Покоління мобільних пристроїв змінюють одне одного приблизно кожного десятиліття. У 1980-х з’явилась перша генерація стільникових телефонів, які працювали ще на аналогових технологіях. Коли на початку 1990-х з’явилась друга генерація, аналогові технології поступились цифровим.

  Наближається 51-а річниця події, яку змушують згадати її далекосяжні наслідки, що ми їх відчули нещодавно – під час войовничого святкування Дня Перемоги у Москві. А все могло бути інакше, якби урочисте відзначення 20-ліття висадки західних союзників у Нормандії, розпочате 6 червня 1944 року, стало прикладом для Радянського Союзу.  

Не відбереш у нинішнього президента вміння добре говорити — він каже, а ти погоджуєшся і віриш. Та згодом багато зі сказаного виявляється радше неправдою. Комплекс невиконаних обіцянок — одна з найбільшпомітніших характеристик першого року президентства Петра Порошенка. І долар по 10 гривень, і АТО, «що має тривати годинами», і продаж корпорації Roshen — уже стали хрестоматійними прикладами політичного марнослів'я.

​​  

Очевидно, людство стає все розумнішим. Принаймні результати IQ-тесту з кожним поколінням стають кращими. Але що ховається за ефектом Флінна?        

Вже рік і три місяці минуло від російської окупації Криму, більше року точиться війна на Донбасі, а Захід досі не годен належно оцінити рівень російської загрози. Така засторога міститься в нещодавно оприлюдненій у Лондоні доповіді «Російський виклик» (The Russian Challenge), яка є вислідом аналітичної роботи експертів лондонського Королівського інституту міжнародних відносин (Royal Institute of International Affairs), який коротко називають Chatham House.

  Умберто Еко, Жан-Клод Кар’єр. Не сподівайтеся позбутися книжок / Переклад з французької Ірини Славінської. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015. – 256 с.   У світі існують книгарні зі спеціальними полицями книжок про читання. Серед них обов’язково будуть такі відомі видання, як, наприклад, П’єр Байяр «Мистецтво розводитися про книжки, яких ми не читали», Альберто Манґель «Моя історія читання» та «Нотатки до визначення ідеального читача», Генрі Міллер «Книжки мого життя», Марсель Пруст «Про читання» й інші.  

На цій виставці хотілось, аби говорив кожен, і говорив багато. Щоби говорила засновниця «Зеленої канапи» Олеся Домарадзька: і про те, як виник задум, і про те, які емоції відчувала під час зйомок, і про враження від першого перегляду результатів… Щоби говорив Костя Смолянинов: бо він фотограф, професіонал, приятель, зрештою – чоловік. Щоби говорила сама авторка проекту Інна Шинкаренко, бо попри те, що вже все, наче, сказано-зроблено, висловлено-написано – в повітрі експозиції продовжує відчуватися інтрига.