І знову на політичнім обрію виринає здавалось вже погребана справа Східної Галичини. В майбутнім розємі між Совітською Росією і Польщею під покровом Анґлії ходять найбільш суперечні вістки про цю справу. Анґлія домагається плєбісциту у Східній Галичині мабуть негайно; підрядні члени коаліції — Франція й Італія виставляють домагання плєбісциту для всіх народів, що заселюють простори між Росією і Польщею. Совітська Росія, зглядно її посестра Радянська Україна бажають довести до того, щоби плєбісцит у Східній Галичині відбувся під охороною червоної армії. В розємових комбінаціях зявляються слухи й про те, що Східна Галичина малаб бути поділена аж на три полоси: 50 км. полосу на схід від Перемишля мають держати польські війська, друга 50 км. полоса на схід від першої із Львовом становилаб невтральний пас, решта Галичини до Збруча мабуть находилась би в посіданню червоних військ. Друга розємова верзія неґує попередню і присуджує Галичину переходово тій воюючій стороні, що в мент наступлення розєму буде в фактичнім посіданню країни.
Найважнійшою із вісток, що торкаються справи Галичини, є подана від Arbeiter Zeitung відомість, що в переговорах в Льондоні між Росією і Польщею поруч инших новоутворених держав візьмуть участь і представники Східної Галичини, щоби утвердити свою незалежність.
Розємові поголоски сильно трівожать наше громадянство. Думка про поділ Східної Галичини, хочби на короткий час, є вбийча для життя нашої країни. Східна Галичина, що стільки витерпіла і винесла на своїх плечах на протязі шестилітньої воєнної заверухи, що вже через поділ воєнними фронтами стільки разів була позбавлена нормальнійшого життя, малаб знову впасти жертвою комбінацій сильних і підпасти трьом ріжним і протилежним режімам. Такий став був би дуже нездоровий і загрожував би спокоєви країни. Крім того Львів, осередок політичного, економічного і культурного життя цілої країни, був би позбавлений животних соків, перестав би бути артерією взаїмно перехрещуючихся і взаїмно себе побуджуючих інтересів. Для українського населення Львів має особливше значіння, бож тут находяться центральні українські інституції: банки, кооперативи, господарські товариства, бібліотеки, видавництва і т. п. Культурне життя, що вже стільки разів мусіло завмирати через воєнні події, тепер булоб остаточно віддане на скорий занепад. Львів, що вже від хвилі обсади його польськими військами сильно пішов декадентським шляхом, тепер ще більше зазнав би гіркої долі. Тому в інтересі столиці краю і його мешканців — Львів, на нашу думку, навіть в переходовім часі повинен ділити долю Східної Галичини.
Дальшим і ширшим витанням являється справа плєбісциту. Розуміється, це найбільш демократичний спосіб в руки самого населення віддати вирішення долі країни. Одначе, чи цей спосіб є конечний? Чи справа із Шлєзвіком і Західними Прусами не є досить переконуючою? Чи треба нових спроб на те, щоби в краю порушувати знову ті, вправді незначно пригаслі інстинкти ненависти і тим самим піддержувати дальший заколот і стан нервозної горячковости. Велика більшість населення вже заздалегідь вирішує справу Східної Галичини.
З ним тісно вяжеться остаточний етап політичного впорядковання нашої країни. Ми все оборонювали зєдинення українських земель в одній українській незалежній державі. Та з наведеної в горі за Arb. Zeit. вістки виходилоб, що Анґлія задумує погребати справу Наддніпрянської України, зглядно лишити її до рішення самій Росії. Тільки Галичина має особливішій інтерес для Анґлії.
Сього дня важко сказати, яким шляхом розвинуться дальші події. Найблизчі дні може кинуть дещо світла на цю замотану квестію.
Громадська думка
18.07.1920