Листівка — це наче скромний відблиск мистрецького світа й "рецензії" про листівки не пишуть. Все ж вона заслуговує на те. В цій безпретенсійній формі скриваються часто цінності для того, хто не може подорожувати по славних галеріях. Бувають бездоганні репродукції великих майстрів. Але є листівки менш вибагливі, що дають нам якесь почуття мистецької насолоди, головно листівки фолькльорні, що в останньому часі сильно поширились. Тут вражає, поруч із естетичним задовіллям — і момент рідности у нарисованій постаті чи сцені.
Цих листівок вийшло — впродовж останніх двох літ — доволі багато. Мабуть саме війна, рух населення, зацікавлення нашою справою причинилося до того накладу. Бо справді, впродовж останніх двадцять літ не вийшло їх більше в Галичині.
Перша серія якісно представляється дуже корисно. Це є 7-листівкове видання "Гуцульського Мистецтва" в Кракові. Зложились на те рисунки різних наших мистців із фолькльорною тематикою. І так Святослав Гординський дав дві жінки з-над Дністра й гуцульських музикантів, Р.Касараб дві лемківські пари, а В.Дядинюк жінку з Підляшшя й лемківську пару. Найбільш ефектовні листівки Гординського; вони, хоч не зовсім вірно представляють етнографічні деталі, вражають чітким рисунком та соковитим коліром. Гординський уміє не тільки вичути й зрозуміти наш побут, він і вміє "подати" його глядачеві. Це й відбувається в практиці, де листівки його рисунку найбільш покупні. Дуже поважний підхід у Р.Касараба. Його лемківські пари етнографічно напрочуд вірні; щоб зберегти цей запах Лемківщини в їх сильветці, він навіть пожертвував їх елєгантністю. Але від тих незугарних постатей віє якась своєрідність, якась тиха внутрішня сила. Найменш переконливі малюнки В.Дядинюка. Етнографічно вірні, вони доволі механічно віддають постатi народнього побуту. Тимбільше, що й спосіб подання, а властиво композиція якась шабльонова, немов на зразок "Гандзя, цяця, молодичка".
Серія "Гуцульського Мистецтва" має найбільш сучасний підхід до нашого фолькльору. Та хибою цієї серії є несуцільність, безплановість, а може й випадковість рисунків, що й виявляється в числі листівок (7).
Друга серія фолькльорних листівок вийшла в Празі, без подання видавництва. Автором цієї серії (8 штук) є Василь Королів-Старий.
Зілюстровані тут жіночі типи Карпатської України дають перегляд одної околиці, чого саме бракує краківському виданню. Також технічно вони краще виконані.
Найкраще вийшли в цій серії гуцулки, яких маємо аж три — з Ясіні, Рахова й гуцульська цимбалістка. Дальші жіночі типи — з Довгого, Драгова та Імстичева не такі привабливі рисунком чи кольоритом. Та найкраще з цілої групи вийшла саме бабуся з Імстичева — хоч старенька жінка в такій серії могла творити небезпечний контраст. Оригінальний також задум змалювати нашу чернечу ношу, хоч вона не є народньою. Василіянки стільки віків її носять, що вона цілком увійшла в наш побут. Найменше вдатна листівка з дітьми з с. Задного, де рябий кольорит зовсім вбиває чіткість рисунку.
Жіночі типи В.Короліва-Старого характеризує етнографічна вірність та пошана до нашого народнього вбрання, що з любовю відтворює кожну подробицю. Зачуваємо, що автор приготовляє дальші серії з галицького життя до друку. Яка шкода, що не сягає за народніми типами рідної Полтавщини! Це здається є навіть обовязком тепер, коли вже народній побут там заник безповоротно.
Зовсім окремо стоять листівки різдвяні й великодні. Оці "принагідні" образочки ще більш ніж усі інші попадають у забуття і гинуть ще скоріше, ніж їх наклад. А часто вже сама жанровість їх заслуговує на оцінку, ще й коли спокусили вони добрі малярські кисті.
І так на першому місці стоять тут листівки Галини Мазепи, видавництва "Культура" в Празі. Лише 2 вдалося тут роздобути: "Вифлиємська зоря" і "Волхви". Можливо, що було їх більше. Особливо вдатний під кожним оглядом малюнок перший. Богомати, перестилізована в українську молодицю з соромливо-дівочим виразом обличчя і дитяче-свіжий Ісусик, у роскішно-коліровій гамі, в рямцях коренастих рідних верб — це чудова розвязка великої обрядової тайни — народження Христа. "Волхви" не так щасливо підхоплені, хоч три запорізькі лоби та їх розсідлані коні навівають думку про таку можливість. На всякий випадок Галина Мазепа сміливо підходить до нашої традиції і вміє відчути й передати її по новому.
Друга група "принагідних" листівок знову вийшла в Кракові заходом "Українського Видавництва". Авторами тут були Е.Козак і В.Дядинюк. Е Козак, як завсіди, вмістив багато руху й барв на своїх двох образках "Гагілки" і "Український Великдень". Це знову мистець, що вміє вдарити на ефект, відчути сучасність і промовити до кожного глядача: Підхід може не надто глибокий, але картина пориває своїм життям, своєю естетикою, що є й суттєвим завданням листівки Зовсім інакше підійшов до цього В. Дядинюк. Його "Писанки" й "Тріє царі володарі" безпретенсійні й свіжі. Також втеча до Єгипту вдержана в тоні, хоч тематично чужа. Але дальші три листівки — "Тріє царі", "Ангел пастушкам" і "Христос воскрес" — це переладовані сюжети з солодкаво-патріотичним присмаком. Аж дивно, як мистець із іменем міг спокуситися на такий дешевий ефект.
21.10.1941