упокоїв ся в понедїлок 5 (17) серпня в Новороссийску (над Чорним морем) повертаючи з Кавказа до Кієва.     Иван Наумович родив ся дня 14 (26) сїчня 1826 р. в Козлові, каменецкого повіту, в домі свого дїда по матери о. Николая Дроздовского, тамошного приходника і декана. Отець покійного Ивана був народним учителем в Буську.  

Користачи з ласкавого дозволу редактора "Часописи Правничої", перепечатуємо з неї для Читателїв "Дѣла" першу, яка доси появила ся, ширшу житєпись бл. п. Олександра Огоновского, в котрій начеркнена теплою рукою дїяльність незабутного покійника яко писателя, яко дїятеля на поли народнім і яко професора.       ***  

 

Остатніми часами мені не раз доводилось діставати листи від молодих Украйінців університетского образованя, котрі питають в мене бібліографічних вказівок про книги, по котрим вони могли б приступити до наукового досліду нашого фольк-лору по порівнявчому методу. Мені такі запити, правду сказати, дивні, бо ачейже в кількох університетах, котрі красять нашу Украйіну в Росіі й Австріі, не бракує спеціялістів, до котрих могла б обернутись молодіж, що рвеся до науки. Та коли люде обертаються до мене, то мушу відповідати йім, як можу.

  Після телєґрам, які ми одержуємо, витають Чехи нашого "Бояна" і взагалї гостей руских дуже сердечно.   Вчера [в недїлю] раненько на двірци в Пардубицях повитали Русинів депутації товариств "Сокола", "Доброслава" і циклістів під проводом п. Франт. Ржегоржа. Женщини наші надягли тут стрій народний.  

І.   — Як прийдеш ще раз на світ, чоловіче грішний, то приходи тілько в шкірі нашого Іойлика і Мошка Талана або начальника Блощицї! — говорили собі в нашім селї бідні мужики, котрим присяжний Цуценька раз-у-раз винимав вікна за різну драчку шарваркову. — Им усяка біда помагає, а той, доробкевич жидок з Парижа наче завзяв ся на нашу нужденну Галичину і хоче нам таких Таланів нагнати з цїлого світа...  

[Статья надіслана з Самбора.]   Минувшої каденції відбувала ся в Самборі перед трибуналом судьїв присяжних характеристична і дуже цїкава розправа карна против Берка Шпіннера, торговця кіньми і властителя реальности в Журавнї о злочиньство обманьства сповненого ось в якій спосіб:  

Коли б ми в своій публичній праці руководились особистими мотівами, то ми тепер мали би повне право радіти: все, що ми говорили про т. зв. "нову еру" з єi "угодою" сповняєся і майже сповнилось до кінця. І хід виборів у раду державну і хід справ у тій раді показують, що нема в тій ері нічого нового і що самоі угоди майже нема. Самі угодовскі органи, Діло та навіть Правда мусять говорити щось подібне до прямого признаня сего кінця бучно похваленого ними діла.