Ірляндія.

Ірляндія се синонім боротьби за Рідний Край, за його волю і долю, за незалежність, за достоїнство і гідність ірляндського народу.

Вперта, безнастанна боротьба невеличкої Ірляндії кипить вже довгі десятки і сотки літ. І ніщо не зігнуло цього народу-борця, глядіятора на арені ситих і вдоволених синів Альбіону. Побідні і безглядні Анґлійці, насильством і брутальною силою покоривши вільну Ірляндію, загарбали Ірляндцям основу їх буття — землю та запрягли їх у важке ярмо зарібників на лятіфундіях анґлійських льордів або на фермах протестантських Ульстерців. Та це ще більше насталювало Ірляндців на вперту і затяжну боротьбу. Анґлійці денаціоналізаційним системом позбавили Ірляндців найдорожчого скарбу — мови. Накинули їм свою мову, свою культуру. А Ірляндці, навіть втративши мову, в мові свого гнобителя говорять цілому світови, що не спічнуть, аж їх Батьківщина буде вільна і свобідна.

В часі війни загально відомою є справа Кізмета, національного героя Ірляндців, голови сінфайністів, котрий вишукував союзників задля скинення ненависного ярма. Він згинув, та ідея, за котру він боровся, вічна і невміруща.

Анґлія побідно покінчила війну із найбільшим своїм супротивником, а її велич і могутність підриває невеличка Ірляндія. Анґлія впоралася вже з великими державами, приневолила їх тим або иншим способом слухатись світового прикащика, а маленька Ірляндія стікає кровю і не піддається.

Акція, що тепер ведеться в Ірляндії, є головно спрямована на підпалювання і нищення будинків, занятих військом і поліцією. І ця акція не вгаває. Горять державні будинки, попеліють військові бараки, розриваються бомби на вулицях людних міст.

Анґлійський уряд відповідає репресіями. Правда, він є схильний поладнати ірляндську справу через наділення Ірляндії автономією, як це звичайно практикує Анґлія із своїми кольонїями. Та Ірляндці лишили вже за собою думку про автономію; вони домагаються повної незалежности. І ллється кров. Анґлійський уряд по всім усюдам будує бльокгавзи, розльоковує війська, творить летючі кінні кольони, на наверствованню вікових кривд ірляндського народу заводить "право і порядок".

Поруч із отсими заходами збройно-репресійного характеру, Льойд Джордж бажав би провести через парлямент свій проєкт "гомрулю". З другого боку робітники Ірляндії всіми силами підпирають боротьбу незалежників. І тут наступає конфлікт між пролєтаріятом Ірляндії і робітниками Анґлії. Ці останні зовсім не бажають собі відірвання Ірляндії від Анґлії. Це виявилося головно аж конфліктом що до перевозу анґлійської муніції до Ірляндії. Ірляндські залізничники відмовилися перевозити муніцію проти своїх братів. Цікаве є становище Томаса, провідника анґлійських залізничників, котрий на однім зібранню, говорячи про напружену ситуацію в Ірляндії, висловив думку, що він вправді розуміє ідейні побуди, котрі кермували ірляндськими зaлізничниками в справі відмови що до перевозу муніції, одначе мусить піднести, що в Ірляндії гинуть анґлійські жовніри, моряки і цивільні люде. Так ставиться до визвольних змагань ірляндської робітничої кляси провідник робітників пануючого народу.

Правда, серед анґлійських робітників є відлами, котрі домагаються припинення воєнної акції з ірляндськими революціонерами, одначе їх голос не доходить до тих висот, де резидують можновладці, ані їх акція не виказує такої енерґії і катеґоричности, котра заставила би всесильну Анґлію остаточно поладнати ірлядську квестію.

Ірляндія — це синонім геройської, невгасаючої боротьби за Рідний Край, за своє місце під сонцем свободи. А стільки таких Ірляндій розкинено по цілім континенті, стільки народів в муках і крови змагається із всесильністю політичного імперіялізму і економічного плянтаторства?

Громадська думка