Сими днями видав предсїдатель ради міністрів і міністер справ внутрішних ґр. Кільмансеґ рескрипт, в котрім дано урядникам державним директиву, як мають розуміти і берегчи тайну урядову та виконувати прислугуючі им горожаньскі права. Рескрипт виданий на основі ухвал, які запали на радї міністерскій, а звучить дословно так:
"В наслїдок повтаряючих ся случаїв видає ся потрібним, щоби з огляду на виконуванє горожаньских прав зі сторони урядників истнували у всїх кругах тихже поправні (correct) погляди і щоби всї члени того стану знали, яке становище в тій справі правительство заняло. Взагалї не підпадає сумнїву, що державним урядникам на рівні з всїми другими горожанами держави прислугують загальні права, опираючи ся на конституційних і основних державних законах та що им в силу тих прав дозволено принимати участь в публичнім житю. Рівнож нема сумнїву і що-до сего, що на державних урядників их уряд і службова присяга вкладають окремі обовязки, котрих нарушенє підпадає карі після истнуючих дисціплінарних припасів і що в виду того державні урядники при виконуваню своїх горожаньских прав повинні наложити на себе такі обмеженя, які випливають з природи их службових відносин. Так напр. цїлком ясно, що прислугуюча взагалї горожанам держави свобода переселеня мусить бути для державних урядників обмежена в наслїдок их обовязку урядового проживати на місци своєї служби. Урядник державний находить ся взагалї в тім положеню, що й члени инших публичних звань, котрі — як н. пр. члени стану духовного і войскового — за-для спеціяльних обовязків свого стану і званя мусять придержувати ся границь, обовязуючих виключно лиш их званє і стан.
Именно лежить се в природї службових відносин, котрим урядники в наслїдок свого вступленя до служби добровільно підчинили ся, щоби завсїгди мали перед очима заприсяжений обовязок береженя тайни урядової. Але при тій нагодї треба з притиском пригадати, що цїлком не полишає ся свобідній оцїнцї поодинокого урядника осуджати, котрі з поданих єму урядово до відомости фактів і подїй треба в интересї служби берегчи в тайнї, а що такій осуд прислугує лиш покликаним до сего настоятелям або начальникам урядів.
Загальні конституційні права, передовсїм увзгляднені в публичнім житю, суть: право свобідно висказувати свою гадку, право петиціонувати, право стоваришень і зборів та і політичне право виборче.
Право висказувати свобідно свою гадку в межах закона прислугує також і державному урядникови. Але в справах, котрі дотикають єго службових відносин, або котрі він мав нагоду пізнати лиш яко урядова особа, повинні бути міродатними виключно лиш службові приписи і єго присяга службова. Так само противорічило би се елєментарним понятям потрібного авторітету і карности в орґанізмі власти, єсли би розпорядженя властей були піддавані на внї зі сторони підчинених им орґанів у ємній критицї, або єсли би урядники в случаях, коли чують ся покривджені розпорядженями начальної власти, або уважають себе управненими до жалоби, піддавали під публичну дискусію свої службові відносини, бо тим способом був би надто виразно зазначений намір, усунути ті справи з-під оцїнки і осуду покликаних до сего чинників с. є службового начальства. Таке поведенє не дасть ся погодити з удержанєм порядку і не може терпітись правительством.
Рівнож прислугуюче урядникам державним право петиціонувати повинно им бути застережене, а лиш повинна бути повздержана така форма, котра не відповідає становищу і повазї стану урядничого. В тім взглядї передовсїм не можна одобрити, єсли круги урядників устроюють публичні або всїм доступні збори в тій цїли, щоби обговорювати і укладати петиції для береженя певних интересів стану, а також щоби запавші ухвали були подані до відомости правительства з поминенєм зверхних властей, н. пр. дорогою тїл репрезентаційних. Таке поведенє ослабляє природну і дисціплінарну звязь між урядниками а их зверхним начальством та квестіонує повну независимість стану урядничого супротив політичного руху сторонництв. Рівнож лежить в тім зневаженє загально обовязуючого припису, після котрого урядники суть обовязані подавати свої жалоби і кривди в дорозї службовій, с. є. через своє безпосередне начальство, до piшeня покликаних до сего сфер, котрі знов з своєї сторони суть обовязані до найуспiшнїйшoгo береженя интересів підчинених урядників. На згаданий припис службовий треба звернути увагу і в тім случаю, єсли поодинокій урядник або кількох урядників робить ужиток з конституційно прислугуючого им права петиціонованя.
Правительство, звертаючи ся против остентаційної і не згідної з дисціпліною форми петиціонованя, не хоче нїяким чином вкорочати ті права, які загально запоручене право стоваришень і зборів признає також і членам стану урядничого для відповідної цїли і гідного репрезентованя своїх спеціяльних интересів станових. Єсли стоваришеня, засновані урядниками державними для виконуваня згаданих загальних прав, і скликані збори обмежають ся на дотичні круги а змаганя стану урядничого суть там гідно і фахово обговорювані, то правительство буде завсїгди прихильно оцїнювати бажаня і жалоби, доставлені єму від таких стоваришень. Однак збори, на котрих внутрішні справи стану урядничого стають ся предметом публичної аґітації а поодинокі політичні сторонництва суть покликувані на покровителїв стану урядничого, утрудняють правительству увзглядняти в такій спосіб предложені справи.
Вкінци щодо політичного права виборчого, котрим хіснує ся урядник державний будучи повноуправненим горожанином, то вже самі обовязки стану не дозволяють єму виконувати се право в такій спосіб, котрий заключає в собі чинности демонстраційні або незгідні з єго присягою. Такою чинностію треба уважати, єсли урядник державний при актї виборчім, котрий відбуває ся за для охорони свободи виборів при помочи тайного голосованя, бере в очевидний спосіб сторону сего або того сторонництва або при тім навіть розвиває аґітаційну дїяльність. Того рода виконуванєм права виборчого ставляє себе урядник в ряди політичних борцїв і позбавляє себе потрібної обєктивности, котра єсть нaйвaжнїйшим услівєм виповненя єго обовязків службових.
Тож єсли у виконуваню загальних політичних прав зі сторони урядників державних не ставляє ся нїяких дальше идучих обмежень, по-над ті, які випливають з природи і спеціяльних обовязків відносин службових, — то з другої сторони правительство єсть обовязане і рішило ся, в интересї береженя дисціпліни і хороненя публичної адміністрації перед всяким закидом сторонничости і односторонности, виступати з всякою строгостію против урядників, котрі не звертають уваги на зобовязаня, які тяжать на них по мисли повисших висказів."
Безпосередним товчком до виданя сего рескрипту були наближаючі ся вибори до віденьскої ради міскої. Як звістно, побіда сторонництва антісемітского при доповняючих виборах до віденьскої ради міскої на веснї сего року затревожила лібералів і причинила ся до розбитя коаліції, бо ліберали закинули правительству брак енерґії і повну безсильність. До побіди антісемітів мали причинити ся урядники, отже рескрипт — в котрім наказує ся урядникам при виконуваню их політичного права виборчого заховати повну безсторонність і збороняє ся розвивати аґітацію — має задачу наложити до певної степени пута на урядників при надходячих виборах. Сeї досить невдячної ролї підняв ся провізоричний кабінет, бо єго задачею єсть підготовити грунт для дефінітивного міністерства, а нове, рівнож дефінітивне пораженє лібералів при виборах віденьских могло би знївечити всякі комбінації, після котрих при складї нового кабінету і більшости парляментарної мають бути увзгляднені ліберали. Бар. Хлюмецкій, висказуючи свій погляд що-до будучої ситуації політичної, запевнив, що правительство не помине лібералів, а виданий рескрипт має послужити ad captandam benevolentiam. Ліберальна праса віденьска приняла рескрипт з признанєм, а N. fr. Presse загнала ся з похвалами для рескрипту так далеко, що накликує урядників прямо до вдячности, бо — каже — Бісмарк видав свого часу такій рескрипт, котрим наказав всїм урядникам, щоби не важили ся віддати своїх голосів на опозиціоністів. От, чого забагає ся тепер лібералам!
Всї обмеженя горожаньских пpaв урядників мотивує і оправдує рескрипт взглядами службовими. Понятє "взглядів службових" дуже широке і дасть ся дуже добре примінити там, де треба закрити властиві интенції. Про ті взгляди службові найлїпше знали би розповісти галицкі урядники Русини, котрі виконуючи свої права горожаньскі старали ся після своїх сил причинити ся до добра свого народу. Виданий рескрипт, котрий обовязує також і стан урядничій в Галичинї, скріпить ще більше практиковану у нас систему "względów służbowych".
Дѣло
13.08.1895