Вторкове представленє "Барона циганьского'" вийшло так велично, що публика загалом була ним очарована. Співи і гра, костюми і картини сценічні робили дуже приятне вражінє на публику, а знатоки признавали, що наш театр міг би сміло з таким виставленєм сеї оперетки виступити й на великій сценї. Именно знаменито вийшли хори а передовсїм хор циганів в I-ім актї. Картина ж сценічна, в котрій цигани підносять на руках Барінкая яко свого воєводу, була в цїлім того слова значіню ефектовна.
Співачки артистки старались вивязати ся з своєї задачі як найлїпше. П-а Фіцнерівна яко Саффі мягким і малозвучним та старанним співом зєднувала собі повне признанє публики, панї Лопатиньска яко Арсена співала дуже добре, коби менше апатії в міміцї, а п-на Радкевичівна яко чарівниця Чіпра грала лучше які попередницї в сїй роли: єї чистий і сильний спів і виразна дикція зєднує собі симпатію слухачів і каже надїятись, що ся артистка стане з часом окрасою нашого театру.
Що-до артистів — то головний герой п. Ольховий в роли Барінкая співав знаменито, але лише співав, бо гри як-би не було. Треба п. Ольховому більше сміло порушатись і знаходити ся в ситуації. Роля Гомоная була обсаджена [п. Ольшаньским] без порівнаня лучше, нїж давнїйшими часами, а о знаменитости гри п. Стечиньского в роли "Князя свиньского" чей-же й не треба говорити. Піднести також належить добру гру п. С. Підвисоцкого в роли цигана-злодїя.
Все наведене як також зовсїм одвітне відогранє инших роль, зложили ся на те, що публика, котрої явилось над сподїванє більше, як на попередних обох оперетках, вийшла з театру з як найлушим вражінєм.
В четвер відограв наш театр знану драму Судермана "Честь", котрої автор заставляє суспільність розважити над понятєм так легко всюди і всїми уживаного слова "честь". Сю драму грано в цїлости і в найменших дрібницях так добре, вірно і наглядно, що публика вся потонула своєю увагою в драмі і з найбільшим напруженєм слїдила розвій акції. П. Лопатиньскій в головній роли Роберта Гайнеке показав дїйстний драматичний талант, він зрозумів добре а вірно характер героя, переняв ся ним на скрізь і відограв єго з цїлим жаром душі. Тому ж і не щадила публика єму заслужених оплесків. В сїй драмі звернув на себе увагу зовсїм удачною грою "панича" Курта і Стадник, котрого до сего часу ще не видїли ми в важнїйших ролях. Но за те ролї двох инших паничів Льотара та Гуґона були відограні таки нещасливо.
Публики на сїй поважній штуцї було — на жаль дуже мало. Того дня приїхало було много священиків з околицї подивитись на виставу худоби, але — з виїмкою кількох і так частїйше буваючих в театрі — не були ласкаві бодай раз заглянути до руского театру. Така байдужність?!
Дѣло
29.06.1895