Майже рік зустрічав її на тому самому місці і в тій самій годині, коли рано поспішав до праці. Спершу я майже не звертав на неї уваги. Хіба мало людей зустрічаєш щодня на вулиці? Поглянеш, і забудеш.

 

    На тротуарах крутих попеліє снігом І ліхтарнї далекі жмуряться, як зорі. З крамниць веселих пахне свіжим хлібом, Хтось став при шибі і про хліб говорять.   Скриплять підошви на твердім морозі Дзвінки при санях, як остання сповідь, І дзвонять, дзвонять. Дівчина на розі — Кінець терпкавий, що кінчає повість.   Зчорнілі мури кам'яних симетрій Стягає вітер, як рибак у сітях. Жебрак на сходах молиться до смерти, Ростуть на шибах папороть і квіти.  

​ Ось серце в'язень — птах у клітці, Аж тріснуть ребра — в дужім крику. Простору, вітру! При рушниці Писать історію велику!   І бачиш: сірі йдуть колони, В ногах цвітуть гранати маком І перевалюють кордони І захлинаються в атаку.   Кому життя найперше право? Хто прийме смерть як зло конечне? Два слова: нарід і держава Злітають з уст в нове прийдешнє.   А потім здіймеш каск сталевий