А. Текст зі збірки В. Стефаника „Твори“, 1933, стор. 208—209. Львів.   МАТИ   Стара Верижиха підперлася високим костуром йдучи до своєї доньки. Думала:   — Осінь богата, горобці ледво літають такі повні, а навіть бідні діти потовстіли.   — Славайсу.   Сіла в доньки на лаву та тихо сказала до себе:   — Але ж бо файна.   — Та що ти донько робиш, та чому ти за хлопця свого забула, що дідови з рук не злазит і робити не дає?  

[без  заголовка] за автографом листа В. Стефаника до В. Морачевського (1897 р.).   Людем нічо ніколи не казав. Самому собі казав: Я біла хмарка з золотими берегами. Блукаю по небі і за собою лишаю себе по трошки. Як білі лілії — так за мною виглядає. Ростуть на синім небі і вітер ними хитає і ломить. І нема ні хмарки білої, ані лілій білих, що хмарка їх по небі насадила — нема за годинку. Лиш сине небо морщиться таке як море.  

[Іван Франко. Статті і матеріали. 36ірник перший, 1948, с.5–14]  

Триптих.   ​   1. ДУХИ ВСЕСВІТУ СПІВАЮТЬ.   «Земле і світе, небеса і зоряні безвісті — чому стремтіли ви тремтами, якими від віків і століть, від мільйонів літ, від еонів людського існування ви ще не тремтіли ніколи?   Чому так, о суші й океани, глибини й верхи створіння, чому?»  

Замітки про нову повість І. Вільде

(З посмертної літературної спадщини письменника).

Науково-творчий кабінет при Львівському філіалі укр. театр. товариства. — Ірину Вільде висунули кандидатом у депутати до Верховної Ради УРСР. — Бригади письменників. — Делегація канадських українців у Львові. — У видавництві «Вільна Україна». — Плакат-газета.

Уривок з повісті «Ті з Ковальської» Ірини Вільде