Місто Бібрка представляло минувшої суботи цїкавий вид. Від полудня проходились по ринку громадки селян-виборцїв і міщан бобрецких та вижидали з нетерпеливостію свого улюбленого посла. Коли по 2-гій годинї з полудня появив ся пос. Романчук на дорозї до ради повітової в супроводї місцевого пароха о. Дзеровича і аддюнкта судового п. Сосновского, пронеслась та вість летом блискавицї і обширна саля ради повітової виповнилась сейчас по береги селянами-виборцями. Також явило ся кількох священиків, деякі з околичних дїдичів-Поляків, як маршалок ради повітової п. Нєзабитовскій і кількох місцевих урядників.
О. Дзерович, представивши зібраним пос. Романчука, предложив вибір презідії зборів. Зібрані одноголосно аклямацією вибрали предсїдателем зборів о. Ипол. Штогрина, а заступниками предсїдателя о. Боднара з Підднїстрян і міщанина бобрецкого п. Козакевича. На секретарів покликано селян: Прибилу з Романова і Біду з Суходолу.
О. Штогрин подякував за вибір, представив зібраним, яку честь зробив им пос. Романчук, являючи ся на збори, і удїлив голосу п. Романчукови.
Пос. Романчук зачав:
Слава Исусу Христу! Честні панове виборцї!
Дякую вам за участь в нинїшних зборах, дякую, що послухали мого зазиву і явили ся в такім числї, хоч лиха і невідповідна пора певно спинила многих від участи. Дякую вам, що пізнавши важність справи та явивши ся на нинїшні збори, хочете мати вплив на свої справи і вглянути, чи ваш заступник боронить добре і совістно ваші интереси в радї державній, куди ви єгo вислали перед трема роками.
Три роки доходить, як ви мене вибрали своїм заступником, а я доси не ставав перед вами. А вже-ж ваше право мати від посла справозданє. Посол се повномочник, плєніпотент народу, тож треба того посла вислухати від часу до часу. З ґазет неконче можна дізнатись всеї правди, бо одна ґазета замовчить про вчинки посла, друга знов опише або витолкує их не конче вірно; для-того найлїпше самого посла випитати і з єго уст почути про єго роботу. Я знаю свій обовязок порозумівати ся з вами і слухати вашого голосу. Але минувшого року я не міг явитись на справозданє за-для тяжкої недуги; сего-ж року вже складав справозданє в Долинї, спросив був виборцїв до Калуша, але за-для холєри ті збори не могли відбути ся, а тепер стаю перед вами.
Перед півтретя роком зачала ся нова каденція ради державної, і між нововибраними послами у Відни явило ся сїм руских послів. Прийшли ми в трудний час, бо ситуація парляментарна не сприяла малим клюбам послів. Для малих клюбів пригідна така ситуація, коли цїла рада державна подїлить ся на дві менше-більше рівні части, бо тогдї менші клюби можуть перехилити справу на одну або другу сторону. Так тепер не було. По сторонї правительства станула з-разу така значна більшість, а именно нїмецка лївиця, клюб Гогенварта і коло польске, що правительство не потребувало оглядатись на дрібні клюби. А се-ж природно, що для правительства вигіднїйше порозумівати ся з численнїйшими ґрупами послів, анїж з дрібними клюбами.
Які-ж були відносини руских послів до инших клюбів? Зачну від найблизших сусїдів, від послів з того самого краю, від т. зв. кола польского. Показалось скоро, що з колом польским не можна ити разом, оно має инакші интереси від наших. І так н. пр. піднїс я потреби руского шкільництва, именно жадав отвореня нових ґімназій руских — а коло польске виступило против того жаданя, подаючи неслушну причину. Коло признавало в тій справі лиш соймови компетенцію, а тимчасом такі справи полагоджувались і полагоджують ся в дорозї адміністраційній. — Прийшла справа реформи виборчої. Нїмцї і Чехи хотїли знасти посередність виборів в сїльских громадах. Внесеня в тій справі відослано до комісії з 24 членів, в котрій не було нї одного представителя рускої народности. Я домагав ся розширеня тої комісії на 36 членів, щоби війшов до неї і один рускій посол. Коло оперло ся такому розширеню комісії і не допустило до неї Русина. — Я поставив внесенє на збільшенє о десять числа послів з Галичини до ради державної з курії сїльскої і удав ся до кола польского о підпертє того внесеня. Коло відмовило вимовляючись тим, що правительство не бажає порушати тої справи під теперішну пору. Та найшли ся инші клюби посли инших народностей, котрі підперли моє внесенє. — Хотїв я ставити интерпеляцію в справі еміґрації людей за границї нашого краю в минувшім роцї. Справа еміґрації дуже важна, бо треба би дізнатись, яка причина спонукує нарід покидати рідний край щоби відтак зарадити тій причинї. Я вказав в интерпеляції, що нарід бідує, не находить достаточної опіки від властей і з розпуки втїкає в світ (Голоси: Правда!) — тож годилось би, щоби правительство розслїдивши причини, усунуло ті недостачі. Я удав ся о підписи під ту интерпеляцію до кола польского і буковиньских послів. Деякі буковиньскі посли підписали, але коло польске відмовило підпису, вимовляючи ся тим, що я не подав властивих причин еміґрації, а именно аґітацій, в котрих добачали польскі посли головну причину. І знов треба було обійтись без кола польского. Длятого рускі посли ишли осібно, своєю дорогою, не оглядаючись на Поляків, на послів з того самого краю. — Рівнож в инших справах, як н. пр. що-до виїмкового стану в Чехії, що до проєкту правительственного в справі реформи виборчої погляди руских і польских послів різнили ся.
Що-до прочих клюбів і послів иншої народности, то можна сказати, що рускі посли мали у них симпатію, а се заявляло ся в тім, що они не відмавляли свого підпису і підпори там, де Поляки відмовили. Найбільше підпирали руских послів ческі посли, хоч і инші посли відносились прихильно до справ, порушених рускими послами.
Рускі посли, війшовши до ради державної, були тої гадки, що не лиш в бесїдах треба висказувати кривди і потреби свого народу. Бесїда, хоч і найкрасше виголошена, прогомонить безслїдно. Треба ставити також самостійні внесеня і интерпеляції. Интерпеляції важна річ, бо правительство мусить дати відповідь на справи порушені в них. Давнїйше того не робили рускі посли, з виїмкою хиба одної интерпеляції о. Озаркевича. Тепер Русини поставили дві интерпеляції: в справі еміґрації і обиди руского духовеньства у звістнім рескриптї — та внесенє в справі реформи виборчої.
От і насуваєсь гадка, як мають поступати рускі посли дальше, яку політику им вести. Чи вести им політику опортуністичну (утілітарну), чи засадничу, принціпіяльну? Політика опортуністична опирає ся нa дрібних та хвилевих користях, які відносить ся від часу до часу при різних нагодах, нагинаючи ся до обставин: політика же засаднича опирає ся на певних, сталих засадах, без взгляду на хвилеві обставини, або дрібні користи. Я тої гадки, що політика опортуністична для нас тепер не надає ся, і моральна шкода з неї була-б більша анїж хвилева користь. Русини повинні вести політику засадничу, а именно поставити собі засади в двох напрямах. Політика Русинів повинна вестись в демократичнім дусї; у нас повинно увзгляднятись передовсїм добро люду, тих найчисленнїйших а найбільше покривджених найнизших верств народу. Ми повинні опиратись передовсїм на народї, тим більше що не маємо нї шляхти нї капіталістів. Відтак ми повинні стояти за повною рівноправностію народів. Не можемо допустити, щоби один нарід над другим старшував, лише щоби виповнилось в практицї се, що наказують закони писані.
А на яких засадах стоять инші клюби, а передовсїм коло польске. У Поляків инша справа; у них є не лиш простий нарід, але і шляхта та богате міщаньство. В політицї Поляків переважає аристократичний напрям. Дальше: они стоять за автономією країв а не народів. А се дуже велика різниця.
Рускі посли повинні тримати з послами, що стоять на засадах демократичних і рівноправности народів. Се однакож не виключає, щоби в справах загально край обходячих, як реґуляція рік, запомоги, будова зелїзниць, і т. д. всї посли одного краю разом і згідно поступали.
Супротив правительства повинні Русини стояти на становищи интересів народних і державних. Они повинні звертати увагу лиш на дїйстні интереси держави, а не на интереси правительства. Правительство зміняє ся, а кожде має свої спеціяльні интереси та хоче их переперти, і нераз правительство иде против интересів держави в нашім понятю. Єсли-ж не ходить о конечні интереси держави, то належить підпирати тілько таке правительство, котре єсть нам прихильне. В противнім разї Русини повинні виступати против правительства, не оглядаючись на нїякі взгляди.
У нас як-раз зайшла тепер зміна правительства. Загально можна сказати, що як за давним правительством нема чого жалувати, так на нове нема що покладати надїй, хоч аж по заявленю того нового правительства можна видати остаточний суд.
Давне міністерство, здавало ся, повинно було бути для Русинів добре, бо оголосило, що стоїть по-над партіями. На жаль, не придержувалось оно тої засади, лиш латало і пхало на перед, опираючи ся на сильнїйших елєментах, а не дбаючи про слабших. Вправдї в остатних часах оно зробило дещо для Русинів, от хоч би згадати концесію на заснованє товариства обезпечень "Днїстер" (помимо неприхильної опінії намістництва), а відтак деякі школи. Але оно не давало Русинам розвивати ся, взмагати ся в силу — ино противно, оно піддержувало систему: ослабляти Русинів, не дати им зорґанізуватись. і так підкопано вплив і значінє руского духовеньства; урядників рускої народности стероризовано, так що они боять ся брати участь в розвою свого народу; ради громадскі, одинока автономічна орґанізація Русинів, повибирані в деяких повітах під напором і впливом старостів в сей спосіб, що війти не так заступають интерес громад як суть орудями в руках власти нераз против интересу громади. Се все і таке инше підкопує і ослаблює нашу силу. В остатнім часї міністерство, правда, зробило одну добру річ, именно внесло проєкт реформи виборчої. Та дивно, що оно власне за те упало, що добре зробило, а не за свої злі дїла. Против правительства злучили ся три найбільші сторонництва парляментарні, повалили єго і настало нове міністерство.
Найлучше міністерство для Русинів і для Австрії взагалї було-би таке, що стояло би дїйстно по-над партіями.
Тепер же у нас настало міністерство коаліційне. Засїдають в нїм заступники трех сторонництв: нїмецкої лївицї, консерватистів і Поляків. Але не виджу в нїм людей, котрі би з того дали пізнати ся, що стоять за рівноправностію народів або за добром простого люду, як се послїдне н. пр. можна було сказати о міністрі д-pi Штайнбаху. Єсли се міністерство коаліційне поставить за свою проґраму, що теперішний стан національного і політичного посїданя має бути задержаний, то Русини не можуть на се згодити ся і мусять противставити тій проґрамі проґраму переведеня рівноправности. Бо ми, Русини, покривджені, ми не можемо обстати при тім, що посїдаємо, а мусимо добивати ся того, що нам належить ся.
Деякі впливові члени того міністерства згадували передше, що можна би дати Галичинї де-в-чім виїмкове становище. Ми маємо вже деякі закони, з-під котрих винято Галичину, от н. пр. §.48-ий закона шкільного з 1883 р., в котрім говорить ся о віроисповіданю управителїв школи. Галичину не обовязує той параґраф, і ми бачимо, як некористно се для Русинів. О такім виїмковім становищи для Галичини говорено що-до реформи виборчої, именно що-до безпосередности виборів з сїльских громад. Против тої виїмки Галичини мусїли би не лиш рускі але і всї селяньскі посли, а з ними весь рускій і польскій нарід запротестувати.
Деякі члени коаліційного міністерства може будуть домагатись розширеня автономії Галичини. Автономія добра річ, але в тих краях, де нема переваги одної народности над другою, одної верстви населеня над другою. В противнім разї автономія виходить в більшу некористь слабшої сторони. Най буде у нас переведена повна рівноправність, най рівні права обовязують не лиш на папери але і в практицї, тогдї цїле населенє стане в оборонї автономії. Але так, як тепер стоять справи, мусїли би рускі посли і всї рускі патріоти рішучо виступити против односторонного розширеня автономії, мусїли би стати перед народом і втягнути весь нарід до акції. Даремні були би крики що се підбурюванє: оно є тілько обороною своїх прав.
На тім закінчив пос. Романчук свої погляди на загальну ситуацію політичну, а приступив до обговореня спеціяльних справ, які трактують ся тепер в радї державній як н. п. до реформи податкової, реформи процедури цивільної, реформи ординації виборчої, до проєкту о спілках селяньских і господарств рентових і т. п. П. Романчук згадав відтак свої промови в комісії буджетовій о потребі реґуляції Днїстра, о дешевій соли для худоби, о екзекуціях податкових і т. п. Не повтаряємо того, бо вже в справозданю пос. Романчука в Долинї згадано о тім обширнїйше. Замітити лиш треба, що коли пос. Романчук став говорити про екзекуції податкові, між зібраними дали ся чути наріканя на кривди селян. "Подавайте менї факти, — говорив пос. Романчук — але докладно і вірно списані, а я буду міг представити их, де треба, і показати наглядно, яка кривда дїє ся бідним селянам".
По справозданю зачали деякі виборцї ставляти питаня і интерпеляції. Латиньскій парох з Бібрки кс. Тіль звернув увагу на малу дотацію (450 зр.) для катихитів реліґії при школах народних в Бібрцї, так що нїхто не хоче подаватись на ту посаду — а о. Дзерович жалував ся, що Бібрка не могла дістати безпроцентової позички на будову школи з фонду, ухваленого соймом. — Пос. Романчук відповів, що, хоч ті обі справи відносять ся до компетенції сойму а не ради державної, — він радо займе ся ними.
Селянин Прибила з Романова жалував ся на високі такси нотаріяльні і оплати скарбові при дрібних спадщинах. — Пос. Романчук пояснив справу так і ухвалу соймову з сего року та обіцяв порушити єї в радї державній.
За-для спізненої пори, замкнув предсїдатель о. Штогрин збори, висказавши в имени зібраних повне вдоволенє з дїяльности пос. Романчука в радї державній і зазначивши, що вповнї годить ся з поглядами посла на порушені справи. Селянин Прибила внїс многолїтство в честь посла а всї зібрані грімко відспівали.
По тій офіціяльній части окружили посла Романчука зібрані і почали ще питати про різні справи, висказуючи свої потреби і бажаня. Між иншими і маршалок Незабитовскій просив посла Романчука, щоби порушив справу потреби запомоги на засїви весняні для селян.
[Дѣло]
21.11.1893