З початком року шкільного хочу піднести одну справу шкільну — а то в имени многих.
В обох руских ґімназіях [у Львові і в Перемишли] при записах натискає ся на учеників, щоби записувались на надобовязкову науку польского языка. Крім того надають ся тій науцї всякі прероґативи. Хотяй у львівскій і перемискій ґімназії нема нїяких польских учеників, поставлено там для польского язика осібних сталих професорів і наука та відбуває ся не в годинах по-за-шкільних [як оно для надобовязкових предметів загально принято], але в годинах звичайних [від 8—12] з очевидною шкодою для тих учеників, що не записались на польске і котрі в таких годинах мусять з утратою часу зі школи виходити.
Вправдї молодїж руска виносить з наших людових шкіл [в котрих при теперішній системі кладе ся на польскій язик найбільшу вагу] достаточне знанє польского язика в слові і письмі і розширює ті відомости ще й опісля з практичного житя в такім спольщенім Львові і Перемишли, то однак ми не мали би нїчо против того, щоб она і в ґімназії доучувала ся язика і літератури братного народу, з котрим судилось нам жити в однім краю. Але ми бажали би, щоб та сама міра була примінена також в школах польских що-до руского язика. Та, на жаль, так не єсть!
Найперше, уже в людових школах польских [і то у всхідній Галичинї] веде ся наука руского язика [з малими виїмками] дуже недбало і більше лиш для форми. Найлїпше илюструє се факт, що сам инспектор краєвий, звиджуючи сего року польску і руску школу вправ у Львові, мусїв — як говорять — сконстатувати, що в рускій школї вправ наука польского язика подає ся зовсїм після приписів і дїти учать ся там точно язика польского, але в польскій школї вправ нема того що-до язика руского. А треба знати, що в польскій школї вправ у Львові учать ся дїти язика руского ще більше, нїж по других школах, та й наші власти шкільні старають ся ту аномалію в польских школах покривати! Не досить того! В многих польских школах вщіплює ся в дїтей навіть упередженє против руского языка. Многі учителї і учительки [винявши кілька мішаних годин призначених для того язика] не промовлять нїколи руского слова до дїтей, оказуючи тим свою погорду для русчини — і не тілько не вправляють их в бесїдї рускій, щоби володїли нею [як се закон велить] на рівнї з польскою, але впоюють в них ще засаду, щоб они по руски нїколи не говорили. Біль стискає серце, коли бачимо нераз, як така дитина, ледви підрісши від землї, зайшовши в рускій дім не хоче одного слова промовити по руски, "bo to po prostu... to bardzo nieładnie... ja bym wstydziła się tak mówić". І се проява не спорадична! Перейдїть міста і місточка у всхідній Галичинї, де є польскі школи, а ви найдете безчисленні жалї рускої публики на таке шовіністичне вихованє дїтей, мов-би нас Русинів уже завтра мало не бути в краю, або мов-би на руїнах Руси мала вже завтра повстати у нас Польща. Се система шкільна, идуча з гори через семинарії учительскі і интернати польскі [як се недавно проявилось в тернопільскім процесї] та через многих инспекторів окружних...
Польска молодїж, вийшовши з таких шкіл людових з дуже малим знанєм руского язика, залишує тую науку в школах середних цїлковито і забуває вскорі навіть тую крихту, яку ще знала. Розуміє ся, молодїж та не йде в пізнїйшім віку на Мазури або в инші польскі сторони, але остаєсь у нас і хоче сповняти різні обовязки між суспільностію переважно рускою. І чи-ж дивно, що она, не знаючи по такім вихованю язика руского з конечности топче всякі постанови законів в користь рускої народности і переводить у нас дїлом narodow-ий оклик: "niema Rusi" — на Руси, та що все те дїє ся під оком правительства...
І мимо такої разячої аномалії в наших відносинах краєвих не чинять анї ц. к. намістництво, анї краєва рада шкільна, анї дирекції польских ґімназій найменших заходів, щоб розвинути в польских ґімназіях науку руского язика! По ґімназіях, винявши кілька, нема навіть кваліфікованих учителїв для руского язика; цїла наука обмежуєсь по-найбільше на елєментарні відомости, відбуває ся часто лише в кількох віддїлах, і зовсїм не може заняти мислячої молодежи. А вже польскі ученики з засади не ходять на язик рускій!
В минувшім роцї виразив презідент краєвої ради шкільної п. Бобжиньскій при візитації тернопільскої ґімназії велике своє зачудованє, що анї один польскій ученик не був там записаний на науку руского язика, а деякі наші наївні люде робили собі з того вже надїї на лїпшу будучність. Але хто знає духа тих сфер, той не уводив ся тими словами анї в хвильку. Таж п. Бобжиньскій і краєва рада шкільна знають від давна дуже добре, що польскі ґімназіясти не учать ся руского язика! Впрочім мимо такого великого счудованя не зробив п. Бобжиньскій нїчогісїнько, щоби ту аномалію в польских ґімназіях усунути.
Коли-ж власти шкільні зовсїм не старають ся о то, щоби польска молодїж в польских середних школах учила ся руского язика, котрого она цїлком не знає, то чи-ж єсть то справедливо, щоб дирекції руских ґімназій формально силували руску молодїж до науки польского язика, котрого она й так досить знає?! Ми шануємо наші дирекції за примірне веденє наших институцій, однак против пресії що-до науки язика польского мусимо рішучо застерегтись і мусимо заявити, що они не мають до того права і виходять по-за границї своєї компетенції. Знов же руска публика і ученики мають в тій справі повну свободу і можуть цїлковито після своєї волї поступати. В минувшім роцї заявив один поважний Русин отверто директорови львівскої ґімназії рускої, коли той єго намовляв посилати сина на польскій язик: "Краєва рада шкільна зовсїм не старає ся о то, щоби польска молодїж в польских ґімназіях учила ся руского язика, то й я з засади не записую мого сина на польске!" І не записав! Таке становиско єсть для нас певно прикрим як з огляду на саму науку так і з огляду на міжнародні відносини до братної нам народности, — однак коли верховодячі сфери тої народности систематично иґнорують і неґують наші права на нашій рідній земли, то годї стискати приязно нам ту руку, що нас на кождім кроцї кривдить. Ми мусимо показати, що ми відсуваємо нашу кривду, — і що ми на своїй земли не раби Польщі, але свої пани!
Дѣло
30.08.1895