В затиші улички Кампяна, проти зеленого садку евангелицької церкви живе сідоглавий старець, що дві третини свого довгого життя віддав праці для української справи, Нестор українських парляментаристів і редактор епохальної "Руської письменности" — Юліян Романчук.
До народньої праці станув як добрий учитель, під якого батьківською рукою вчилася молодь любити все, що рідне, вслухуючися в проречисту мову рідної літератури минулих днів і сучасности. В 70-тих роках виступає в публіцистиці, як представник молодіжи в боротьбі зі "старими", а відтак уряджує цілий ряд народніх віч, що зразу таки причинилися до навязання взаємин поміж народом а інтеліґенцією, яка до того часу стояла наче поза скобками свого народу.
В 90-их роках був Романчук одним з творців т. зв. "нової ери", яка мала бути помостом польсько-української згоди, а була тільки болючим непорозумінням.
Як соймовий і парляментарний посол, вибираний безпереривно, стає Романчук речником народніх кривд, голосом гнобленого народу, який не дивлючися на умови, усе був щирим і гідним, ніколи не доводив до понижень і упідлень.
Довгі часи був Романчук предсідником клюбу щиро-народніх послів в парляменті а навіть уже підчас війни, коли частинно відсунувся від чинної політики, покликано його на становище президента українського парляментарного клюбу, опорожнене К. Левицьким.
Протягом усеї своєї довголітньої діяльности, був Романчук наче прообразом політики чистих рук і чистої совісти.
В неділю, дня 4. ц. м. в день іменин Ю. Романчука, зібралися в його помешканню представники українських інституцій — д-р Роман Перфецький, проф. Кирило Студинський, д-р Степан Федак, д-р Володимир Бачинський і директор Михайло Галущинський. В імени зібраних промовив д-р Перфецький, який підніс заслуги сідоглавого солєнізанта для української справи, якої боронив він з трибун колишнього австрійського парляменту і галицького краєвого сойму.
Зворушений солєнізант подякував депутації, після чого розвелася щира, товариська гутірка.
Громадська думка