Сумно стоїть справа з нашим театральним мистецтвом. Не знати точно, що там діється на совітській Україні. В Камянці под. остав Садовський, покинений найвизначнішими силами своєї давньої дружини; трудиться в поті чола. При несказано невідрадних умовах він вспів за останні часи вивести три нові твори. І ділом неначе стверджує, що стара ґвардія може вимерти, та не складе добровільно збруї. Словом Садовський в Камянці под. немов кінчить величаву картину артистичної діяльности свойого життя, якого білянс буде нерукотворним памятником і говоритиме довгим поколінням, що Микола Карпович вмів служити українському театральному мистецтву ціле життя чесно, вірно і витрівало. Громадка других субвенціонованих директорів розбрилася, куди кому ліпше.

 

В Галичині теж недобре. Український львівський театр тов. "Українська Бесіда" у Львові переживає пресумні дні. Ся інституція занедбана, ведена довгі часи без ніякої артистичної думки, без проводу, без пляну добилася до тих Геркулевих стовпів упадку, що з конечности треба їй було виїхати зі Львова. В останніх часах відкликано дві вистави, бо не було для кого грати. Значить і українській львівській многострадальній, довготерпеливій та вибачливій публиці урвався терпець. Вона з жалем і огірченням відвернулася від рідної сцени, бо не могла дивитися на безсердечну профанацію українського театрального мистецтва та на своє легковаження.

 

Дійшло до того, що дир. Коссак з кількома вправнійшими силами поїхав по золоте руно на провінцію, а у Львові лишилась громадка безнадійних аматорів, що вщасливлюють публику "Паном Штукаревичем", "Ой не ходи Грицю" та "Жидівкою вихресткою". Очевидно найблищими новинами буде "Вихованець" та "Пошились в дурні". — Сумно.

 

В репертуарі львівського міського театру замітнійшою появою останніх днів була драма в 5 діях Едвіна Єндркевича п. з. "Король-Савл", яка поруч "Сулковського" запишеться певно кращими буквами в хроніці міського театру. Було більше случаїв, що в останні часи драматурґи втікали від сучасного "времени лютого", а шукали тем і сюжетів у далекому минулому. Вистане хотьби згадати, що в театрі Райнгарда в Берліні не сходить зі сцени "Сон Якова" Бер-Гофмана, а у Відні грають з успіхом Цвайґа "Єремію". Подібно діється і на польських сценах, де виплили творі Роствопорського чи Жеромського.

 

"Король Савл" є твором молодого, неперечно талановитого драматурґа. Не входячи в творчий вислід, треба Єндркевичеви признати одну заслугу: він вибрав для драми величаву тему, під етично-ідейним і психологічним оглядом одну може з найглибших, які є в історії Старого Завіта. Саме сей вибір теми доказує, що у автора бистре око драматурґа і його перша драма є звеном евентуальної дальшої еволюції великого драматичного таланту. Історія і доля Короля Савла є справді вимріяною темою для драми. Епоха, що сягає в сумерки XІ. століття перед Христом, часи полумітичні, коли люде жили ще в дитинячо-щирих зносинах з природою, коли людина з великими пристрастями і спосібністю до великих діл мала змогу вирости на Господнього вибранця, а народ у кожному прояві життя і долі бачив висшу, надземську силу.

 

Драма Єндркевича попри свої неперечні прикмети має й всі хиби молодого таланту: перевага літературного елєменту, убожество змістового матеріялу, пересадне оперовання внутрішними цінностями, що не відповідає вимогам сцени і не може вдержати видця в постійному напруженню, в слід за тим недостача сценічного нерву і акції та слабо зарисовані постаті драми.

 

Драму "Король-Савл" виведено прекрасно. Пребагате вивінування технічне, точне приготовлення складалося на цілість справді артистичну і свідчило, що теперішня дирекція при дуже навіть невідрадних умовах і при силах, якими розпоряджує, докладає всіх старань, щоби драму вдержати на відповідній висоті. Стильові декорації до вистави проєктував Водинський. Сценічні ефекти вистудіовані і точні. Темпа складні і добрі.

 

Іллюстровання деяких моментів музикою (особливо битва) дуже щасливі. Савла грає Радзевський, артист думаючий, здержливий; грає його з достоінством. Новацький творить незвичайна плястичний тип Іґааля, а Барвінська є дуже гарною Ресфою. Се й три головні ролі, які дають акторам поле до попису. Поза тим всі мають епізодичний характер, або губляться в гуртах. — Гуртові яви виходять добре, а часто й дуже мальовничо.

 

Громадська думка

19.04.1920