Можна тепер твердо сказати, що реінкарнація Табачніка відбулася успішно в образі С. Дацюка. Фейк про міфічний «галицький сепаратизм» розвиває найбільше він, як і думку про нездатність галичан на щось більше, окрім як бути наймитами в російськомовних.  

    Стаття Сергія Дацюка «Українізація та вирішення російського питання» викликала не в одного мене відвертий подив, стільки у ній намішано перекручень і провокацій. Видно, на свіжу голову здивувався і сам Дацюк, бо не минуло кілька днів, як він являє нам новий витвір свого словесного плетива, де намагається виправдатись і пояснити попередню маячню.  

    Люблю я мовні срачі. Нічого з собою зробити не можу. Ні-ні, та й убгаю ще й своїх п’ять копійок, щоби було десять.   Бувало, вискоче якийсь пилип-з-конопель та й почне роздувати з лайна бульку. Дивись – уже та булька як баня Троіцкава сабора. Росте, росте, бо й інші дмухачі підбігають і свої пуки додають. Так вони з мухи й слона напукають.  

   

    Щойно я висловив на Фейсбуку свою думку про зйомки фільму «Шляхетні волоцюги», почалися гарячі дискусії і скандали.  

  Творча група кінострічки "Шляхетні волоцюги" висловила занепокоєння колективним зверненням низки львівських митців із закликом втрутитися у зйомки комедійного фільму, котрий, на переконання апелянтів, викривлює історичні реалії та формує хибне уявлення про довоєнний Львів.   Про це йдеться у заяві, яку поширила команда "Шляхетних волоцюг".    

    А чи не писав я колись, що на Фейсбуку найбільше політологів, істориків та філологів? Щоправда, в лапках. Бо серед них невігласи переважають. А однак і вони мають свою думку. І замість того, щоб свою тупу думку носити в задній кишені, вилазять з нею на люди та ще й потрясають, аби видно було всім їхній безнадійний рівень тамбовського інтелекту.  

 

  * * *   Вершники і дзеркала осінніх днів дзюрчання й переливи листя вже одяг скинуто і тіло холодить м’яке леління вітру   Із дзеркала повільно піднімається туман і відбиває у собі кудлаті гнізда потворних птиць що видзьобали світло   Склепіння неба нижчає поволі душа втискається у тіла тепле дно слова говорять з вітром про надію   Зітхає в тілі голуба вода і сходить сонце смерті

  * * *   Veršnyky i dzerkala osinnix dniv dźurčanńa j perelyvy lysťa vže oďah skynuto i tilo xolodyť m’jake lelinńa vitru   Iz dzerkala poviľno pidnimajeťśa tuman i vidbyvaje u sobi kudlati hnizda potvornyx ptyć ščo vydźobaly svitlo   Sklepinńa neba nyžčaje povoli duša vtyskajeťśa u tila teple dno slova hovoŕať z vitrom pro nadiju   Zitxaje v tili holuba voda i sxodyť sonce smerti