У невеликому місті творчі особи живуть за принципом: «Хочеш свята – влаштуй його». Мистецька родина Березянських вже десятиліття організовує культурні імпрези для стриян. Саме завдяки двом донькам та мамі в місті розвивається живопис, театр і мода.

«У кожного своя правда. А за однією брехнею ховаються мільйони. Завжди йдеться тільки про окрему людину. Ісус був на хресті сам, якби смисл цієї історії був інший, Його спалили б у сараї разом з апостолами».

«Парсіфаль» Р. Ваґнера на оперній сцені у день Страсної П'ятниці – давня традиція європейських театрів. Це сценічна містерія, священнодійство, у якому ведеться оповідь про рани, біль, гріх, страждання, прощення, містеріальний урок християнської моралі через співчуття до ближнього.

Ліонська опера завжди робить ставку на високий рівень артистизму, акторської гри, на красиві голоси і професіоналізм вокалістів. Щодо рівня оркестру Львівської і Ліонської опер – обидва чудові.

Після тягучих часів пострадянської імітації мистецтва ми нарешті стаємо свідками, коли те, що покоїлося на закритих маргінесах української культури, стало враз запотребуваним через свої мистецькі сумління та чесність. Ідеться про родину Лободів.

У цей ювілейний для нинішньої соленізантки день пропонуємо віртуально перейтися виставою її двох живописних циклів

Безум, який продукує Гапоненко, фантасмагорія, у яку вона заселяє своїх героїв, – це репліка в дискусії з Просвітництвом (а значить, із самою концепцією раціонального Заходу і містичного Сходу).

Лінч настільки вперто залишається Лінчем в усіх моментах свого життя, що навіть вважаючи його самозванцем чи божевільним, не знаєш, як це довести. Якщо ж він геній, то чому геніальність з вуст генія аж настільки проста?