Роботи виконують за кошти міського бюджету. Після консервації руїн їх знову відкриють для огляду.  

Переважній більшості українців поза Галичиною Чортків відомий виключно своєю специфічною назвою. Світлини з дороговказами на кшталт “Сатанів-Чортків” реґулярно спливають у соціальних мережах, – мовляв, подивіться, які прикольні топоніми у тих западенців!  

Усім аматорам історії та мистецтва, яких доля занесе до Сатанова, раджу відвідати тутешній кіркут. По-перше, місцевий єврейський цвинтар є справжнісіньким художнім музеєм просто неба. Витончене різьблення на надгробках (на івриті – мацевот) вражає. Особливо, коли йдеться про мацевот XVII-XVIII століть – на цей час припадає розквіт тутешнього різьбярства. Найдавніші ж поховання на сатанівському кіркуті датуються серединою XVI століття. Погодьтеся, поважний вік.

«Збруч» продовжує мандрівку історичними містама Галичини. Цим разом краєзнавчі стежки привели нас до стародавнього Скалату. Бо якщо у Сидорові стоїть найромантичніший на Тернопіллі «замок-корабель», то у Скалаті замок – «найціліший». Хоч зараз виставляй гармати і готуйся тримати облогу.    

Історія знає чимало випадків успішного розвитку невеличких поселень до розмірів мегаполісів – так само, як і їх занепаду. Причинами деґрадації поселень могли бути війни, природні катаклізми або ж економічні чи політичні чинники. На теренах сучасної Галичини залишилось чимало міст і невеличких містечок, пік розвитку яких припав на XVI–XVII ст.ст., а в наступних століттях вони втратили свої міські права та перетворилися на цілком «совкові» селища міського типу.  

Знову мандруємо надзбручанським «прикордонням». Після старовинного Сатанова – дивовижного містечка, багатого на пам’ятки давнини, – нині віртуально відвідаємо обидва Гусятини. Чому «обидва»? Бо один – селище міського типу і райцентр Тернопілля. А другий – село на Хмельниччині. І лежать вони на протилежних берегах Збруча.  

Досліджуючи історію Надзбручанщини, часто робиш дивовижні, просто неймовірні відкриття. За найфантастичніше з них хочу подякувати «дослідженню» такого собі Максима Запорожця «Холокост по-оуновски», ще з 2007 року. Як добре видно з назви, опус присвячений українським націоналістам і їх злочинам проти євреїв.