* * *   Вершники і дзеркала осінніх днів дзюрчання й переливи листя вже одяг скинуто і тіло холодить м’яке леління вітру   Із дзеркала повільно піднімається туман і відбиває у собі кудлаті гнізда потворних птиць що видзьобали світло   Склепіння неба нижчає поволі душа втискається у тіла тепле дно слова говорять з вітром про надію   Зітхає в тілі голуба вода і сходить сонце смерті

    Боротьба з корупцією у нас має деякі збочення. Ще не переловили всіх чиновників та депутатів, ласих на гроші, а вже паралельно беруться за лікарів. Хоча рівень корупції там в рази нижчий за середньостатистичний у сфері бізнесу й політики.  

    Коли я замислився, хто ж саме з депутатів міг сотворити такий епохальний законопроект про щоранкове читання «Отченашу», то не мав сумніву, що ідея ця належить нашій Сяні Білозір. Бо протягом усієї своєї бурхливої депутатської та міністерської діяльності вона незмінно вирізнялася небуденним поглядом на будь-яку проблему.  

  Життя наше складається з маленьких втіх і з великих смутків, а що втіх завше менше, то втіхою стає будь-яка звістка, яка бодай на хвильку розважить наш смуток.   Є новини, які тішать, а є такі, що нервують. Тішить, що взялися за ту Гужву, котра вже давно перебуває на підсосі в Рашки. Але не тішить, що тільки цим обмежилися. Бо є й інші, нічим не гірші. Чого тільки NewsONE вартує!  

    Совок виховав певний тип людей, для яких обдурити ближнього, вкрасти все, що погано лежить, навіть дрібничку, яку можна легко купити, – це вже норма життя. Згадайте феноменальні кадри, як наші гарні галичани цуплять ящики пива з перекинутої фури. Цуплять люди, які їздять на автах, часто на іномарках. Тобто не бідні. Але проїхати повз таке щастя все ж совість їм не дозволила.  

    Росіяни ніяк не второпають, чому західні українці їх люто ненавидять. Вони ж нібито їх визволили. Так визволили, що третина пропала розстріляна в тюрмах, вислана на Сибір і в Казахстан.   Правда така, що від рук росіян загинуло українців далеко більше, ніж від рук німців. А однак є якась певна кількість тупоголових, які все ще по-дружньому ставляться до Росії.  

    У нас склалася доволі дивна ситуація, коли певна частина громадян продовжує загравати з Росією в її ж інтересах, а їм за це нічого не буває. Їхніх загравань ніхто не помічає. А особливо – заперечення російської агресії, бо це, мовляв, усе наші внутрішні чвари.   Я чомусь дивлюся на це як на державну зраду – заперечення російської агресії має оцінюватися на законодавчому рівні. Так само, як і заперечення Голодомору чи Голокосту.  

    Юля навчалася в університеті на юридичному і мала відповідне товариство вищого лету, до якого мені було, як до неба рачки. Вона чесно призналася, що зустрічається з сином судді, який уже працює помічником у суді, і збирається за нього заміж. Але з ним не спить.  

    Так якось склалося, що я завжди був схильним до авантури. Мені хотілося заробляти гроші якомога легшим способом, і я заробляв їх. Просто треба мати таке бажання. Тому дивують мене різні скиглії, які нарікають, що безвіз їм ні до чого, бо й так ніде не поїдуть.  

    Днями на Книжковому Арсеналі мали ми з Віктором Морозовим дискусію про гумор 70-80-тих років. Звісно ж, нелегальний, бо легальний про сантехніків, бюрократів і тещ вільно друкувався в «Перці», і на цій благословенній темі пріли сотні псевдогумористів.