[дописи] Четвер 2 н.ст. сїчня 1913 (20 ст. ст. грудня 1912).

Як повинно би бути, а як не є. —Про вплив балканської війни на правно-дер­жавний уклад австрийсько-угор­ської монархії —Старосамбірщина. По­ль­сько - русофільське братанє. 
.
.
Як повинно би бути, а як не є.Новорічне число Fremdenblatt у приносить у вступній статі ось-які міркованя про польсько-руську угоду:
„Останній час приніс тільки про око заостренє національних противенств. Бо в дійсності було воно, як се покаже найблизша будучність, тільки зусилєм сторін, щоби ще раз виявити свою пов­ну силу, було останнїм спалахненєм полумя пе­ред погасненєм. Боротьба між Поляками і Руси­нами від­бу­ва­ла ся в надзвичайно острих формах — а тепер прийшло до згоди в однім з найспір­нїйших питань. Правда, угода ще не викінчена до останнїх подробиць, але нема сумніву, що вона доконаєть ся швидко. Може ще важнійшою обставиною від полагоди важного університет­ського спору є те, що Поляки й Русини набли­зили ся до себе, та що навчили ся вірити в мо­жливість вирівнаня ріжниць. Шлях, який промо­щено в унїверситетській справі, мусять довести до меті також в области виборчої реформи. Президент мін. ґр. Штірк доконав великого дїла щасливим веденєм переговорів, зручностю й не-втомностю, з якими він він виковував свій важ­кій уряд посередника. Угоду польсько руську вважали ще недавно тому за полїтичну немож-ливість. Але президент міністрів не зневірив ся і витревало вів розпочате дїло, не завертаючись нї перед якою трудностю, аж дійшов до мети. Полїпшені відносини між Поляками й Русинами являють ся тою обставиною, яка розкриває многонадійні вигляди на найбливший рік... Коби врешті доконала ся угода в Чехії і Галичинї отсе наше бажанє на грядучий рік”. „Дїло“2.01.1913 
.
Про вплив балканської війни на правно-дер­жавний уклад австрийсько-угорської монархії ула­дила анкету серед визначних політиків Reichs post. Новорічне число приносить вислїди сеї ан­кети. Між и. дав осьтаку відповідь також голо­ва Українського Союва др Кость Ле­вицький:
„Нема сумніву, що подїї на Балканї не о­стануть без сильного й трівкого впливу на на­шу державу, а саме тому, що наша держава му­сить вже раз зробити лад з національним пита­нєм. Доля Туреччини повинна бути сим мемен­то для Австриї, що тільки вдоволенє народів в державі є її найсильнїйшою підпорою, а невдоволенє веде до упадку. Ся наука важна о­собливо для Австриї, бо її мисиєю: бути пристановишем для слабих і тих наций, що потребу­ють розвивати ся. На жаль не сповнила доси монархія того завданя, бо доси лише чотири сильні нациї в державі були в змозї розвинути ся: Мадяри, Нїмцї, Поляки а вкінци Чехи. Але національний проблєм в Австриї мусить ся вреш тї розвязати, як сего повинні були навчити ся керманичі держави з останних історичних подій; мусить ся переводити писані закони, які запору­чають кождій нациї повне рівноуправненє, але заразом також і неписані, котрі лиш вказують дорогу до розвязки того проблему через згоду й порозумінє поодиноких наций.
„Передовсїм в стремлїню до сих цілий тре­ба заінавґуровати нову полїтику пограничну, так національне вдоволенє полудневих Славян, щоби вони не хилили ся в напрємі заграницї, як також рівноуправненє Русинів з иншими на­циями. Ми домагаемо ся тільки сего, щоби нас трактували як рів­но­уп­равнених з Поляками, що­би ми осягнули ті самі вольности, що Поляки. Се заразом одинока та найлїпша охорона гра­ниць монархії, найпевнїйше забороло перед рус­софільською пропаґандою в Галичині. Тут треба вести лише позитивну полїтику, репресиї не по­можуть. Тоді не будуть Русини ґравітувати в сторону Росиї, до чого стремить росийська по­лїтика, тільки Українці в Росиї своє спасенє будуть бачити в Австриї. Руссофільська пропа­ґанда по думці росийської заграничної політики повинна бути „приготованєм окупаційного терену в Галичинї“, як се там явно називають. Та досї ся полїтика розпуки огорнула тільки деякі малі ґрупи руського народа, бо вони стратили вже всяку надїю на визволенє русько­го народу в Австриї. Коли зірветь ся з практи­кою, що ми Русини в Австриї стоїмо не під австрийським правлїнєм, тільки польським, коли верховодство Поляків в Галичинї усту­пить перед рівноправностю обох народів, то і приманчиві співи з тамтої сторони гра­ниці не захоплювати-муть у нас ні­ко­го. Хо­чемо мати державну без­по­се­ред­ність, а найпевнїйшу запоруку в сїм бачимо в заведе­ню національної автономії всіх народів, все одно чи при дальшім істнованю дуалізму, чи при ившій формі держави.„Дїло“ 2.01.1913 
.
Письма з краю.
Старосамбірщина. (Польсько - русо­філь­сь­ке братанє). Пос. Курилович внїс в пар­ла­менті інтерпеляцию в справі покараня москвофілів в Турю за збиранє складок на „ранених Сербів“. Хтось думав би, що в повіті старосамбірськім страх як круто живе ся москвофілам. А тимчасом власти може нїде так не підпирають мо­сквофільства як тут з огляду, що повіт старо­самбірський є чисто український. І так: При надаваню шин­кар­сь­ких концесій анї оден Укра­їнець не дістав концесиї лише самі москвофіли і то такі явні як Матїшак в Ґрозьовій, Кузьмин в Головецку. Ґрабівський в Созани і Басараб (на імя жени) в Старій Ропі. Навіть жадне українське спілкове товариство не удо­сто­їло ся тої ласки.
До ради повітової староста Пясецький пе­репер вибір москвофіла о. Василькевича з та­кими-ж трабантами як Басараб і Кузьмин проти волї цїлого повіту і зробив його навіть маршалком. Поляки тутешні думають, що о. Ва­силькевич, коли всюди пише і говорить по поль­ськи то він не є москвофіл. Наївні! Адже Дуди­кевич так само робить. Так само робить і су­дия Глїбовицький в Старім Самборі. Таж се власне засада москвофілів, що вони неґуючн самостійність українського народа, неґують і українську бесіду а узнають лише російську яко свою і польську. А що тут по росийськи не можуть ні писати ні говорити, то лишає ся їм одна польська мова.
При виборах до ради громадської в Старім Самборі староство і маґістрат попри инших мо­сквофілів переперли вибір проводира тутешних москвофілів, судію Глїбовіцького, натомість до ради недопустили ані одного Українця. Поляки оправдують свій поступок, що Глїбовицький то „książkowy moskalofil“. А ось який він „ксьонж­кови“. В Старім Самборі оснував москвофільську касу і майже рівночасно з основанєм її закупив дім і відновив, який нинї представляє вартість до 20.000 кор. Очевидно зробив те не за гроші каси. В домі тім примістив читальню ім. Кач-ковського. Кромі того оснував читальню Кач­ковського в Бачинї і „дружину“ в Старім Сам­борі і Бачинї, а на отворенє їх власним коштом спроваджував юношів, дружинників в рубашках і навіть самого Марущака. Заступаючи началь-ника суду, спровадив собі академіка Сковрона на писаря судового, який до нинї в суді писарує і разом з Глїбовицьким веде москвофільську аґітацию. В послїдних часах спровадив якусь Росиянку, котра в читальня Качковського ніби учать дівчата міщанські шитя і крою а властиво учать їх по росийськи говорити. Читальня Кач­ковського поміщена при головній улици. Що не­ділі і сьвята цїлими вечерамн лунають самі ро­сійські піснї в читальні на улицю а обучені дє-вушки і дружинники вже навіть пописують ся своїми „как"-ами і »„что“-ами“. В місті всї те бачуть І чують, одно лише староство якесь слі­пе і глухе.
Сьмішним отже видав ся укаранє не дуже то і винних Турян за вбиранє складок на „ра­нених Сербів", колі рівночасно не лише толерує ся а просто попирае ся явну аґітацию москво­фільську в містї. Тимто і цїла інтерпеляция пос. Куриловича в парламентї є тільки замовленим судиєю Глїбовицькнм параваном для охорони протекторів москвофільства а саме ц. к. старо­сти Пясецького і ц. к. начальника суду Жмурка, найбільшого оборонця судиї Глїбовицького.

„Дїло“ 2.01.1913