На величезнім фронті від Дністра до Німаня йдуть кріваві бої між двома супротивними силами, двома світами, двома маркантними світоглядами. Ціла Европа поділена на два табори: червоний і білий. Перший з них, прінціпіяльно антимілітарний, всіми можливими способами змагає силою зброї накинути світови свій світогляд і свій лад. Другий, намагаючись повалити перший, руководячись інстинктом самозбереження висунув Польщу як свій охоронний вал. Не треба додавати, що в польськім народі з небувалою нагальністю і експресією пробуджено вічно чинний імперіялізм, все обіймаючу нуту своєрідного месіянізму, відгребано з белєтристичних шпаргалів Сенкевича-епос ягайлонської ідеї. Отся спадщина польського елєменту, цей атавізм не реґульований розумними й розважними політиками не тільки спричинив багато шкоди польському народови і його державі, але й український нарід пхнув в страшну пропасть.
В цім змаганню рішається доля нашої дорогої Галичини. Положення є вельми важке, важче — як колинебудь лишим разом, більше поплутане, тяжче для позитивної розвязки. І це повинні ми ясно собі усвідомити, не віддаватися ніяким сонним приманам, ніяким ілюзіям. Маємо до діла з кількома чинниками, а всі вони не є нашими приятелями.
Кождий польський уряд, що ще вчора сягав по далекі українські землі, що з видом тріюмфатора говорив про себе, як про репрезентатора єдино рішаючої сили на Сході, що всякий голос виведення справи Східної Галичини на ширшу арену приймав як визов, що з кождим успіхом своєї мілітарної сили подвоював гнет, — сьогодня він починає промовляти більш згідливою мовою, виявляє бажання супокою і наладнання кращих відносин. Одначе мусимо признатися, що не маємо основ, щоби повірити в ці голоси. Не маємо даних, щоби пройнятися пересвідченням, що ті самі інстинкти, які досі кермували польським громадянством, політичними і иншими чинниками справді пригасли і вже не віджиють. Побоюємося, що це тільки звичайний стан передишки, після котрого зі здвоєною силою буде піднята відома політика на українських землях, та що нашим жертвам не видно кінця. Ми нераз перестерігали польське громадянство і відповідальні чинники перед режімом безапеляційного нищення і взивали до вирішування вікових конфліктів не шляхом репресій, заборон, тюрем, таборів і т. п., тільки порозумінням від народу до народу на основі права самоозначення народів. Та, на жаль, наш голос був голосом вопіючого в пустині, о скільки не приглушив його червоний олівець польського прокуратора. Чи досвіди двох останніх років, а головно трьох останніх місяців навчили чого наших сусідів, виявить недалека будуччина.
Другим чинником є коаліція. Вона уважає Польщу охоронним валом проти більшовизму і тому підпирає польський уряд, не входячи в те, яку політику веде він супроти инших народів. Страх перед тим, щоби роль охоронного валу не перейшла на Німеччину (якщо Німеччина взагалі бажалаб переняти на себе роль охоронього валу) та щоби тим чином не бути приневоленою до ревізії версайського диктату заставляє антанту звернути на Польщу спеціяльну увагу. Справа Польщі є справою коаліції, бо в противнім разі всі здобутки війни і диктаторський мир перемінилися би у свиток зайвого паперу. За сею справою, звязаною з життєвим інтересом самої коаліції, не хоче антанта бачити нашого гіркого й незавидного положення. Колиж до того додати, що рахунки, покладані галицько-українською дипльоматією на Анґлію є теж непевні, то справді картина нашого положення мало має в собі потішаючого. Сов. Росія буде пактувати з Польщею безпосередно. В тих пактах обіцює признати в користь Польщі ліпшу границю, як це пропоновано в ноті Льойда Джорджа. Очивидно, жертвою тієї ліпшої границі впалаб перш усього Східна Галичина.
Одного факту нам не приходиться легковажити, а саме, що наша справа знову виплила на арену світової політики. Не сміємо під ніякими умовами прогайнувати цеї хвилі. Дипльоматичні заходи це поки-що єдина зброя на теперішню хвилю. Одначе чи серед політичного торговища по упливі тижнів і місяців нас знову не схочуть відправити з яким жебрацьким статутом?
Вже сьогодня здрігається серце на один спогад, що нам дається "спромогу" доходити нашої самостійности. Цю самостійність ми вже добули, ми добули її нашими трупами і пролитою кровю, а зрабовано її нам у підступний спосіб саме при допомозі відповідальних керманичів коаліції!
Не буде хиба тому злишною річю ще додати, що для цього ми потребуємо залізної дисципліни і безумовного обєднання наших сил. Перед нами великанська, світляна ціль! Нехайже наші уми, серця і наші сили будуть немов стріла на витягнутім сталевім луці, який вимірений тільки до цеї одної ціли: Зєднання нашої території в одну незалежну державу.
Громадська думка
26.07.1920