значна кількість творчої інтелігенції: письменників, поетів, журналістів, художників, акторів, що прибули сюди, гнані воєнною завірюхою з усіх кінців України. Численний загін складали тут, передусім, місцеві художники. Були це як представники старшого покоління (О.Курилас, А.Манастирський, О.Кульчицька), так і молодші мистці, які ще до війни творили авангард художнього життя  Львова, гуртуючись навколо АНУМ (С.Гординський, В.Гаврилюк, В.Ласовський, Е.Козак, Я.Музика, М.Осінчук, А.Коверко, В.Манастирський), а також колишні учні школи О.Новаківського з групи ’’РУБ’’, тепер вже зрілі мистці: С.Гебус-Баранецька, М.Кміт, В.Дядинюк, С.Луцик, С.Смольський, А.Малюца та інші. Поруч із ними ще з 1920-х років активно працювала у Львові сильна когорта наддніпрянських художників, представників т. зв. ’’пореволюційної еміграції’’, таких, як П.Ковжун, Р.Лісовський, М.Бутович, С.Литвиненко.

 

 

Після війни у Львові працює А.Коверко, але всі найсильніші українські скульптори працюють на еміграції.

 

Андрій Коверко разом із дружиною та донькою спільно з родиною Остапа Тарнавського в 1949 році намагався виїхати на Захід. Та донька Мирослава дуже захворіла і він змушений був залишитися. Але в Україну його сім’ї повернутися заборонили і з того часу вони замешкали в Кишиневі. В листах Коверка вчувається туга за Львовом.

 

 

* * *

 

 

1.04.1952                                                               

 

Дорогий Геню!

 

Я прямо по якимсь предчуствію купив номер України – ще від часу як я купив «Україну» в Москві і не міг єї читати без словаря і тепер знова попавсь – тільки тепер вже діло «посерйозніє», тут той мачай просто мене оскорбляє, думаю що Ти тут ні при чім – я ніколи би не повірив щоби Ти міг публічно сказати що я Тебе прогнав на вулицю за антирелігійозність, а це що Ти деколи різав орнаменти це діло друге – я Тобі його аж тепер роз’ясню, думаю не буде пізно так як не пізно Тобі пригадати що у мене в робітні були сироти яких треба було одягати і кормити, а роботи в Польщі не було другої і треба було мені знижуватись і брати в попів принагідні роботи щоби себе і учеників прокормити а при цьому Ти займавсь більше камньом що Тобі в житті пригодилось і дерево пізнав Ти перший раз у мене, а такий пам’ятник що ми вдвойом зробили в Саминарськім саду, я його стидатись не буду до смерти, це самий признай! (що до самої скульптури) не рівня ні одній скульптурі яку я і Ти опісля довбали (тут треба відмітити що це був проект на пам’ятник Франка «Мойсей» і тільки по тодішніх умовинах треба було приліпити хрест і зробити пам’ятник кому другому якому Новаківський наша світоч літами малював портрети – а я був маленький чоловік.

 

А пам’ятник що тепер на кладбищі стоїть – теж мій проект ізуродований Литвиненком – і Ти міг видумати а радше Твій Миша Латышев щось лучше як з кожуха шити бороди на Різдво і за цукерки продавати (я це перший раз чую таку новість що це був вроджений талант скульптора – застав Тебе за підрізуванням малини – а не застав  Тебе в робітні з учениками – (а правда Ти тримаєшся засади мойого Миколи що не треба нікого вчити – бо не згадає цего)

 

Брати Євген і Михайло Дзиндри

 

 

А мене не цурайсь – може Ти і Твій Миша думают що я не правовірний я член Союза Советских Художніков членский білет №5455 нагороджений за скульптуру почетной грамотой Верховного Совета №5303 ще в 1949 р. Так що Тобі до такої грамоти ще далеко.

 

Ніякий дядько Тебе до Львова не привіз а самий Батько і не пиляв Ти бревна для когось другого чи жінки майстрової а для себе що я не дуже вірю, у мене память в 70 літ ще працює – і ніякої шухляди з бородами в Тебе не було – і де це Такі врата були без хреста, а пригадай як то було зі школою – як то ми ліпили для Конституції фігури. – Одним словом це вдалось Миші Латишеву.

 

Будь здоров з жінкою і дітьми.

 

Твій майстер Кулак Коверко.

 

 

* * *

 

 

1.08.1953

 

Геник! Чи як я Тебе все звав Дзиндра – хай буде і так. Часто Тебе згадую, не знаю чи Ти коли небудь мене згадаєш, це що ми не переписуємся ще не гріх, багато людей живе, що не переписуються і щасливі. Ти знаєш Геню, що ми вже постарілись, мені стукнуло 60 років. Тобі вже десь під сорок буде.

 

Я хочу піти на пенсію і мені треба якої небудь справки що я працював у Львові раньше, і я Тебе прошу як Ти може мені щось таке організувати в роді справки – треба би ще одного може зговорись з Іваном. Ви би написали що у мене в робітні такого то скульптора працювали учениками по різьбі в камені і дереві або щось подібного, в такому то році і опісля треба би це завірити або в союзі або просто завірити ваші підписи в нотара.

 

Тепер дальше я би Тобі описав своє життя-буття та мені здається що передавець цього письма Тобі лучше розкаже. Я приїхав би у Львів щоби хотц на старі літа бути між своїми та вже так звик у цій Молдавії, не знаю як єї назвати соняшній чи щасливій чи може зовсім напротив як кому що дурна це ясно. Цілий Кишинев розбудовується і робіт багато, в моїй бригаді на сьогоднішній день є 32 чоловіка і всі працюють, дівчата заробляють від 700 до 3000 в місяць – мужчини від 1200 до 3000 так що нарікати нічого – у нас буде в будущім році будуватись Дім правительства – я думаю що Ти не відкажешся приїхати тотяй би на якийсь час підробитись – я знаю що у Львові тяжко за роботу, а як і є то треба напрацюватись – а всяка та художественна чепуха це вже перестаріле, колись і було як було ще пусто, а зараз я не бачу нічого путнього, тут є тоже худфонд і мастерскіє та я там і ніколи не заходжу, бо коли прийдеш то двері на замку – а як ні то однак толку мало.

 

А пока здоровлю Тебе та Твою дружину з дітьми. Здорови від мене всіх знакомих, може Смольський ще живе, Івана з жінкою та дітьми. Як будеш писати напиши що робить Ірина, я єї деколи згадую або і сниться, та яке це все з перспективи 60 років далеке, а яке то колись було гарне в роді життя називалось, та щож зробити під сонцем немає нічого вічного « все йде все минає».

 

А Пока Будь Здоров.

 

Андрійковер

 

Пиши на адрес

 

А.О.Коверко (Осипович)

Кишинев

Ул. Павловская В2 К.П.П.

 

Я живу по Леніна 128а а писати лучше в робітню –

 

Як хочеш мене побачити дай собі скопювати фільм я своїх знимок не маю –

 

 

* * *

 

 

8.01.1954

 

Дорогий Геню!

 

Ти мене дуже порадував своїм письмом я аж заплакав з радости діставши Твоє письмо і так багато всего що Ти написав і післав –

 

Я Тобі дуже вдячний – і за фотографію Лідочки вона дійсно пригадує тітку свою – я не знаю як вони там живуть я навіть не знаю де ця вулиця Семафорна 6. Ти якби писав, то пиши на цю адресу що і раньше Киш. Павловская 62. Я до хати не хочу із-за багато причин, як будеш колись в Кишиневі що Тобі дуже легко зробити – в кождім разі легше як мені, я вже старий пішло 61 рік у мене острий ревматизм а на роботу треба вийти а то я не вийду вийде другий ще до цього у мене постоянна ангіна і жолудок – та це все ще нічого проти дурних нервів – я пройшов все і вся і дурне життя – тепер не занимаюсь ніяким іскуством так як прийшов до переконання до такого до якого і Ти колись дійдеш, Ти можна сказати у Львові оден скульптор що вийшов зі скульпторів – і що – якийсь Сколоздра рубав з Іваном (Весною) хрестики – чи Чайка чи може Рябінін – я все знаю від Майка і знаю який він і по цьому можу міряти всіх і вся – я не знаю якої Ти про него думки а я його вже маю досить, та жалко що він ще і відмінник це ходяче нещастя – тільки Ти візьми ці слова для себе і більш нікому – я Тобі колись скажу чому. Геню будь доброї думки, працюй на стільки наскільки це потрібне Твоїм дітям це важе і сьогодні вже Ірина мене розуміє як має свою дитину, що для мене значила дитина – і так більше пиши я дуже радо від Тебе хотівби ще дещо писаного дістати – і якби це можливо було і ще деяку фотографію мені це пригадує лучші дні життя.

 

Будь здоров з дітьми своїми з Жінкою і як бись мав нагоду передай поклін Лідокіній матері.

 

Аковер

 

 

* * *

 

9.04.1954

 

Дорогий Геню!

 

Посилаю Тобі вирізку з Кишиневської газети «Советская Молдавия» де є знимка Вашого феномена мозаичника – будь такий добрий «так тільки між нами» що це за тип – «що представляє собою його робота – тому о скільки я знаю полєрувати цемент можна тільки стеком й то в замкнутих поміщеннях а на сонці сейчас блідне, на всякий случай черкни пару слів.

 

Як там у Львові, що нового?

 

Я працюю і сяк і так, з КПП не увільнивсь і туда не йду – не знаю що буде, я Вас там всіх прошу пішліт мені справку яку небудь она ж Вас нічим не вяже – щоби тільки було ясно що я по цій спеціяльности працював у Львові від 1921 року і виставлявсь. От і все, чи Ти зовсім там не маєш голосу чи може не хватає для мене пару мінут виділити, все ж таки я для Тебе мав час для всего і Ти сьогодня чоловіком котрому належна увага придається.

 

Пока будь здоров.

 

АКоверко

 

 

* * *

 

 

3.06.1954

 

Дорогий Геню!

 

Я хотів Тобі написати зараз як був у мене Твій приятель Горинь – він обіцяв ще раз на другий день заїхати машиною і забрати мій автопортрет тай не заїхав, видно що дуже спішивс або що подумав що я якийсь страшний чоловік з котрим лучше не заходити собі – я так в роді по його словам подумав – він дуже інтересувався чому я не їду у Львів – вроді я якийсь що або я знаю що – (тільки я єму не показував, я маю правітельствену награду а підозрілим ніяких наград не дають). Я дістав ще в 1949 році почотну грамоту Верхов. Совета – і член Союза – тільки я не заслужений діятель іскусств як Чайка –

 

Геню Геню до чого ми дожили а з нами і мистецтво – як Чайка такий великий – як я його побачив в телєвізорі яка це для мене безвкусна була часть того Огонька! Чайка і ще раз Чайка і ще раз Чайка вирізує з картоплі чи то з чого якісь чуда в роді підпеньків – а співачка з його жінки! (Чи це перша того попа донька) чи може він як модний скульптор взяв другу – більше визначну, а може і заслужену.

 

Ти як побачиш Гориня скажи єму що мені він дуже нагадував того чекіста що переслухував мене на границі як я вернув з Югославії, щось дуже подібні були вопроси, і нехай за мене буде спокійний, бо я у Львів і тому не їду що Львів дуже смердить, а я живу в Соняшній Молдавії де мене поважають – і уважають і я так привик до чистого воздуху що не міг би жити в атмосфері Чайкіного гнізда.(Чайка пригадує мені Дмитренка і здається в любую мінуту міг би то саме зробити. А то він возглавляє бригаду!! У мене є такий Дубіновський що я за него робив роботу а він повіз аж в Англію – а ціла Москва знала, та тільки сміялись з мене, що Дубіновський на моїй спині в рай їде. Рядом стоїть той памятник Котовського що москвичі зробили а Дубіновський гроші взяв – та москвичі не дураки – сказали «деньгі на бочку!» а йому осталось то що випив, а я так розписавсь що і про Тебе забув.

 

 

Геню як будете посилати скульптуру в Кишинев то може Ти би приїхав з нею, побував у мене. Я хорий на ноги – не можу ходити, і якби я навіть хотів приїхати то не міг би я не можу сісти на поїзд. Я хочу свій автопортрет передати в Львівський Музей – тільки щоби не стояв в пивниці як стоїть там вже Франко, бо тут в Кишиневськім Музею стоїть мій Франко та не в подвалі. Я сам знаю що я мало в свойому житті зробив – міг би більше так може мій син зробить за мене, він буде мудрійший. Що до сина – то учиться на 5 закінчив другу клясу, рисує ліпить і ламає, а це добрий знак, не всі то знають і можуть – поламати свою роботу а носяться з нею як Чайка з редактором по письменникам я його назвати боюсь. Вчепивсь папу римського і на нему їздив а Чайка то пронюхав і вчепивсь в него а не знаю вже хто вчепиться в Чайку.

 

Но будь здоров мій дорогий Геню.

 

Твій Андрій Ковер

 

 

* * *

 

3.12.954

 

Дорогий Геню!

 

Як що Ти ще до сьогодня не міг нічого розвідати то листа направ вже в Котовськ я 7.12 звідси виїжджаю, а пиши на адресу Мирослави

 

Кишинев

Горархитектура

Здание Горсовета

Коверко Мирослава Андреевна

 

Я Тобі буду вдячний якщо дещо розвідаєш –

 

Пиши і будь здоров  

 

Твій А Коверко

 

 

* * *

 

6.02.955

 

Дорогий Геню!

 

Я про Тебе не забув, але завсіди так якось складалось що завтра, завтра

 

Я Тобі аж тепер дякую що Ти мені поміг дістати цю копію, я так як Ти написав зробив так і дістав – і зробив вже з неї ужиток – а то у мене був син (він і є) на чужую фамілію на мами прізвище і мені треба було його переписати на свою. А це не йде ніяким чудом аж треба було зарегистріруватись і тогді тільки переписав – а ця стара з котрою я жив забрала всі мої папірці і я не міг нічого зробити а ще до всего нещастя єї прізвище у мене в паспорті було, - хотяй я з нею не був жонатий, а вона при всьому мужа мала десь на Уралі – і так я якось з цеї біди викрутивсь – з бідою пополам оставив все навіть сорочку щоби тільки визбутись покровителя старшого брата (як себе руские) називають – тепер живу трохи вже легше – хотяй бідніше але веселійше – і все бачиш сьогодня навіть зібравсь і Тобі пишу. Спасибі за це що Ти мені поміг, я просто не знав як до цього взятись – Ти може будеш сміятись з мене що мені на шістьдесять другому році життя забаглось сина але як сьогодня бачу з висоти шістьдесять двох років це не так дивно – син гарний здоровий і так як на сьогодня дуже гарний і гарно розвивається – я просто не думав що так може случитись – і в такім віці така гарна дитина може бути – колись пішлю Тобі знимку його.

 

Як там Твоя хороба чи що помагає Тобі це лічення – я хорую ревматизмом – ангіною і 77 ще хворобами – і хай там я привик до них. – А як там в цьому році в Союзі, чи є які замовлення – і взагалі рух який небудь бо у мене на будовах – кляпа повна так що як би у мене не було сина я не мав би що робити.

 

А поки що здоровлю Тебе разом з жінкою

 

Твій Андрій

 

 

* * *

 

 

3.8.956

 

Геню!

 

Я Тебе дуже прошу як прочитаєш по перше відпиши, я жду з нетерпеливістю, знаєш роботи нема – сила тоже нікудишна, здоровлє паршивеньке і тому я Тебе дуже прошу зроби мені ще і прислугу а я скажу свойому Синові щоби завсігди Тебе згадував.

 

Я написав (согласно закону) до Львівського архіва МВД (ц. є обл міліція) щоби мені вислали таку справку: що ніяких документів не сохранилось, тому що зізнання свідків тогді тільки важні як нема нічого в архівах на ліцо. Як би це практично зробити сам не знаю – якби може Ти стрінув Масляка він працював колись в Архіві Городськім може він дещо може сказати. І якби Тобі вдалось узнати де такий архів находиться – і якби Ти міг їх там запитати чи вони одержали таке письмо Коверка з Кишинева вул. Леніна 128а (це моя офіц. адреса) На всякий случай пробуй і мені відпиши –

 

Я чи пак мені обіцяли дати одну роботу на будові Сель-хоз виставки Молдавії та Ти вже знаєш як це водиться – неділь 3 тому я зробив ескізи тематичні на 2 барельєфи 2х4 в Камні – 10 см. глуб. І не можуть зібратись їх оглянути і підписати договір, а Ти між иньшим узнай на всякий случай ціну – на барельєфі є 8 фігур і всякі молдавські багацтва.

 

І роблю проект на памятник соєдінения – не знаю чи що вийде тому що архітектор з котрим я працюю дуже зайнятий на тій будові С.Х.В. Чи Ти робиш той бюст в граніті і як Тобі йде –

 

Поки будь здоров з женою і дітьми

 

Твій старий майстер АКоверко

 

 

* * *

 

25.1.957

 

Дорогий Геню!

 

Відповіді ще нема жду на днях як дістану зараз Тобі напишу.

 

Щодо липи мені писав Іван що десь там в Бродках є Ти йому сказав – то все історії – треба би бути на місці мати транспорт. Я тут дістав але саме порохно. Обіцяв ще Іван в Підберізцях може дістане тогді я приїхавби і забрав. Що до Семерчука я Тобі вповні довіряю – з ним договорись скільки може дати нехай дає (як що буде мати гроші) Римляни сказали «два рази Той дає хто зараз дає» Я пенсію дістав 504 р. Ще грішми ні треба чекати – святий бюрократ думає і віддихає.

 

Здоровлю Тебе враз з Родиною.

 

Твій Аковер

 

Ще одно що найважнійше Я зараз ліплю Бучму, Я його ліпив тогді як він гостив в Кишиневі з Київським театром. Якби Ти міг дістати пару його фотографій негайно вишли. Твій А

 

 

* * *

 

17.02. 957 р.

 

Дорогий Геню!

 

Чи Ти нічого не знаєш що там з Сємерчуком я до него не писав тому що я думаю що Ти з ним лучше поговориш. Я ще звідтам не маю нічого. Я Тебе буду просити як би де можна було дістати – цангобель Такий до клеєння липи. Я дістав липи 1 сорт – і роблю вже – так що я з роботою такою на заробок убезпечений до зими, зглядно до виставки. Я зробив кілька ускізів хочу показати виставкому може підпишу договір- не знаю чи вдасться – буду пробовати. Я роблю в дереві Бучму він Львовянин і 3-жди лавреат стал. Прем. Булоби добре його збути у Львові. Ти так легонько поінтересуйсь.

 

Пиши при нагоді

 

Твій Андрій.

 

 

 

* * *

 

Гор. Львов ул. Літна №4

Скульптору Євгену Дзиндрі

Кишинев МССР ул. Ленина 128а/32 АКоверко

 

15.03.957

 

Дорогий Геню!

 

Прости що пишу олівцем, як на нещастя зломив ручку – Письмо Твоє одержав, робота про двигається вперед вправді дуже пиняво і твердо, по перше я мушу ще і на гроші дещо робити – працюю в дереві (роблю копії пунктіром) зразу я боявсь що воно тяжко а зараз гоняю. Маю двох таких замовлювачів – оден то Дубіновський його вибрали до правління Сов. Худ. З Чайкою і той так як і Ти занимаєсь біганиною а вробітні сидить тільки як на жарких вуглях і то говорить по телефону, а другим є одна скульпторша та скупа баба – і тяжка, я вже спунтував і обробив а вона тоді тільки начинає соображати – і переробляти – а для себе мало часу остає все ж таки я зробив плоскорізьбу Франко і закінчую модель для камня – голову – 45 см вис. І закінчую також в глині бюст Бучми. (книжечку пішли!) від Тебе чекаю на фотогр. ще трохи треба проробити. Фото тобі пішлю – буду його робити в липі. Дерево маю – (а Франка в черешні) тоже дерево маю. Цангобель я взяв взайми у одного столяра. (липу маю на ту роботу Дубіновського – 3 м. куб.) трохи сира. Зробив я ще кілька ескізів молдавських танців. Був у мене один художн. Зі Союзу і буде робити доклад щоби заінтересувати членів – я знаєш – довго не працював творчо і всі про мене просто злої думки – завтра ц.є в суботу буде у мене Майко, він працює досить так з розмахом – я бачив його послідні дві голови дуже цікаві. Мені так придалась би пунктірка. Як єї дістати навіть не можу собі подумати.Мене ще в союзі не востановили. Якбись мав нагоду їхати через Кишинев – може де на курорт в Одесу або Крим – то обов’язково в Кишиневі задержись до другого поїзда – я живу і працюю – 100 кроків від двірця – а я думаю згодом бути у Львові – жінка хоче бачити Львів – но і Володя – він вже так толкує як старий – біда тільки що горло його завсіди болить (мігдалки) – я тобі скажу письмо туда зайшло – тільки звідтам не йде – але я бачу що декому пишуть – може і нам пощастить почекаєш.

 

Пока здоровлю Тебе, Жінку і дочок.

 

Твій Андрій

 

15.03 957 – рівно 11 років як я вернув в Кишинів

 

 

Газета "Вечерний Кишинев" (від 4 лютого 1959 року) про Андрія Коверка

 

 

* * *

 

26.03. 959

 

Дорогий Геню!

 

Чому не відповідаєш – я Тобі перед пару тижнями післав письмо з вирізкою із газети – зараз посилаю знимку – Коми-Кока дерево – Ти візьми деколи на відвагу і напиши письмо – я так завсіди чекаю від Тебе пару слів і вістки про Львівські гаразди – що роблять мої знакомі – як Ти живеш – я скоро не збираюсь у Львів не позволяють гаразди – роботи ніякої – живу з пенсії – працюю – і кладу на полицю – колись моя жінка буде мати чим затопити в печі.

 

Твій Андрій

 

 

* * *

 

Грудень 1959 р.    

 

Дорогий Геню!

 

Я вже дуже давно до Тебе не писав, і тільки тому що живемо в дурних обставинах – завсіди чогось не хватає, завсіди чимось зайнятий і не знаю чи у нас хотяй коли небудь буде час, щоби свобідно поділитись і по душам поговорити. Я зараз находжусь на «творческій» базі під Москвою на Сенєжі-озері, в лапках пишу творческій тому що це непорозуміння а не творчість позганяли всякої дребедєні з цілого Союзу дають їсти і кажуть заниматись творчістю. Я то, як мене знаєш, не розумію як можна наїстись і творити мистецтво. Самий керівник з роду не бачив різьби в дереві і хотів би від мене навчитись – чи пак щоби я йому дещо зробив – буду пробувати – що з цього получиться.

 

Кажуть що будуть підписувати договора – я так бачу що нема з Ким тут підписувати – я їжджу в Москву був на цій виставці Комсомол – і нічого там такого нема – є там якогось нехриста зі Львова і Одрехівського. Більше я нікого не бачив. Я тут буду до 26.12 так що ще захвачу виставку стран народної демократії – якби Ти часом був на цій виставці заїжджай до мене. Треба їхати з Ленінградського вокзала електричкою до Солнечнєгорска а там до «дому художника» автобусом.

 

Хтось мені вроді говорив що Ти хворієш. Геню не давайсь – ні думки не бери такої – бач як я 66 років – і не даюсь не знаю як довго. Мій Влодко Слава Богу росте 24.10 минуло йому 4 роки. Вже пише мені письма – як буду вдома пішлю Тобі знимку. Жінка мені трохи хворіє на серце.

 

Що там робить Іван – як знаєш то напиши. Я до него не писав, він і так не відписавби – у Вас всіх ця хвороба до мене не писати. Чи там іменини, Новий рік і Великдень то скорійш дістану аж з-за моря а від Вас Бог не дає діждатись, але Геню я не пишу це Тобі як виговір, так просто до слова прийшло. Що робиш тепер? Що нового в Союзі (спілці) пиши подрібно – передавай поздоровлення Чайці та ще декому знакомому – може я весною заїду до Вас у Львів хочу жінці показати Львів – і Влодко хоче бачити татову хату. Поки я Тебе дуже сердечно здоровлю – і Твою дружину і доньок.

 

Твій Андрій Ковер.

 

 

 

* * *

 

2.01. 1967  

 

Кишинев  ул. Л.Шевцовой

 

Дорогий Геню!

 

Від душі Тобі Спасибі за поздоровлення Новорічні, Ти мене обрадував безмірно, я думав в своїй старечій голові що всі про мене забули. Ти мені піддав отухи, я віджив, згадав молодість, як ми обрабляли камінь, як будували пам’ятники, про які я сегодня і думати не можу. Мені як сегодня приходиться застругати долотом олівець синові то слизи заливають очі, я не можу нічого робити, права рука зовсім мертвіє, про ноги я нічого не говорю, вони нікудишні, але якось ще хожу, боюсь що недовго, а так би хотілось ще хоть трошки сина підтягнути. Він так багато знає, що я цего і в двадцять літ не знав. Я знаю що Ти багато працюєш, дай Тобі боже ще довго працювати, тягни скільки можеш, може Тобі суджено добитись більшого, як я. Я упав як в Каменярі написав Франко, а Ти піднімай молот і йди вперід. Мене згубила моя дурна натура, заниматись тим, що мені було не під Силу. Я свою силу розбазарив, і сегодня я нічо. Я скрашував якийсь циганський город, і все даром. Одне в Молдавії оставив бюст Франка в Музею – я багато своїх робіт порубав на дрова, я не міг на них глядіти. Але досить!

 

 

Таким як Ти мене в останній час бачив і таким я оставсь, з паличкою блукаю по кімнаті. Будь здоров і бажаю Тобі з Новим Годом багато ще здоровля як рівнож Твоїй сімї бо я крім сина і доньки нікого не маю, я ще хочу для них трошки пожити.

 

Всего найлучшого Дорогий Геню

 

Твій старик

 

 

 

 

21.12.2016