​​   Хто такий Манфред Феррарі, я ще рік тому не знав. Ми перетнулися десь у середині грудня, хоч деякий час перед тим уже листувалися. Манфред Феррарі вирішив замовити мені п’єсу. Він має маленький театрик у швейцарському місті, яке називається Кур (на письмі Chur). Тобто Манфред Феррарі – режисер і артистичний директор театру.  

​​  

​​  

​​   У недавньому інтерв’ю для «Corriere della Sera» президент Росії начебто оголосив себе людиною щасливою й чесною. Мені надзвичайно сподобалося це вишукане почуття гумору. З таким же успіхом Путін міг би назватися високим блондином або видатним філантропом. Бути водночас і щасливим, і чесним вдається далеко не кожному, тож російського президента можна лише привітати з таким подвійним досягненням.  

​​  

​   Уже перший тур президентських виборів у Польщі показав, що ця країна цілком прецизійно поділена на Схід і Захід. Співвідношення – передусім територіальне, але й згрубша за кількістю населення – майже як фіфті-фіфті. Дві Польщі, так би мовити. Схід і Захід не разом.  

​  

​   Протягом останніх років п’яти або й більше я мав дошкульну проблему з доволі часто повторюваним в інтерв’ю запитанням, яка з недавно прочитаних книжок мене по-справжньому вразила. Таких книжок не було. Можливо, думав я не без легкого смутку, мій читацький досвід перейшов усі межі вразливості? Можливо, пора взагалі припиняти читання?  

​   Йдучи уздовж мурів Києво-Печерської Лаври вулицею знову ж таки Лаврською в пошуках потрібної мені брами, я почув слово «брат» і невдовзі зрозумів, що це до мене. Прошачка виглядала типово – увесь російсько-православний комплекс із усім притаманним йому культом «духовности» та фізичної занедбаності. Ви, мабуть, цілком виразно все це собі уявляєте, і будь-який детальніший опис тут зайвий.  

​   Що відбувається з мовою, коли з’являються вороги?