Маю підозру, що Путін, який настільки захоплювався саме елементом гри у сталінській діяльності, що сам налаштувався на неї і немов великий археолог, отримує неймовірне задоволення від того, що знайшов залишені знаки та розшифрував сталінське послання.

Тоді все було зовсім інакше, але точно так само. Сто років тому – у 1914. Про війну говорили ще від червня. Хоч те, як могли тоді говорити один з одним, цілковито відрізнялося від теперішнього світу щохвилинної інформації і тотальної комунікації.

Як завжди, нам знов не дали насолодитися історією власною, яку ми так натхненно робили, а тепер вимушені перевести її у спогади.

Можна бути собою, не заперечуючи іншого – це єдиний культурно-ідеологічний рух, який би мав бути визначальним для теперішньої України. Це культивування толєранції до іншості, і щоби ця іншість не викликала почуття чужості.

І війна прийшла у наші гори, у наші ліси. Війна за ліс. Вона настільки справжня, що люди, котрі живуть десь поруч, не можуть собі її навіть уявити. 

Вже тепер ясно, що ніякий чин, жодна акція не зломить войовничого духу обох сторін. І так народжуються життєздатні міфи для  співіснування у майбутній Другій Українській Республіці, яка колись сформується на цій землі.

Прийнято вважати, що всілякі психічні розлади – доля інтеліґентів і марґіналів. Що здорова селянська кров забезпечує тверезий погляд на світ і самого себе. І це є великою ілюзією.

Так і живемо. У цій східноєвропейській тюрмі. Ще й гордимося тим, що живемо непогано. Коли хтось каже, що так неефективно, непродуктивно, нелогічно, то такого можна запитати – а ти можеш запропонувати щось краще?

Наше суспільство перебуває у парадоксальному стані, коли співіснують дві парадигми, два погляди на світ. З одного боку – тотальна зневага до іншого. З іншого – поняття про те, що люди мають керуватися людськими цінностями. Віра у потребу цінностей уже є. Зневага ще нікуди не відійшла.

Школу однаковості ми вже пройшли. Школу настанов і рецептів – теж. Настав час, коли силу має власний вибір. Зрештою, це і є єдиною вимогою часу – вчинити так, як сам вважаєш за потрібне.