Кілька тижнів тому став дідом. Певним чином я причетний до народження людини, якій одночасно суджено і пожити якийсь час разом зі мною, у моєму часі, який сягає давніших часів, і пройти щось таке, чого я не тільки не застану, але й уявити собі не можу.

«...Чоловік має бути як Колумб. Має щось відкривати. Йому сороківка, а що він відкрив. Колумб у такі роки вже відкрив Америку. А він – кілька тисяч фляшок і пару дверей не туда».

Якщо вона стає інструментом, то має іншу назву: пропаганда чи психотерапія

До 25-ї річниці студентського голодування.

І наші в'язниці, всі ті солодкі тюрми, в яких ми перебуваємо тут, на свободі, показалися б нам у своїй наготі, якби не було цих кільканадцять особливо небезпечних, приречених на щохвилинну духовну працю заради всіх нас. 

Література перетворилася на диктатуру того, що прийнято відсікати. На тиранію стилю, початку, кульмінації і закінчення, вирваності з часу, з простору, з геометрії складних площин, з безконечної послідовності. Гауптові вдалося вирватися із цієї лінійності.

То, що хтось із делеґатів Собору стане Папою, мені видається безсумнівним. Бо українська унійна Церква – це те, що виявиться цілковито необхідним майбутньому католицизмові й християнству.

Можливо, все це мене переймає передовсім тому, що я є людиною, яка живе у мові. Але, навіть якщо так, то чим такі люди як я гірші від аутистів, вільних підприємців, гомосексуалістів, євреїв і переселенців. 

Нема такої місцевості, де б поруч не жили і ті, хто воював, і ті, хто годував, і ті, котрих вивезли, і ті, хто здавав, і ті, хто винищував.  І все це відомо, і ніщо не забуто, лиш не треба про це писати. Того, що вчинено, не зміниш. Так собі жиємо до доброї нагоди. 

«Я щасливий, коли дізнаюся, щось дуже просте і рідне від людей, яких можна назвати випадковими. Вони відразу стають близькими.»