Був Гриць премудрий родом з Коломиї,                    Вчився бардз добре на философії,                                Народна пісня.  

Малый Миронъ — дивна дитина. Батько втѣшаєся нимъ и каже, що вôнъ чудно-розумна дитина, але батько, звѣсна рѣчь, сторонничій судя; тай ще батько — чоловѣкъ вже въ лѣтахъ, ледво дочекався дитины и, значиться, яка тамъ будь собѣ дитина, все она у него золота и розумна и гарна Сусѣды тихо шептали собѣ, що Миронъ „якесь не таке, якъ люде“: йде тай розмахує руками, гуторить щось самъ до себе, возьме прутикъ и швякає по воздусѣ, або стинає головки у бодакôвъ та ластôвочого зѣля.

 Малий Мирон — дивна дитина. Батько втїшаєся ним і каже, що він чудно-розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонничій судя; тай ще батько — чоловік вже в лїтах, ледво дочекався дитини і, значиться, яка там будь собі дитина, все она у него золота і розумна і гарна Сусїди тихо шептали собі, що Мирон „якесь не таке, як люде“: йде тай розмахує руками, гуторить щось сам до себе, возьме прутик і швякає по воздусї, або стинає головки у бодаків та ластівочого зїля.

Пан Густав Трацький, найстарший син пана Станіслава Трацького, дідича гірського села Н., був зовсім своєрідна і немаловажна фігура в тій шляхетській родині. Батько його посідав колись значні добра в Конгресівці, але, вмішавшися в повстання 1863 року, мусив опісля емігрувати і стратив усе. Тільки спадок, котрий по кількох роках дістала його жінка, вирятував його від крайньої бідності і дав йому можність закупити оце невеличке сільце в горах східної Галичини.

(див. також цей текст желехівкою)       І  

(див. також цей текст оригінальним етимологічним правописом)   I.  

[Гава. Образок з житя підкарпатского народа. Льв, Накл. тов. «Просвіта», 1888. 39 с. (Вид. «Просвіта», №110, кн. 11)]   Образокъ зъ житя пôдкарпатского народа.   I.   Батько хотѣвъ єму лишити село, и при своихъ спосôбностяхъ певно бувъ бы сего добивъ ся, коли бъ бувъ не такъ дуже любивъ своє потомство. Але що любивъ Гаву безъ памяти, то й не зъумѣвъ удержати належнои мѣры въ своѣй захланности. Кусавъ, якъ то кажуть, бôльше, нѣжь мôгъ проковтнути. Ну, и подавивъ ся, и лишивъ Гаву безъ крейцаря.  

Думка, самосвідомість, бажанє освіти й поліпшеня відносин людських є і будуть для тс сімпатичні все і всю­ди, де тілько по являть ся, без огляду на форму.

Було близько півночи. Широкими смугами лилосьа сьвітло з вікон Д...ськојі резиденціј, — мельодијними переливами роздавалисьа з середини звуки фортепјану. Лагідне сьвітло, відбивајучись від білого, морозом розіскреного сьнігу, мигаје далеко з високого сугорба, мов зірницьа на сходьі,— далеко понад селом лунајут звуки музики та сьпівів, переривајучи мертву, бесконечну тишу сельськојі зимовој ночи.  

[Зоря, 1887, №№ 18–20, 23–24 (15(27).IX–15(27).XII); с.291–294, 311–314, 327–329, 390–394; 410–412]   (Образокъ зъ бориславского житя.)   Яць Зелепуга бувъ хлопъ ледащо. Хто передъ трийцятьма роками переходивъ черезъ Бориславъ, мôгъ бути певный, що або въ коршмѣ, або десь близь коршмы почує пяный, охрыплый голосъ, що выводивъ усе ту саму мелянхолійну пѣсеньку:               Ой не жалуй, моя мила,             Що я пю,             Тогды будешь жалувати,             Якъ я вмру.