Австрійско-Угорска Монархія. —Новорічна промова Тисси. — До ситуації.— Справа переговорів з нїмецкими послами в Чехах. Россія. — Ситуація — О зброєнях —Підбурюючі проклямації— Славяньский благотворительноий комитет. Нїмеччина. — Желаня цїсарю. — гр. Шувалов без мисії—Заведеня малокалибрового карабина— Ситуація— Фалшовані документи в справї болгарскій. Франція. — Криза в кабинетї Тирарда і можливість розвязаня парляменту. Италія. —Ситуація в Африцї.Туреччина. —Вплив Англії. Сербія. —Президентура Груича
.
Австрійско-Угорска Монархія.
.
(Новорічна промова Тисси.) В день нового року складала либеральна партія президентови угорского кабинету свої желаня а Тисса відповїдаючи на промову Банфіого сказав: „Наколи загальне положенє европейске не стане на перешкодї, то удасться управильнити угорскі финанси.Я не годжуся з тими, що уважають війну вже близькою. Публичне мнїнє на Угорщинї не викличе нїколи війни; але коли війна все таки буде викликана, то Угорщина стане на своїм становищи і сповнить свій обовязок. Більше не хочу і не можу сказати, бо песимизм не єсть оправданим а і оптимизм був-би хибним.» Промову сю подало бюро кореспонденційне хибно, бо випустило слово „не“ в першій підчеркненій части і викликало через то велику панику на вїденьскій биржи. Через випущенє одного слова стратили биржовики миліони а ситуація поправилась, ажь коли сконстатовано похибку. Кажуть, що похибку ту зробив урядник телеграфичпого бюра в Пештї. Палата биржева ухвалила внести жалобу до мин. Дунаєвского і вибрала для уложеня жалоби комисію з пяти членів. — 3 Берлина доносять, що цїсарь Вильгельм надїлив мин. Тиссу ордером червоного орла.
.
(До ситуації.) У Вїдни вїрять сильно в помічь союзників на случай якого конфликту і суть для того спокійнїйші. „Fremdenblatt“ заперeчує вїсти о дальшім зброеню Россії і каже, що доси нема о тім нїяких довїрочних донесень.
.
(Справа переговорів з нїмецкими послами в Чехах.) Нїмецкі посли в Чехах мають незадовго зібратися в Празї на нараду над угодовими предложенями д-ра Ригера. — Є Вел. цїсарь принимав минувшої суботи на авдієнції намїстника Чех бар. Кравза
.
.
Россія. „N.fr. Presse“ одержала перед кількома днями кореспонденцію з Петербурга, в котрій так представлено ситуацію в Россії: „Ситуація стаєся безперечно з кождим днем поважнїйшою і на политичнім виднокрузї насуваються чим раз густїйші хмари. Мимо того не дасться заперечити, що всї тутешні здорово-мислячі люде умїють добре оцїнити значенє війни і хотїли-би єї оминути. Серед таких обставин можна-би легко рїчь роз'яснити і забезпечити Европї мир; потреба-би лишь, щоби до того взялися ті многі дорадники, що мають тут слово і ті посли за границею, котрі впливають на россійску политику. На жаль, таке виступленє стрїчає многі трудности, котрі всї дадуться пояснити сею одною причиною: настроєм, якій панує вже від многих лїт в рїшаючих кругах россійских. Від часу берлиньскої угоди именно уважаєся Россія покривдженою в своїх правах і навїть найбільше миролюбиві политики россійскі доказують, що концесії, які ся угода поробила Россії, не стоять в нїякій пропорції до жертв, які она через війну понесла. Мимо того Россія приняла сю угоду, а тимчасом в протягу лїт стало положенє на Всходї що прикрїйше для єї претенсій. Після погляду тих що заключали берлинську угоду, не повинна она була нарушити впливу Россії на Балканї, а мимо того виробився там такій стан котрий випирає з-відтам Россію і загрожує єї мисії, котру она там через цїле столїтє сповняла. Так говорять не лишь панслависти, але так доказують такожь і спокійнїйші люде і розбирають всї ті шкоди, які Россія має з того, що прилучилася до Нїмеччини і Австрії. Правда, що і хиби россійскої политики могли до того причинитися, що рїчи в Болгарії так змїнилися — але фактом єсть, що Россія стратила там цїлий свій вплив і там, де думала, що знайшла вже свою виключну посїлість, стратила зовсїм своє значенє политичне. Ся причина витворила головно так небезпечний стан для европейского мира. Від коли Россія стратила Болгарію, сталось єї окликом: „Россія стратила через трицїсарскій союз всї успїхи своєї борби !“ і для того так в Петербурзї як і в Москвї домагаються политики свобідної руки „Скерневицї і Кромерижь", кажуть, „довели лишь до односторонних з'обовязань. Россія держалася вїрно угод, як̂і наступили; мужам з єї партії на Всходї наказано відтак тихо сидїти і она стратила в наслїдок того свій вплив, а нараз почали пропагувати творенє свобідних держав на Балканї, і забули, що берлиньска угода мїжь стрїчками давала спізнавати, що на Балканї єсть сфера интересів для россійского впливу.“ Такі голоси не позістали без успїху і Россія відлучилася від своїх дотеперїшних приятелїв та ступає новою дорогою.
Политика вздержаливости викликала теперїшну ситуацію. До того причинилося ще і не одио, що погіршило настрій мїжь давними союзниками. В Берлинї і Вїдни не довїряють Россії, а в Петербурзї не довїряють Австрії і Нїмеччинї. Правда, що суть стараня, щоби відносини поправити, але Россія відповїдає на то, що не хоче нїчого, як лишь щоби вернутися отверто і рїшучо до берлиньскої угоди, котра-би в имени цїлої Европи сказала в Софії, що все, що в Болгарії сталося від часу усуненя Батенберга, єсть незаконним. В Болгарії отже лежить вага ситуації, котра стаєсь ще тим більше скомпликованою, що як кажуть ті, що знають всї тайни россійскої политики, Россія з своєї сторони не пожертвує нїчого за повірот до сен законної политики. Наколи-б Нїмеччина мала жадати гарантій за то, що Россія на случай якої европейокої компликації Позістане неутральною ; наколи-б Австрія за які нинїшні концесії в справї болгарскій зажадала якого увзглядненя єї интересів на Всходї, то в Россії, здаєсь, рїшилися з огляду на политику вільної руки не запускатись в нїякі пероговори. Навїть коли-б і удалося залагодити якось справу болгарску, то і тогди ще не можна-би сподїватись, що Россія приступила-би до лиґи мира. В Россії думають отже, що в Берлинї спізнають раз справедливість сего становища і не будуть вїрити в нїяку небезпечність, скоро головна причина буде усунена.
До сего однакожь ще далеко, а тим часом ведеся борба публицистична і заводяться мїри, які оповїстив „Инвалидъ“, мїри, о яких войскові люде говорять, що они суть лишь відповїдею на ті кроки, які вже від двох лїт робляться за границею...
Мимо того не вїрить тут нїхто на серіо в війну; нарід не хоче єї так само, як не бажають єї поважні политики. Небезпечність єсть лишь в тім, що рїчи зачинають заострюватись ажь до справи чести, котра, о скілько она дотикає поваги самого царя, стаєсь подвійно небезпечною. А треба тут зазначити, що голова абсолютистичної держави має в такім дїлї ще більше з'обовязань, як пануючій в державї конституційній. Тут за нїяку цїну не допустять до того, щоби повага царя була нарушена, або щоби хтось міг подумати, що царь супротив заграницї може дещо з своєї поваги попустити. Для заграницї єсть важним знати, що царь як раз виступав найбільше рїшучо на перед і що управа политичних справ спочиває нинї більше як коли небудь в єго руках. Характеристичним для ситуації єсть такожь, що хочь теперь вага єї спочиває в Петербурзї і Берлинї, то все-жь таки нема і бесїди о якійсь мисії Швайница або Шувалова. Не було може важнїйших переговорів в справах политичних, як переговори в часї гостини царя в Берлинї. Царь сам рїшає нинї в россійскій политицї а окликом єї єсть: „Европа най вернеся до основ берлиньскої угоди і най буде переконана, що Россія не бажає війни, але і не хоче єї уникати за всяку цїну. “ — Що сей оклик єсть нинї дїйстно окликомь верховодячих сфер в Россії, доказом на то відзиви таких газет як „Nord“, „Нев. Врем.“ і „Новести“, котрі всї як би в один голос відповїдають пів'урядовій вїденскій прасї, що Россія не бажає нїчого більше як лишь точного виконуваня берлиньскої угоди. Правда, що они не ставлять жадного конкретного жаданя і не кажуть, що розумїють під тим виконуванєм, але і длятого анї на крихту не роз'яснюють справи. — О зброєнях Россії — о скілько они в нинїшну пору можливі — треба занотувати слідуючі вїсти: Министерство війни постановило переобразувати мїсцеві баталіони в Архангельску, Петрозаводску, Пермї, Уфї, Оренбургу і Астрахани на резервові баталіони по пять компаній — До „Przegląd-у“ доносять з Кишинева, що в Бессарабії концентрує Россія великі маси войска в двох фронтах; одна часть стоїть именно против Румунії, почавши від Рени ажь до Тузлї а друга від Рени ажь до Хотима а з відси вздовжь австрійскої границї ажь до Гусятина. — Що-до магазинів закладаних в Рівнім і других мїсцевостях в Россії треба мати на увазі, ще в Россії суть чотири кляси магазинів провіянтових. В магазинах 1. кляси єсть що-найменше 100.000 гектолитрів збіжа, в магазинах 2. кл. 20.000 до 100.000, в 3. кл. 10.000 до 20.000 а в 4. кл. менше як 10.000 гектолитрів. В Рівнім отже має бути один магазин 2 а один 3. кляси з найбільшим запасом 120.000 гектол. збіжа. В наслїдок потреб воєнних збіж в Россії пішло дуже значно в гору. Вже теперь платят на полудни Россії 85 до 90 копїëк за пуд (40 фунтів) пшеницї. — З Петербурга доносять, що тиждень тому назад роздано студентам множество підбурюючих проклямацій, виготовлених за помочею гектографу. Полиція слїдила пильно за жерелом сих проклямацій і мала прийти до того переконаня, що они походять з якоїсь мїсцевости в полудневій Россії. В одній з сих проклямацій було сказано: Братя! Наші справедливі жалї суть великі, але они суть нїчим в порівнаню з страданєм нашого народу. В другій проклямації жадаєся, щоби студенти пімстилися за своїх убитих в Москвї товаришїв. Розрухи студентскі мали на царя зробити глубоке враженє і навїть в царскім дворї говорять, що полиція, особливо в Москвї, за остро поступила собї з молодїжію. Уступленє министра просвїти єсть певне, хочь царь теперь не приняв єго димисії, университети однакожь будуть закриті имовїрно до половини лютого. — На торжественнім засїданю славяньского благотворительного комитета в Петербурзї именовано кн.Николая Чорногорского і еп. Штросмаєра з Дяковара в Хорватії почетними членами тогожь комитета.
.
.
Нїмеччина. Цїсарь Вильгельм принимав в день Нового року генералів і полковників а відтак министрів і амбасадорів, котрі складали єму свої желаня. — До „Fremdenblattu" доносять, що гр. Шувалов, котрий недавно вернув був до Берлина, не мав жадної мисії политичної, чого найлїпшим доказом єсть, що він не конферував з кн. Бисмарком. Гр. Шувалов виїхав знов до Петербурга. — „Kreuz-Ztg“ доносить, що вїсть, будьто-би кн. Ольденбургскій їздив до Парижа заключати там союз з Францією, єсть безвсповна; він мав лишь припорученє зложити цареви докладний рапорт о станї францускої армії. — Справа заведеня в Нїмеччинї малокалибрового карабина зачинає интересувати чим раз ширші круги. „Münch. Allg. Ztg.“ каже, що того рода карабин міг-би в потребї зрівноважити недостачу вправи войска, котре, покликане в послїдній хвили, не могло-би відповїдно бути виучене. — „Nordd. All. Ztg.“ каже, що ситуація все ще єсть неясна а надїї і журба о будучність мїняються раз у раз з собою. Другі газети висказують надїю, що ситуація незадовго полїпшиться і не хотять вїрити в можливість війни хочь-би і австро-россійскої. — „Reichsanzeiger“ оголосив чотири фалшовані документи в справї болгарскій. Першій з них єсть письмо кн. Кобургзкого до графинї Брабантокої, другим письмо кн. Райса до кн. Кобурского, третим знов письмо гр. Брабантскої до кн. Кобургского а четвертим письмо кн. Кобурского до гр. Брабантскої. Факт сей; що царь дозволив оголосити сі документи, уважають политичні сфери в Берлинї за ознаку зближеня Нїмеччини до Россії і охоту кн. Бисмарка посередничити мїжь Австрією і Россією.
.
Франція. Двї важні справи занимають нинї Францію: часткова криза в кабинетї Тирарда і можливість розвязаня парляменту. Министер маринарки Маги домагаєсь конче, щоби посада підсекретаря стану для колоній була знесена і щоби справа колоній була сполучена з министерством маринарки. Маги стоїть так упорно при своїх жаданях, що грозить виступленєм з кабинету. Справа розвязаня парляменту сталася предметом горячих дебат в парискій прасї а радикальні органи доказують, що се єсть гадка і бажанє Карнота і кажуть длятого, що радикали каються теперь, що дали свій голос на такого президента, котрий теперь против них думає виступити.
.
.
Италія. До „Pol. Cor.“ доносять, що ситуація Италії в Африцї стає чим раз прикрїйша. Король Оганес не лишь не хоче нїчого чути о помиреню, але жадає навїть відступленя цїлої области коло Массави. Він стремить именно до того, щоби Абессинію зробити приморскою державою. Чи однакожь король приступить зараз до війни чи ажь пізнїйше, о тім не знати; звїстно лишь що войска абесиньскі посуваються в значній силї а правительство италійске бачить вже теперь, що єго сили в Массавї не вистають і для того лагодить нову помічь. Де войска абессиньскі теперь находяться, не знати; звістно лишь, що король перебуває все все ще в Аксумї. З другої сторони доносять, що небезпечність для Массави єсть так велика, що ген. Сан-Марцано буде мусїв виступити до оборони колонії, заким ще надійде помічь. — Ювилей папи не обійшовся без антиклерикальних демонстрацій. Майже по всїх більших мїстахь Италії, в. театрах і т. д. відбулися великі демонстрації і спївано всюди пїсни народні. Криспіому зроблено в Римї велику овацію.
.
.
Туреччина. З Вїдня доносять, що Туреччина почала на серіо зброїтися, але яке становище думає она заняти на случай війни, доси ще не знати. Здаєся, що в Константинополи почав знов дїлати вплив Англії, котра стараєся о то, щоби Туреччина на случай потреби приступила до союза держав середної Европи. До вїденьскої „Presse“ доносять з Константинополя, що англійскій амбасадор мав заявити Рустемови-пашї, що Англія не допустить нїколи до нарушеня рівноваги на Середземнім мори на шкоду Туреччини — що має значити, що наколи-б Россія загрожувала Босфорови і Дарданелям, Англія покине свою вижидаючу неутральність. „Наколи-б ся вїсть оправдалась — каже згадана газета — то пять держав (Австрія, Нїмеччина, Италія, Англія і Туреччина) були-би вже готові боронити угоду берлиньску а з нею і европейскій мир. — Турецке министерство війни звертає теперь пильну увагу на грецку границю і вислало було туди штабових офицерів, котрі теперь повернули і мають предложити пляни що-до укрїпленя Солуня і Еляссони.
.
.
Сербія. Сталося в Сербії, чого Австрія може найменше сподївалася. Мимо недавних промов короля і мимо єго австрофильскої политики запанувала теперь в Сербії партія радикалів, котра явно і смїло признаєся до Россії. Сава Груичь, дотеперїшний министер війни, утворив новий кабинет і обняв в нїм президентуру і теку министра війни. Яким способом се сталося, трудно ще на разї знати. Король конферував довго з радикалами і ажь тогди, коли они рїшилися приняти майже всі точки єго програми; мав рїшитися на кабинет Груича. Радикали мали пристати на то, що загранична политика Сербії позістане така сама як доси і мїродайною для неї буде политика короля Миляна. Чи король буде однакожь в силї довго устоятись з своєю политикою, се велике питанє.
„Дїло“ 3.01.1888
