виїхали були в пятницю м. т. до Софії — як ми доносили — пп. д-р Ив. Франко і М. Павлик.
Д-р Франко повернув уже до Львова і в Kurjer-i Lwowsk-ім розказує про свою подорож ось-що: На дорозї до Софії став им перешкодою примусь пашпортовий, якій панує на Угорщинї. Може се видаєть ся річію дивною і дикою читателеви, котрий жиє думкою, що держава конституційна не робить своїм горожанам нїяких перешкод при виїздї за границю. Тимчасом прославлювана свобода угорска годить ся якось з тим, що не випускає своїх горожан за границю держави навіть в таких випадках як на похорони.
Д-р Франко і п. Павлик їдучи до Софії, запевнили собі перепустки від властей сербских та болгарских а й не думали о тім, щоби була яка перешкода від властей австро-угорских. Отже як-раз з тої сторони зазнали они несподїванки. В Земуни велено им висїсти з поїзду і постаратись о формальні пашпорти. Розуміє ся, що о тім, аби дістати пашпорти в Земуни, не могло бути й бесїди. Аж на великі просьби і по зложеню документів потверджуючих идентичність осіб одержали они у тамошного міского префекта перепустку до Білграду.
Дїяло ся се в недїлю, т. є. в день похорону Драгоманова, отже они вже перед полуднем повинні були бути в Софії. Цїлу недїлю на дармо шукали за консулем австро-угорским. Аж в понедїлок добили ся до него і зискали лиш тілько, що консулят телєґрафічно [на кошт подорожних] звернув ся до дирекції поліції у Львові з запитанєм: чи можна тим двом панам видати пашпорти. Телєґрафічна відповідь зі Львова наспіла доперва ві второк.
Д-р И. Франко, не діждавшись, повернув рано в понедїлок до Земуня а з відтам до Львова, а п. Павлик, котрий з родиною бл. п. Драгоманова живе в приязни, поїхав до Софії. При тій нагодї зазначено в Kurjer-і, що д-р Франко і п. Павлик виїхали на похорони проф. Драгоманова не яко відпоручники радикалів, лише на власну руку і своїм коштом.
Дѣло
27.06.1895