знаходимо в "Буковинї" таку допиcь зі Станиславова:
"Станиславівска капітула епископска наміряє приступити до конечно потрібної реставрації тамошної катедри, як з надвору так і з середини. Мури єї, особливо з західної сторони, повідбивані, тинк обпав, декуди дощ глибоко затїкає і розрушує помалу мури. Рівночасно виринає потреба розширеня катедри о кілька метрів по-за престіл. З огляду на се, що до Станиславова має прийти з часом епархіяльний семинар, прибуде по-над 70 питомцїв з наставниками і професорами богословія, треба доконче розширити пресвитерію, щоби при богослуженю можна клир помістити. До того і греко-кат. людність в станиславівскій катедральній парохії вже піcля спису з року 1890 без войска і вязнїв виносила до півпята тисяча, а від того часу значно збільшила ся; самого-ж сталого війска гр.-кат. обряду прибуло 100, кромі 400 вояків краєвої оборони. Також з вереснем 1895 року прибувають в парохії дві нові школи 4-клясова дївоча школа в містї і 4-клясова школа мішана в Княгининї-Гірцї, а проєктує ся ще школа в Княгининї Кольонії. Ті три школи мають після пляну дістати окремого руского катихита. Всї ти обставини вимагають розширеня одинокої на цїле місто церкви в містї епископскім. При тій нагодї треба би піднести oбi передні вежі, котрі виглядають як-би втяті і придавлені. З тою реставрацією мурів в парі має йти і украшенє в серединї, відповідаюче становиску катедри в епархії, яко матери всїх церков та і их взірця, яким би она повинна бути, бо тепер, як виражає ся автор моноґрафії о Станиславові, Шарловскій, ся катедра "wewnątrz, pomimo podniesienia jej do godności katedry, przedstawia się bardzo ubоgo i pamiatek historycznych żadnych nie posiada." Також повинна би катедра прибрати з надвору і в серединї вид приноровлений до стилю всхідного і до вимогів богослуженя обряду нашого, подібно як се недавно стало ся в перемискій рускій катедрі. Коли в роцї 1891 епископ Пелеш рукополагав в Станиславові одного пресвитера з епархії гр.-кат. крижевацкої [Kreutz в Кроатії] виразив ся той-же о катедрі, що нема в нїй "niczeg istocznеg" [нїчого всхідного], і оно так дїйстно.
А з инших церков всхідного обряду, що истнували в Станиславові, нї слїду, хиба той угольний камінь викопаний сего року з-під церкви Воскресенія Хр. з 4 мая 1670 року; на котрім то місци жиди поступові тепер взносять свою божницю [як в рисунку єї видно, величаву божницю з копулою і вежами, сказав би-сь, що то церков]. З церкви cв. Варвари на Калицкій улици також нї слїду; тілько горбок на огородї парохіяльнім свідчить про місце престола, а церквище, відрізане вже з одної улицї домами жидівскими, що-раз більше стїсняє ся і в другій улици, безпересадно кажучи, на 10 кроків, хоч само ще досить просторе. Церков та вже в 1848 роцї була заперта для богослуженя, але відбували ся там збори руских cелян, котрі, як оповідав оден очевидець, на голос дзвінка предсїдателя клякали... Переказ згадує ще про третю церков на Заболотівскім передмістю [чи не Воведенія, о чім свідчить чаша, жертвована р. 1674 молодшим братством до церкви Воведенія]. Шарловскій уважає правдоподібним, що она стояла там, де тепер камениця Сїраковских і дім Вєржейского при улици Третього Мая. Так всї три рускі святинї, які на просторі нинїшного міста Станиславова колись истнували, зникли з лиця землї, і вірні того обряду на місце тих не поставили нїчого нового. Коли міста, як Золочів, Тернопіль, мають по три муровані церкви, то в Станиславові єсть тілько одна, именно бувшій поєзуїтскій костел, котрий правительство в роцї 1847 передало на церков гр.-кат. парохіяльну і розпорядженєм міністерским з 21-ого жовтня 1849 р. остаточно признано єї греко-католикам станиславівским. В роцї 1862 перебудовано в нїй престол відповідно до руского обряду і поставлено долїшний иконостас з намістними образами досить примітивної роботи Ивана Маґаса. Часткова реставрація, переведена коштом фонду реліґійного адаптація на катедру в роцї 1885, коштувала 19 000 зр.
Позаяк в тій одинокій церкві епископ і 14 священиків уже тепер відправляють богослуженя, тож потреба, особливо при більшаню й духовеньства і вірних, конечного розширеня тої святинї. В цїли переведеня тої справи упросила еписк. капітула архітекта п. Левиньского, нашого земляка зі Львова, а той по оглядинах радив поставити три копули над пресвитерією і двома поверхними захристіями, бо само продовженє пресвитерії було би будівляним нонсенсом, вивести обі передні вежі, перепровадити реставрацію з надвору і в серединї, що з відповідним украшенєм і устроєнєм церкви коштувало би до 100 000 зр. і по зібраню тої суми належало би доперва приступити до перебудови та украшеня церкви. Тої гадки був і попередний епископ Пелеш, котрий при відходї з Станиславова просив своїх наслїдників, щоби до докінченя того дїла аж тогдї приступали, коли будуть мати средства до відповідного і достойного положеня вінця. [Вістник 1891, стор. 128].
Але з-відки фондів узяти на то дороге дїло? До тепер від року 1889 зібрано ледви 7 500 зр. Отже пepeдoвсїм повинні сповнити вірні станиславівскі свій обовязок супротив своєї церкви, а в дальшій лінії парохіяне всї враз з Княгинином прилученим. Ту би вже богато помогло, коли би розпорядженє ординаріятске з вересня 1893 р. було здїйстнене, щоби бодай раз в місяць складку в катедрі священик збирав, особисто і на ту цїль виключно обертав, по попереднім увідомленю і заохоченю пapохіян до складки. В великій мірі могло би і братство церковне парохіяльне причинити ся з доходів часто збираних в церкві, ограничаючи ся в видатках на другі потреби тілько не конечне, призначаючи значнїйші квоти на фонд украшеня церкви рік-річно, тим більше, що тілько світла жертвують люде, що купувати єго не треба, а деякі потреби сполучені з богослуженєм покривають ся з павшалю з реліґійного фонду. Господарка братства повинна би бути раціональнїйша і достроєна до осягненя сеї великої цїли. Не зашкодило би братство скріпити интеліґентнїйшими і тою справою одушевленими особами. Однак і того було би за мало до довершеня того великого дїла. Длятого в другій лінії обовязані клир і епархіяне справу обнови катедри уважати за свою і по заспокоєню своїх перших місцевих потреб причинятись так, як зробили львівскі і перемискі епархіяне зі своїми катедрами. То певна річ, що станиславівскій клир і епархія спомогли в значній мірі справу украшеня обох згаданих руских катедр, як се можна переконати ся з виказів в свій час оголошених, отже було би річію справедливою, коли-б і обі другі епархії прийшли в поміч станиславівскій катедрі, бодай тою квотою, яку епархія станиславівска для них понесла. Длятого треба би ще віднести ся до обох Ординаріятів. Реліґійний фонд, яко патрон на дотичне прошенє міг би причинитись якою запомогою, як се вже було. Не менше і рада міска не відмовила би значнїйшої запомоги на ту цїль, як не відмовила на лат. костел Єзуїтів. Адже катедра руска була би памятником историчним і оздобою міста! Читаючи, якою значною квотою каса щаднича в Кракові причинила ся до реставрації катедри на Вавелю, маємо і ми Русини особливу і на справедливих причинах оперту претенсію до каси ощадности в Станиславові на запомогу на сю цїль, бо як Ординаріят так і Консисторія, богато парохій руских, институції рускі і товариства уміщують свої капітали в тій щадници, н. пр. товариство дяків, фонд вдовичій і инші причиняють ся до єї зисків... Коли видимо жертви тої каси на тутешні два лат. костели, ба й на божницю жертву над 3.000 зр., то справедливо можемо домагати ся від тої щадницї запомоги на обнову рускої катедри.
Коли міністерство призволило льотерію на будову тутешної жидівскої синаґоґи, то гадаю, не відмовило би і прошеню тутешної капітули о таку льотерію, сли би капітула і в тій дорозї схотїла побільшити фонд. Поставленє катедри станиславівскої на рівнї з львівскою і перемискою під взглядом єї украшеня єсть постулятом чести і достоїньства не тілько клира і вipниx тої епархії, але і всїх прочих Русинів, позаяк одинока руска церков в що-раз розростаючім ся і хорошими будівлями заселяючім ся містї Станиславові, де що-раз більше прибуває і висших урядів і достойників, котрі вже з уряду в днї торжественні нашого обряду і в днї нормальні мають в нїй являти ся, та одинока церков з епископскою катедрою і капітулою в такім запущенім станї, зіставати дальше не повинна без нараженя на справедливий докір недбальства і байдужности..."
Дѣло
26.07.1895