В "Nаr. Listach" помістив д-р А. Гишка інтересну статтю про відношення чесько-словацької республіки до Закарпатської України. Варта познакомитися з її змістом, який відзеркалює погляди й бажання Чехів щодо сьої країни:
"За мало знаємо сей край, його нарід, його господарські відносини. З незнання можуть вийти похибки в нашій політиці, а прецінь се важний для нас міст на Схід, чи то до Росії чи України.
Країна убога, виссана економічно всемогучими там жидами, полишена в темноті Мадярами, несвідома національно. Горстка інтеліґенції переперла у антанти — з окрема в Америки — прилучення сеї країни до Чехословаччини, але тамошній народ сього не розуміє. Caмаж навіть інтеліґенція, головно духовенство, учителі та урядники, роздвоєна, як се було передше в Галичині, між дві партії москвофільську й українську.
Перш всього слід нам подбати про економічне піддвигнення тамошнього народе, постаратися о апровізацію, перевести земельну реформу, позносити даремщини (коблини й роковини). Піднести рівень та інтензивність хліборобства, яке булоб здібне постачувати нам цінну жовність (худобу) та сирівці (вовну, лен, коноплі, скіру), створити промисл, який дав би хліб населенню й здержав еміґрацію до Америки та який би притягнув американських еміґрантів назад у рідний край, се поступове живло праці між своїми земляками.
Скріплений економічно й освічений нарід здобувати-ме щораз більший вплив в політиці. Не сміємо сього відкладати, щоб не було для нас за пізно. На культурному полі повинні ми передовсім дбати про добре шкільництво.
Найважнійша річ є, щоб ми не мішалися до їх спорів і не підпирали одних проти других. Не знати, в якому напрямі піде дух народа; буде се залежати від укладу політичних відносин в Росії та в Східній Галичині.
Найкраще полишити закарпатському народови повну свободу, щоб він розвинувся й сам рішився піти в напрямі московськім або українськім, чи може схоче стати окремим народом (?!).
Дехто з нас боїться, що Закарпатська Україна може від нас відорватися. Най буде що хоче, ми вже здобули через неї міст до України й до Росії. Очивидно, доки не рішилося питання Східної Галичини в спосіб для України або Росії прихильний, не маємо безпосередної границі з Росією.
Будуче відношення Закарпатської України залежить цілком від сього, що станеться із Східною Галичиною. Якщо припаде вона Україні, то правдоподібно зявиться змагання до прилучення теж Закарпатської України до соборної української держави.
Можливо одначе, що при дружніх взаєминах до України та при належитій нашій політиці у Закарпатській Україні, якаб зуміла позискати її населення для нас, полишиться Закарпатська Україна добровільно в рамах нашої республіки як автономне тіло.
Але колиб навіть колись політичні відносини довели до сього, що Закарпатська Україна зажадалаб в будучности злуки з Україною, а наша республіка на се пристала, тоді задержалась би найціннійша користь — спільна границя з Росією; се, що виложено для піддвигнення сього краю, скомпензовано би певно в спосіб для нас корисний, а Закарпатська Україна лишилась би й на далі сусідним заприязненим краєм, де за тривку в границях нашої республіки навязані культурні й господарські зносини задержались би безперечно в нашу користь.
Висловлений отсе погляд видасться може декому єресю, але такий лишень погляд може бути підставою влучного розуміння й ведення нашої політики в Закарпатській Україні. Слід, очивидно, додати, що й про дальший розвиток внутрішніх політичних відносин у Закарпатській Україні рішати ме дальший хід подій в Росії.
Якщо сконсолідується Росія в суцільну федеративну державу, в якій Україна задержала би свою самостійність в якійбудь формі, тоді всякі т. зв. великоруські змагання вельми ослабляться, не маючи реального підкладу. Доки сього нема й доки будучність Росії не рішена, булоб безцільним, ба й небезпечним попрікати один або другий напрям, зміряючий до Росії.
На річи не дуже зміниться, якщо Східна Галичина перейде хвилево під польську управу. Буде се не лишень правна, але й фактична провізорія, яка сяк чи так мусить покінчитися злукою Східної Галичини будьто з Росією будьте із самостійною Україною.
Коли глядіти-мемо на наше відношення до Закарпатської України з сього вищого, міжнароднього становища, тоді працювати-мемо найкраще та найдоцільнійше по лінії нашого будучого політичного й господарського змагання — здорового відношення супроти славянського Сходу, не пересуджуючи сим ніякої евектуальности на будуче".
Громадська думка
07.04.1920