◦ ◦ ◦ ◦

Відносини в таборі українських полонених в Стрию. До відома Д. О. Ґ. Львів. В таборі полонених в Стрию панують неімовірні відносини. Старшина і мужва сидять цілими днями замкнені. Одиноким їх проходом, то хід з "менажкою" по загріту воду, в якій плаває троха загрітої стухлої капусти. На деннім порядку биття людей і лайка зневажливими словами. Танталеві муки переходить рідня, що приїзджає, аби побачитися з своїми, заки припадково удасться їй на віддаль 15 метрів кількома словами поздоровити своїх найблищих. Члени Самаританської Помочі приневолені годинами вичікувати під брамою табору, аби передати полоненим дещо з харчів. Часто трапляється, що мимо всяких забігів, прошень і персвазій сторожа не хоче принесених харчів передати полоненим, заслонюючися стереотиповим "tu nic nie wolno". Не помагають ніякі представлення і прошення у місцевих військових властей, які викручуються браком компетенції видавання приказів управі табору. А полонені голодують! Отсею дорогою звертаємося до Д.О.Ґ. у Львові, аби припоручив управі табору визначити певні дни в тижни, в яких було би вільно полонених відвідувати та заосмотрити їх в найпотрібнійші харчі.

Страшне положення в Тухолі. Голова Українського Горожанського Комітету д-р Ст. Федак одержав лист, в котрім старшина українсько-галицької армії лишень начерково малює страшне положення бранців в Тухолі. Маючи на меті ще вернути до тої справи, наведемо тільки деякі місця сього грозою проймаючого листа: "Прошу поінформувати — пишеться там — міродатні круги, що наше положення страшне. Найбільших злочинців не можна трактувати инакше, як нас. Живемо у вогких підземних льохах, гірших, як найвідразливійші пивниці. Крім того сильно дошкулює нам голод. Гроші нам повідбирали, полишаючи тільки по 100 марок. Та за них ніщо не можна купити, бо команда табору не дозволяє на продажу "dla jeńców". Староство теж заборонило продавати нам щонебудь. От. Шльоссера арештовано. Що з ним станеться не знати. Нехай громадянство знає, що ми для ідеї жертвували все, кров і життя, нас згинуло 40 тисяч за велику ідею нації, а суспільність досі мало для нас зробила. До цеї пори не явився у нас ніодин делєґат, щоби поглянути на наше собаче істнування. Ми досі не знаємо, що ми властиво є? Злодії-каторжники, чи ще щось гіршого? Так веґетувати можемо ще місяць, а опісля хиба прийдеться просити команду табору о видачу спису померших і божевільних. Просимо оголосити нашу адресу в часописах, взиваючи свояків до помочі українським арештантам харчами, бодай хлібом, бо гроші заберуть". Є це страшне. Чи справді треба повірити, що державні власти хотять вигубити нашу інтеліґенцію? З другого боку не сміємо опустити наших бранців в цім великім дієвім нещастю.

Вдови і сироти по народніх учителях, котрих батьки і мужі служили і померли в українськім війську, подадуть зараз Т-ву Взаїмна Поміч уч., Львів, Ринок 10, — свої адреси, службові дати померших, обставини, серед яких жиють позісталі вдови і сироти і їх матеріяльне положення.

Арештовання українських дітей в Стрию. В неділю приїхала партія полонених Українців з Проскурова на дворець в Стрию. Була це майже виключно мужва. Жовніри утомлені далекою дорогою і спрагою ходили коло керниці і черпали воду. Саме тоді було на двірці шість панночок Українок у віці від 12— 14 літ, доньки найповажнійшнх наших громадян в Стрию. П. Бергуляківна запитала одного полоненого, що переходив біля неї, чи не бачив де і чи не чув що про її брата. Жовнір відповів — ні. Тоді пустились дівчатка іти до дому. Бачив се малий обиватель, рознощик води на двірці; зараз пішов до члена "кресової оборони" залізничого робітника та оба спровадили військову сторожу, яка під строгою ескортою відвела дівчата до громадських арештів. При переслуханню сконстатовано, що одинокою провиною арештованих було це, що говорили по українськи. По сконстатованню невинності дітви та передержанню їх три ґодини в громадськім уряді, випустили їх на інтервенцію родичів.

Станиславівський Укр. Народний Театр виставив дня 10. с. м. "Дай серцю волю, заведе в неволю", народну драму Кропивницького, а маючи уже вироблену марку міг числити на доводження. Велика caля "Монюшка" була переповнена добірною публикою, каса грішми, а артисти ентузіястичними оплесками. — Наш популярно "Зенцьо" званий пан Стасюк і того вечера чарував співом, — душу рвав грою, уймав гарною поставою — а маючи таких партнерів як: Марусю (пані Кічинова), котра вимріяно грала і співала, — Одарку (пані Вовкова) душею віддану штуці і гарно презентуючуся, Tіткy — знайому вже нам з рутини арт. п. Дмитракову, вродливого Івана (П. Паньчака) та сердечного Семена (П. Величка), — підбив серця публики. Слухалося би їх випещених слів в нескінченість. Строї чудові, декорації відповідні, музика повна гармонії і сили, все те склалося на прегарну цілість. По заслузі, щирости і правді — ґратулюю Дирекції за працю і добре діло. При цій нагоді міг би я додати хиба лишень бажання, аби Дирекція театру звернула бачну увагу на хори. — Гість з крісла ч. 40.

Патріоткам Малого Юзя. "Gaz. Роrаnnа" з 17. ц. м. доносить з новинці "Гідне наслідування", що малий Юзьо Слівінський, син греко-католицького священика в Перемилові коло Хоросниці, зложив квоту 100 марок на "польську воєнну пожичку відродження".

Міністер здоровля з кабінету Петлюри, Стемповскі (Поляк), який враз з урядом Петлюри виїхав з Винниці, поїхав оноді через Львів до Варшави ("Ржечпосполіта").

Громадська думка