3 (15) мая 1848 — 3 (15) мая 1888.   Зазвонили по Европі Великодні звони — Заревло зелїзне слово — Пирс кайдан неволї І з пожежї засіяло Ясне личко волї. Засіяла золотая — Галич освітила І підняла нарід рускій, К серцю притулила; Стерла з него піт кровавий І пятно неволї — Поблагословила тихо На стрїт жизни, долї; Защепила в рускім серцю Правди-волї слово І сховалась — як явилась — У димах і крови.

  Під тим заголовком помістив п. І.Попель, один з виднїйших лиць табору станьчиків, розвідку в ч. 52 краківского „Przegląd-y powszechn oro“. Автор обговорює в нїй новий закін шкільний, ухвалений на послїдной сесіи соймовій, котрим більшість польска мимо протесту послів руских по­рїшила відобрати громадам право презентованя учителїв на посади при школах народних.

Клика польских шовинистів блахма­нить в найвисших кругах у Відни і в Римі, що відрубного руского народу з відруб­ним національним характером нема; що сей нарід, так само як мазурскій, тілько простий люд, котрий польска шляхта має право заступати, а ті интелигентні Русини, що єго заступають в житю і в рускій пра­сї, — то „москалї“ в политичнім, а „шиз­матики“ в религійнім взглядї.

Бесіда д-ра Омеляна Огоновского, голови товариства „Просвїта“ при відкритю загальних Зборів сего товариства д. 20 сїчня (1 лютого) 1888 р.   Свїтлий Зборе!

Нинї обходить вся Галицка Русь 50-лїтну память виходу „Русалки Днїстрової“. Значе­нє сего свята єсть всїм нам добре звїст­не. Однакожь мало хто з жиючих памятає часи Маркіянові на стілько, щоб з пооди­ноких обявів тогдашного житя зміг собї зложити цїлковитий і всесторонний образ так званого духа часу, в котрім покій­ний Маркіян жив, і вїрний образ тих людей, посеред котрих Маркіян обертався, а котрі певно на душу єго посїдали не ма­лий вплив. Суспільність наша жиє так скоро, що нинїшні враженя затирають в па­мяти характер вчерашного дня, не то часу передпятьдесятьлїтного.

Ця стаття не походить від Редакції: вона надіслана з кругів читачів. Деякі думки, висловлені в ній, були  вже в нас нераз  порушувані — вони все ще (на жаль) актуальні. В листі до Редакції автор цієї статті вистерігається, що його слова не звертаються проти нікого та не мають заміру з кимнебудь "воювати". Автор заступає тільки думку, щоб усі спільно призадумувались над способом  виходу з політичного маразму всього українського національного табору. — Редакція.

(Лист з села) Дехто може махне рукою, прочитавши наголовок цієї кореспонденції, ще й допискою: лист з села! Подумає: „Хіба мало у нас пишеться про село? Таж в кожному майже числі .Діла", чи інших українських часописів», можна найти якусь згадку про нього"... Не перечу — пишуть у нас про село багато, але що пишуть? Звичайно: про якісь нещастя і випадки, про ріжні культ.-освітні свята, про аматорські вистави, вечерниці, фестини, про розвиток культурно-освітніх та економічних установ — і поза цим майже нічого більше.

В ч. з 23. ц. м. помістив „Ілюстровани Курєр Цодзєнни“ вступну статтю з алярмуючим закликом до всіх відповідальних польських чинників проти Центросоюзу з цього приводу, що він буцімто заключив з німецькими господарськими орґанізаціями в Польщі таку умову в справах експорту збіжжа, яка має всі риси протидержавної і протипольської акції.

Економічний огляд. Справа індустріялізації всякої аграрної країни стає зправила пекучою, коли густота її населення починає переходити нормальні межі. Останнє явище сигналізує поява т. званих зайвих робучих рук, чи зайвих ротів у сільському господарстві. Тоді то надвишка сільського населення або починає мандрувати до міст, щоб знайти собі працю і прожиток в інших галузях народнього господарства, зокрема в промислі, торгівлі і ремеслі, або еміґрує з рідного краю для хліба на чужину.

Львів, 7. травня 1938.