У 1945 році ніяка війна не закінчилася. Бо з тих, хто її почав, переможеним і упокореним був тільки один. На російського агресора тоді не вистачило усвідомлення

Наука переживання найгірших часів – це те, з чим добре ознайомлений Прохасько, про що засвідчує його генетична пам'ять, його візії формування себе-як-концепції: «в дитинстві я був переконаний, що мені страшенно пощастило, бо я є українцем».

Як ніколи наповненим є заклик – за правління і військо. А списування історії, на щастя, чимось подібне на матч. Хтось ніби пише, а інший редагує

Йосиф Сліпий сказав про вісімнадцять років свого лагерного життя як про цілком втрачені роки. Може, професор у такий спосіб був собою, щоби заради цього собою не бути

Не переживай за те, щоби приготуватися до того, що буде, коли щось буде. 

Втрати і жертви є передовсім образом уявного альтернативного майбутнього. Тобто того, яке би могли зробити ці всі люди, якби вони не померли

Вся російська ментальність тримається на культі ідіота. Вони хочуть, аби те, як їм офігенно фігово, співпереживали усі голімі нормальні

Невідомо, чия це лінія, чиє життя – може, так розгортаються пожежні рукави спадковості. Щось є гідрантом, щось брандспойтом, а щось очікуваною несподіваною пожежею

Чужак, який залюбиться в Україну, визнавши цим її суб'єктність, перетворює себе на доказ можливості її існування. А ерцгерцог Вільгельм Україну полюбив

Коли був дитиною, мені здавалося, що головний чар Святвечора полягає у таємничості й лише окремі люди знають, що Різдво є