​   Немов свідок повільної смерті найрідніших, спостерігаю, як магма мовної проблеми пробивається з надр свідомості і виливається у публічний простір, ризикуючи спалити дерев’яні конструкції нашої незалежності.   Я мовчав з цього приводу усі 26 років нашого вільного життя. Хоча діяв і жив так, ніби ця проблема для мене найголовніша.  

​   Ця зима якось по-особливому гірчить. Ніби й сніг той самий, і свята звиклі знову надходять, і люди по-зимовому метушаться: хтось скуповує всі продукти, хтось рутинно впадає у сезонну благодійність, хтось панічно штурмує банкомати, демонструючи натреновану реакцію на погані банківські чутки.  

  Не існує жодної формули любові, а лише закономірності, які виявляють (або ні) її присутність. Коли любимо, то стараємося кращі риси підкреслювати, а гірші – допомагати покращувати.   Це повною мірою стосується також іншої категорії любові – не тілесної чи міжособистісної, а ідейної, яку прийнято називати патріотизмом.  

Цікаве відчуття – за якихось декілька годин перекреслити холодну осінь і повернутися у тепло. Нелінійне переміщення у просторових та історичних координатах переносить тебе з одного краю Європи, де вона закінчується, на інший – де все починалося.