25.05.1939

В неділю 7. травня відкрили в салях Природничого Музею HТШ у Львові першу виставу картин і рисунків Володимира Ласовського. Як XI-а з черги вистав Acoціяції Незалежних Українських Мистців, є вистава Ласовського останньою з імпрез, у яких орґанізації приймав живу участь покійний Павло Ковжун... Покійник був на її відкритті, а відтак своїм звичаєм, робив усе можливе, щоб забезпечити українську пресу звідомленнями і оцінками вистави. Ненадійна смерть Ковжуна відсунула виставу Ласовського на задній плян, справа з рецензіями затяглася. Як нам відомо, то поза передруком вступу І. Іванця дo Катальоґу, в "Українських Вістях" та поза оцінкою С. Гординського в "Новому Часі" не появилося більше нічого про виставу Ласовського. А шкода, бо час призначений на виставу, недовгий, всього до 4 червня, а сама вона така цікава, що варт з нею познайомитися кожному українському інтеліґентові.
Малярство Ласовського відоме вже львівській публиці доволі добре з досьогочасних вистав "Рубу", "Ануму" та "Союзу Львівських Плястиків". Добре теж усім відомо, що Ласовський, зрікаючися поплатної "популярности", почав шукати сам для себе нового виразу та нової малярської форми. На тому шляху довелося йому вже нераз увійти в колізію з прийнятими в широкої публики звичками й поглядами на суть і завдання малярства.
В. Ласовський почав свою малярську каpєpy від науки в робітні бл. п. О. Новаківського. Подібно як учитель він навчився бачити і відтворювати світ крізь семибарвну призму імпресіонізму, та щоб рятувати свою індивідуальність від заглади, мусів остаточно "зрадити" свого вчителя. З павутинної мережі барокових ліній, з повені кольоризму шукав Ласовський визволення в експериментах свого паризького вчителя, конструктивіста Лєже. По короткій блуканині серед засобів свідомого примітиву та деформації, попадає Лясовський в стихію екcпpecіoнiзмy, щоб згодом, як хуртовина вляглася, з чимраз більшим спокоєм і спромогою обєктивного добору скласти власне індивідуальне обличчя. Процес того свідомого підпорядковування засобів малярського виразу, вимогам зосередженої монументальности, проходить у Ласовського з подивугідньою послідовністю, що її м. ін. можемо прослідити й на поодиноких експонатах його вистави.
Ласовський зміняє свою палітру напереміну і чергою від найтепліших до найхолодніших тонів, як теж малярське зацікавлення зовнішним світом. Весельчаний пейсаж вільних просторів уступає вирізкам кубістичної урбаністики, студії мертвої природи починають сіріти й розливатися на задніх плянах різко окреслених брил людської голови та архітектоніки людської пocтаті.
Вкінці приходить у нього черга на серію портретів, де духова глибінь і вираз пробують йти навзаводи з монументальним засновком цілости. По дорозі від молодечих захоплень ріжнобарвними світляними явищами, до шукань стилю, пробує Ласовський усіх "тріків" поімпресіоністичної доби, аби тільки звести до спільного знаменника суттєві елєменти виразу т. зв. "невдячного моделю". Ласовський зрікаючися офіційно-репрезентативних замовлень, тим свобідніше перекомпоновує зверхній вигляд своїх знайомих і приятелів у портрети, занадто субєктивно-програмові, аби вони у тій стадії свого оформлення могли рахувати на попит і поплатність. Тим неменш є вони цікаві і для Ласовського, є дуже характеристичним вкладом у образотворчу культуру наших днів. Портрети Ласовського це візії справжніх, чи уявлених героїв. Ласовський молодий і під кожним оглядом здоровий маляр відчуває по геройськи і по геройськи драпує та характеризує свої моделі. На збірній виставі Ласовського є вибір його праць і спроб з цілого десятиліття. Є тут речі ґалєрійні, є слабші, невиношені, але в усіх без вийнятку слідний вірлиний пазур правдивого, расового маляря.
Вистава Ласовського цікава і цінна, як цілість, з першого періоду його розвитку й тому ми не хочемо вибирати поодинокі експонати та підкреслювати їх, як найбільш типові. Вистане сказати, що в кожному почерку Ласовського пробивається талант і щирість виразу при свідомій цілі та повній свідомости своїх засобів.
М. Голубець.

1938 без політики