«Возьміт мого хлопця, най посидит у вас на уроках. Сидів там два роки на англійскому, то най у вас посидит, то ніц, шо то французке, бо то всьо єдно польска...»
Час від часу нахилявся над домовиною і повторював одне і те ж запитання, мовби покійна дружина й справді могла йому відповісти: «Може, хотяй ти мені скажеш?.. Може, скажеш?..»
Подивляє здатність зауважити у непримітному щось особливо показове, вміння визначити таку неясну межу між прямою стежкою а манівцем, правдою а кривдою...
