◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦ ◦

О посвященю церкви в Новосїльцях-Гнєвош пишуть нам: Величаве торжество, якого окрестність сяніцка не видала, відбулось в Новосїльцях-Гнєвош дня 9 с. м. з нагоди благословеня нової мурованої церкви в тім-же селї. Тисячі народу з доохрестних сїл збирались уже від рана на площу новосїлецкого погіря, на котрій з далека виднїє нова церков, здвигнена після пляну архитекта п. В. Нагірного. Тисячі богомольцїв-селян, з відкритою головою, спішили за процесіями, з піснію на устах, поклонити ся старинним образам поміщеним в новім храмі. А було тих процесій девять. В часї походу окружили они церков наоколо як би нерозривний движучій ся вінець. Чину благословеня церкви довершив о. декан Лев Сембратович в сослуженю десяти священиків. І чия-ж в першім рядї заслуга здвигненя тої церкви в Новосїльцях? Відповідію на се най послужать слова о. Ал. Зубрицкого висказані в гарній проповіди: "Не будь в Новосїльцях пароха о. Николая Ивановского, Новосїльчане не мали би нової церкви". I справедливо! невтомима ревність і запобігливість о. Николая Ивановского довела до того, що на місци старенької деревляної церковцї станув новий мурований храм, і то в парохії числячій ледви 800 душ. При тім і не обтяжено парохіян конкуренцією, бо виносила она ледво 500 зр. Побудованє церковної цегольнї, жертволюбивість парохіян і привязанє их до свого обряду приспішили дїло збудованя нової церкви, котра і останесь на довгі лїта памятником Богу на хвалу а о. Николаю Ивановскому і єго прихожанам на честь і славу! — Г. [Прим. Ред. Се тая церков, будову котрої довгі лїта спиняв місцевий патрон і маршалок п. Гнєвош, аж вкінци парохіяне, аби могти здвигнути нову муровану церков, насильно зруйнували були стареньку і тїсну церковцю деревляну. З того вийшла була велика буча, але остаточно справу убито мовчанєм — очевидно не лише в интересї парохіян...]

Віцепрезідент п. М. Бобжиньскій їздив дня 19 с. м. до міста Золочева на оглядини шкіл, був до полудня на викладах в І, ІІ, ІІІ, V і VI кл. ґімназії, а по обідї у лат. пробоща кс. Стахова був при испитї зрілости, котрий відбував ся під проводом инспектора п. Левицкого.

Другій раз засуджено на смерть. По кількадневній розправі перед судом присяжних у Львові видано передвчера засуд в процесї Аґнішки Косцелецкої і спільників єї братів Ивана і Іосифа Смольницких, обжалуваних о то, що убили старого мужа Косцелецкої. В сїй справі відбула ся була вже в мартї с. р. розправа перед судьями присяжними і трибунал на основі вердикту присяжних засудив був всїх троє на кару смерти. Трибунал касаційний знїс засуд і зарядив другу розправу, котра власне передвчера закінчилась. Судьї присяжні затвердили питаня в напрямі злочину взглядно співвини скритоубійства що-до Аґнішки Косцелецкої і Ивана Смольницкого, натомість заперечили питаня що до участи Іосифа Смольницкого в злочинї. Трибунал засудив Косцелецку і Ивана Смольницкого на кару смерти через повішенє а Іосифа Смольницкого, при першій розправі також на смерть засудженого, увільнив. Уперід має бути повішений Иван Смольницкій а відтак яко більше виновна Косцелецка. Иван Смольницкій до послїдної хвилї присягав ся, що не винен, а коли єго запитано: чи приймає засуд, сказав: "Так, хочу умерти, мучу ся безвинно і волю вже скорше скінчити!" Натомість Косцелецка зголосила жалобу неважности розправи.

Убійство і самоубійство. В селї Щевиця, повіта равского, панувала від довшого часу між супругами Алексїєм і Маланкою Війтиками незгода. Одно другого підозрівало, що не суть собі вірні, зa що через цїле своє житє часто сварили ся і били ся. Жена кілька разів і утїкала від свого мужа до родичів жиючих в Махнївку, повіта сокальского. Однако, як то буває, муж з женою посварять ся, побють ся і знов погодять ся, так і тепер перед кількома тижднями побив Алексей свою жену Маланку дуже сильно, а то так, що она аж мусїла удати ся перед суд повітовий в Угнові. Але коли станули обоє з свідками до устної розправи, то судья погодив их, приказав в своїй присутности перепросити і погодити ся, що й стало ся. Опісля жили собі Алексїй і Маланка як муж з женою якійсь час мирно. Нїхто відгадати не може, що межи ними такого зайшло в недїлю дня 16 с. м. Дуже рано, коли ще дїти спали, знов той-же Алексїй побив жену свою безпощадно і без найменшого милосердія, задавши їй страшні рани мотикою і маглївницею в лице і голову, так сильно, що аж їй мозок з голови повилазив, по лици-ж було повно ран від ударів. Так на-пів неживу оставив єї насеред хати, а сам удав ся на під, взяв з собою косу і завдав собі дві рани в груди, а трету під груди просто в кишки. Там і скінчив своє житє. Дїти спали і нїчого не чули, аж коли обудила ся 16-лїтна дївчинка і побачила, що мама лежить на серед хати окровавлена і як нежива, почала дуже кричати і плакати, на що решта дїтей обудила ся і маму на-пів неживу відчутили, та завели до сусїдної хати. Збігли ся сусїди і свояки, почали глядїти за убійником і найшли єго вже неживого. Уряд громадскій зараз післав по лїкаря до Угнова, але помимо старанних заходів не можна було раненої уратувати і она по страшних терпінях померла на другій день. Остало 5-ро дїтей сиріт, найстарша 16-лїтна дївчина, а наймолодша 5-лїтна.

Новий рід листяних циґарів появив ся в буфетї віденьского парляменту а небавом й увійде в розпродаж під назвою Yara-Cuba по цїнї 8 кр. за штуку.

Вельоціпеди мають небавом в Петербурзї послужити до справдї практичної і розумної цїли. Спішні телєґрами будуть доручувати телєґрафічні возьні на вельоціпедах і вже 25 возьних учить ся їзди вельоціпедової.

Дрібні вісти. Деканом фільософічного факультету університету черновецкого вибраний на рік 1896-ий д-р Отокар Тумлірж. — Бувша артистка руского театру панї Осиповичева виступає тепер в Чернівцях яко артистка гостячої тепер там польскої драматичної трупи станиславівскої. В Кракові вихрестив ся сими днями вояк 13-ого полку Цукер. Неофіта хрестив капелян війсковий кс. Вонеш а кумами були полковник Гаймрот з женою і капітан Музика. — Челядники столярскі в робітнях жидівских в Коломиї страйкують від недїлї, жадаючи 13 годин працї замість дотеперішних 15. — Великі гради впали в полудневій Италії і наробили шкоди на кілька міліонів. — До Россії мав утечи [як пишуть зі Львова до D. Volksblatt] жандарм Авраам Шеллєр, забравши з собою якісь важні документи.

Дѣло