З Холмщини і Підляша.

Повіт Холм, село Терново, почта Холм: в селі є вчитель, свідомий Українець, п. Іван Ковальчук; він скінчив учительські курси в Бересті 1918 р. а ранше був московським вчителем на Холмщині. Церков в селі замкнена польським урядом, ще не пересвячена на костел. Священика нема ніякого. На третий день Великодня було на православному богослуженню в селі Сичині дуже багато людей з усіх сторін, були з Дратова, Верещина, Вільки, Петрила і ин. Усі латинники говорять лишень по українськи. Молодих учать по польськи, але і вони всі говорять, як і старі зі собою лишень по українськи, а тоді коли прийде до хати хтось чужий, то вони по приказам польських ксьондзів намагаються "калічити" по польськи. З цього виходить дивовижна мішанина українсько-московсько-польських слів, пр. "Ідь на коляцию, бо уж сі уваржила".

В Холмі заложено товариство "Рідна Хата" (українське). Одержало воно з великим трудом дозвіл на українсько-польську печатку, яку вже і має. Головою цього товариства є п. Антін Васильчук, Холм, вул. Люблинська 80. В його і міститься се товариство. Він має бути і редактором українського часопису (тежневник), в Холмі.

В селі Дополтичі королівські, громада Кривички, почта Холм, є український учитель п. Петро Бойчук, середно свідомий. Зараз біля цього села є село Деполтичі руські: В Деполтичах руських камянна церков є в середині знищена, відчинена, властиво нема дверей — хата для священика ціла. Людей вже є дуже багато, парохія велика, належить до неї кілька більших сіл. Є 60 морґів церков ної землі і ліс. Ліс вирубали Поляки так само як і всюди вирубують майже цілковито всі церковні і парохіяльні тамошні багаті ліси. Люде ще не всі вернули з евакуації. Підчас евакуації православний священик щось людей обшахрував і люде сього села ухвалили, що православного священика ніякого вже не хочуть і не приймуть до села, а як би їм силою якого "патлатого" надано, то вбють його. Ухвалили ждати хочби і якнайдовше на уніятського священика, а якби Поляки не хотіли такого допустити, то вони собі самі будуть відправляти. Піддячий буде за священника, псаломщика не мають і не хочуть, нагнали його від себе разом з попом.

Зі села Сичина прогнали селяне від себе на весні православного священика. Польський уряд дуже радо позволив прогнати його в намірі перетягнути людей на латинство. Але се їм не вдається і люде ждуть на уніятського священика. Православний священик був кацапом десь аж з Рязанської ґубернії. Люде вже кілька разів посилали до Варшави депутацію, щоби їм польський уряд позволив спровадити уніятського священика. Там їм все відповідають виминаючо. Звичайно говорять: "Шукайте собі священика самі" а наколи вони хотіли би спровадити, то знову заборонюють.

В селі Плаваницях повіт Холм, церква в порядку, мешкання для священника готове, люде майже всі вернули. Ціле село українське. Число населення значне.

В Холмі завивають Поляки в картки з євангелія і инших церковних книг всякі річи в склепах. З риз пороблено спідниці, убрання і т. д. Польські урядові особи говорили в старостві українському учителеви, що на Холмщині, Підляшу можуть бути священики уроджені тільки в Холмщині, Підляші і Галичині, а чужі ні. Таке є урядове розпорядження польського міністерства віроісповідань. Двох чи трьох православних священиків по походженню з инших теріторій вже усунено урядово з Холмщини і Підляша. Говорити по українськи для інтеліґенції на Холмщині, Підляші є і було модою, а цю моду завели галицькі священики з Галичини ще в 1870-х роках, бо не вміючи говорити по московськи, говорили по українськи, а українська інтеліґенція Галичини мала і має вплив на місцеву холмську інтеліґенцію і взагалі на населення.

Польські семінарії є зараз, мужеський в Холмі і в Замістю, а жіноча семінарія в Лісній (в бувшому монастирі). Українців до них ні одного не приймають. Своїх учеників вчать Поляки, як вони мають робити Поляків з Українців (поширюють катехізм Польщі і т. и.). Коли інспектор висилає до села учительську силу, то вчить ЇЇ: "там сон Русіні, а то зємя польска і вшисци оні мушон стаць Полякамі". — Уряд, товариства і школи працють в тому напрямку, щоби затерти цілковито українські сліди. Всюди вживають Поляки слів "Русін, рускі" — української школи нема ніодної і не хочуть позволити Поляки заложити приватну українську школу, але і приватно (на жидівський спосіб) заборонюють вчити по українськи. — Тепер думають Поляки завести утраквізм в кількох народніх школах; має бути зорґанізований курс польської науки для українських учителів.

Село Селиска, повіт Замістя, віддалене 2 верстви від залізничої стації для особових і поспішних Завада: в селі мешкає п. Йосиф Скрипа, український учитель, дуже свідомий Українець, в Берестю на учительських курсах мав виклади. В селі лишень самі Українці, ні одного латинника (один підчас війни перейшов на латинський обряд); в селі було перед війною 2.000 душ; зі села вийшло 70 інтеліґентних сил через школи. Церков і священик (православний) о. Мілько, Українець, він один на цілий повіт, обслугує 20 сіл. — Каймас, міщанин з Варшави, засів на плєбанії і з "повітовим сейміком" заключив договір, на підставі якого має сидіти на плєбанії православній ще рік; священик мешкає в сільській хаті. З Варшави прийшов наказ, щоби сього Каймаса усунути з плєбанії, а повітовий референт і жандарми кажуть, що не можуть нічого зробити; нищить він парохіяльні будинки і поле. Усе поле сам обробляє, священикови не дав нічого.

Село Косопуди (пов. Заміський). В селі пересвятили Поляки нову церкву на костел, половина перейшла на латинство. "Місію" цю перевів лісничий ґр. Замойского Коліньскі. Тепер ще більша половина населення держиться при церкві, а ця половина все збільшується в міру повороту біженців. Всі латинники, тут як і взагалі в цілій Холмщині говорять лишень по українськи. 3а австрійської окупації польонізація і перетягнення на латинство мало сто раз більше успіхів, як тепер. За часів польського уряду наслідки польської аґітації за перетяганням на латинство виказують відворотні наслідки.

Українська інтеліґенція живе з народом і серед народу. Вона піддержує у народі дух більшости української. Українські кооперативи розвиваються досить гарно. Кооператив в Селиськах дав за 1919 р. 5.000 К чистого доходу. Поляки не дозволяють на ніякі українські написи, не дозволяють і печаток польсько-українських. Хотіли заложити Українці кілька кружків "Сільського господаря", але і на це Поляки не дозволили. Казали, щоби ті кружки називалися "Кулками рольнічими", тоді позволять, инакше ні. Таки повстають по селах "Кулка рольнічі", але чисто українські. Лишень на зверх назва вказує на товариство ніби польське, але в ньому нічого польського нема. — В школах вчать не лише польської мови, але і кажуть по польськи молитися. На се Українці реаґують і дітей забирають з шкіл; так напр. в Селисках лишилося всього на всього 4 дітей, а українських дітей є разом 200 в цьому сeлі. Але школи української не дозволяють. Люде ждуть і діти до школи не ходять. Не помагає і примус. Науки в школах мало. Вчать лишень: "Кто ти єстесь? Поляк мали" і т. и. політично-аґітаційні звороти. — Усіх хлопців, без ріжниці на народність і віроісповідання забрано до польського війська. Урльоповані жовніри приносять до сіл дуже погані польські пісні, подібно, як українські салдати приносили їх колись з Московщини, але сі пісні не приймаються. Люде сміються з них, a дівчата держать чистість нашої української народньої пісні. Поляки заборонили орґанізувати українські хори, напр. в Селисках, Косопудах і и. То само діється в инших сторонах Холмищини і Підляшя. Староство і жандарми наказують, щоби всі і всюди говорили лишень по польськи. Хоч українські пісні заборонені, але вони як би на злість ще більше і виразнійше лунають усюди, а польських ніде не чути.

В Селисках хотіли зробити польсько-українську печатку для кооперативи, але староство не позволило. Сказали: "Ту нєма України!". Так само заборонило староство говорити на громадських сходинах по українськи, а наказано говорити лишень по польськи (в Селисках і т. д.). Зараз у цілій Холмщині вже більша половина населення вернула, так що більшість є українська. — Українських інтеліґентів страшуть в старостві жандарми арештуванням, страшуть і так: "Як ви Україньци бендзєцє се так організоваць, то ми вас порозжуцами по ружних ґмінах, так же вас бендзє вшендзє мнєйшосьць". — Багато сіл вносить прохання, щоби староство дозволило відкрити парохію; староство відповідає: "так вже маєте одного православного попа і більше не треба". Сей один піп є на цілий повіт. Є багато старих уніятів, які не узнають иншої церкви, як уніятської, а такої нема; вони говорять: "Я вродився уніятом і таким умру". Про епископа Кузємського висказується населення з найбільшими похвалами. Населення жде і бажає, щоби з Галичини прислано уніятських священиків, бо польські ксьондзи працюють усильно над тим, щоби видерти з душі нашого народа все українське, що їм не дуже вдається. Але православний священик не має сили і спромоги протиділати тій роботі польських ксьондзів.

В місточку Замістю є 300 господарів, які почувають себе уніятами. І там ще не всі люде вернули з евакуації. Усі церкви в Замістю понищені; з книг церковних поробили торбинки до склепів. Ненависть до нашої церкви у Поляків велика. З церков забрано і понищено все, що було. Собор св. Миколая (побудований ще за Яна Замойского) перехрестили Поляки на костел, але і самі там не правлять, бо мають свій великий костел, а Поляків не багато. Перехрещено й другу церкву, а з третьої знищеної Поляками зробили канцелярію. Ця третя церква, то бувша Baсиліянська церква. Вона як і бувший Василіянський монастир занята польською жандармерією в Замістю, а з церкви, з якої викинено іконостас і всі церковні річи, зроблено канцелярію жандармерії.

В селі Золотець (Поляки назвали це село "Злоєц") стару уніятську деревляну церкву спалено, а приготований матеріял на нову церкву продало староство якомусь Полякови. В цілій Холмщині спалено аж 16 церков. В селі Золотець було перед війною 1.200 душ Українців (тепер є 700). Латинників до війни було 600, а тепер близько 1.000., але багато є зайшлих, які поселилися на господарствах збігців. Тепер по повороті збігців вони поволи виносяться, але староство старається їх задержати і дає їм церковні землі; так напр. в Селисках роздало староство увесь церковний ґрунт зайшлим латинникам, щоби їх лишень задержати в цім селі. В селі Золотець за австрійської окупації перейшло около 50 душ на латинство; при найблищій нагоді вони вернули би до уніятської церкви; до православної не хочуть. Коли би на Холмщині уніятська церква мала свою орґанізацію, то усі ті, що перейшли на латинство, вернули би до церкви.

Не лише про церкви, але і церковні кладовища забрали Поляки і не позволяють там хоронити Українців. В селі Кocoпyди хоронив православний священик мерця. Було це в лютім 1920 р. Коли проваджено похорон, орґаніст і польський ксьондз вибігли під кладовище і заборонили похоронити там цього мерця, і люде мусіли везти його 10 верст аж до Селиск.

В місті Біла на Підляшу пересвятили Поляки православну церкву і бувшу Василіянську на костели, так що мають тепер вже в Білій 3 костели. В Білій є старий уніятський дяк. В селі Костомолоти (повіт Біла), де нема ніодного латинника, є деревляна стара уніятська церква. В селі багато свідомих Українців напр. Дмитрюк і и. В селі Докудів (повіт Біла) церкву Поляки спалили, латинників нема, селяни завзято держаться церкви і ждуть на уніятського священика. Давний уніятський дяк громадський має великий вплив в околиці і селі.

Загально в Холмщині Українці польонізації не піддаються і держаться твердо своєї української національности та церкви, подібно як це помічається в Галичині так, що нема чого боятися втрати Холмщини для українського народа і України, коли лишень українські орґанізації дадуть Холмщакам сяку-таку поміч моральну і матеріяльну.

Громадська думка